Ухвала суду № 99921333, 29.07.2021, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/4663/20

Провадження № 1-кп/237/599/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2021 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сенаторова В.А.,

при секретарі судового засідання Лахно Т.Г.,

за участю прокурора Тахтарова М.П.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Демченко О.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Курахове Донецької області клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за № 12020050690000600 від 30.07.2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дачне, Мар`їнського району, Донецької області, громадянина України, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

Мар`їнським районним судом Донецької області розглядається клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає 06 серпня 2021 року.

Прокурор, в порядку ст. 184 КПК України, з дотриманням вимог ч. 2 цієї статті, надав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на 60 діб. При цьому прокурор послався на наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, зокрема на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, у зв`язку із чим він, перебуваючи на волі, усвідомлюючи реальність та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його судом винуватим у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків. На думку прокурора, ці ризики на даний час є дійсними і продовжують існувати, у той час, як інші, більш м`які запобіжні заходи не будуть спроможні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання з підстав, зазначених у ньому.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання прокурора, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам КПК України, ґрунтується на припущеннях, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, такими, що жодними доказами не підтверджені.

На підставі викладеного, сторона захисту просила відмовити у задоволені клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши докази щодо доцільності тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного прокурором клопотання, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

Згідно ч. 4 ст. 199 КПК України, суд розглядає питання продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити, зокрема виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно п.п. 4, 5, 6 ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити, зокрема посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш мяких запобіжних заходів.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України визначено, що тримання під вартою є одним із видів запобіжного заходу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 177 КПК України, виключною та єдиною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 08.06.2021 року строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 був продовжений до 06.08.2021 року.

Згідно ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазі-автоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

В рішенні «Боротюк проти України» ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив: «…існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. До аналогічних висновків ЄСПЛ прийшов також у рішеннях «Смірнова проти Росії», «Вренчев проти Сербії».

Окрім цього, слід враховувати висновки, наведені у рішенні ЄСПЛ «Свєршов проти України» також щодо правозастосування ст. 5 Конвенції: «із пункту 3 статті 5 Конвенції випливає, що зі спливом певного часу саме тільки подальше існування обґрунтованої підозри не може виправдовувати позбавлення свободи і що судові органи зобов`язані навести інші підстави для подовження строку тримання під вартою (див. справи "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та "І.А. проти Франції" (I.A. v. France), N 28213/95, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-VII, п. 102)».

Надаючи правову оцінку наявності заявлених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з доводами прокурора про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_1 під страхом покарання, яке йому загрожує у разі визнання його судом винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, може спробувати переховуватися як на території України, так і за її межами від органів досудового розслідування та суду, оскільки суворість покарання за інкримінований йому злочин, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура його виконання.

Поведінка обвинуваченого не виключає можливість впливу на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні з метою змусити їх змінити або спотворити свої покази, які мають важливе значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні.

Проте, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ливада проти України» від 26 червня 2014 року Суд вказує, що аргументи за і проти звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами.

Прокурор в своєму клопотанні фактично обґрунтовує саме наявність заявлених ризиків, а не подальше їх зменшення, що презюмується з огляду на зміст правової норми, викладеної в п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.

Необхідність продовження найбільш суворого виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинна бути переконливо доведена стороною обвинувачення, незважаючи на те яким би коротким не був строк обмеження прав та свобод обвинуваченого при застосуванні вказаного запобіжного заходу.

При цьому судом береться до уваги, що ризик втечі або уникнення правосуддя зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися обвинувачений, трохи пом`якшує цей страх і зменшує його наміри втекти. При обґрунтуванні цієї підстави необхідне дослідження характеристики особистості, утримуваної під вартою. При цьому на користь звільнення свідчать: наявність постійного місця проживання, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя, стан здоров`я (рішення ЄСПЧ у справі «Пунцельт проти Чехії»).

При наданні оцінки саме ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процессу. Судом при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу враховується той факт, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів, що обвинувачений впродовж всього строку досудового розслідування та судового провадження намагався або ж здійснював спроби вчинення тиску на свідків та потерпілого, водночас ступінь кожного ризику повинна мати не абстрактний характер, а має бути належним чином конкретизована, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що, хоча вказаний ризик і є наявним, але міра його ймовірності в світлі вищенаведених факторів свідчить про відсутність необхідності продовження найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, суд звертає увагу, що клопотання прокурора в порушення ч. 3 ст. 199 КПК України не містить конкретних обставин та доводів, які могли б свідчити про не зменшення наявних ризиків. В той же час, з урахуванням зазначеної вище практики ЄСПЛ, саме на прокурора покладається тягар доведення того, що ризики не зменшились і виправдовують подальше застосування відносно особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За відсутності таких доводів та доказів з боку обвинувачення, суд повинен виходити з того, що ступінь ризиків зменшується із спливом часу згідно ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а клопотання про продовження строку тримання під вартою в силу ч. 5 ст. 199 КПК України задоволенню не підлягає, оскільки прокурором не доведені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Також відповідно до ст. 178 КПК України суд бере до уваги вік обвинуваченого та стан його здоров`я ( ОСОБА_1 є особою середнього віку, стан здоров`я задовільний), наявність у обвинуваченого родини та постійного місця проживання на території України, що свідчить про сталі соціальні зв`язки обвинуваченого, судом також враховується і тяжкість можливого покарання у разі визнання його винним, а також те, що обвинувачений раніше не судимий та йому наразі не повідомлялося про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, що свідчить про відсутність його схильності до вчинення кримінально караних дій.

Отже, суд вважає, що для досягнення мети застосування запобіжного заходу, яка вказана у ст. 177 КПК України, тобто забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, а також запобігання ризикам передбаченим у п. 1, 3 ч. 1 цієї статті, слід змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з покладенням обов`язків відповідно до ст.ст. 181,194 КПК України.

Суд вважає, що саме зазначений запобіжний захід у виді домашнього арешту, зобов`язання прибувати за кожною вимогою слідчого,прокурора та суду, а також виконувати такі обов`язки: заборонити покидати своє місце проживання в період доби з 20:00 години до 07:00 години наступного дня, повідомляти органи поліції про зміну місця проживання, не спілкуватись в будь-який спосіб з потерпілим та свідками по даному кримінальному провадженню, здатні забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків, запобігти ризикам вказаним у ст. 177 КПК України, тобто меті застосування запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст.177,181,183,197,199, 201, 331, 372 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за № 12020050690000600 від 30.07.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України– відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованому та фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт у період доби з 20:00 години до 07:00 години наступного дня до закінчення розгляду кримінального провадження, але не більше передбаченого строку на два місяці, а саме: з 29 липня 2021 року до 26 вересня 2021 року включно, звільнивши його негайно з-під варти в залі суду.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- заборонити покидати своє місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , в період доби з 20:00 години до 07:00 години наступного дня;

- прибувати до слідчого ВП № 2 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області, прокурора та суду за першою вимогою;

- повідомляти ВП № 2 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області про зміну місця проживання;

- не спілкуватись в будь-який спосіб з потерпілим та свідками по даному кримінальному провадженню.

Виконання ухвали покласти на ВП № 2 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням цієї ухвали суду.

Копію вказаної ухвали для виконання направити негайно ВП № 2 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області.

Копії ухвали після її оголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення чи з дня отримання її копії, якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, а для особи, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали складений та оголошений 03.08.2021 року о 14:00 год.

Суддя В.А. Сенаторов