Рішення № 99917394, 21.09.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 182/447/21

Провадження № 2/323/417/21

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

21.09.2021 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі головуючої судді Фісун Н.В., при секретарі Мірошниченко А.О., за участю адвокатів Балкового Р.Л., Трофимової Г.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя та його розподіл,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя та його розподіл.

Позов обґрунтований тим, що 23.10.2015 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . До реєстрації шлюбу відповідач став одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Кася»- код ЄДРПОУ 34725773. Розмір його внеску до статутного фонду підприємства становить 18750 грн. станом на 28.11.2007 року. Інший засновник ТОВ «Кася»- ОСОБА_3 .

Після реєстрації шлюбу, у грудні 2015 року, відповідач запропонував позивачці збільшити статутний капітал ТОВ «Кася» шляхом внесення її власних коштів, які були накопичені нею до реєстрації шлюбу, задля того, щоб отримувати більші дивіденди від діяльності підприємства.

29.12.2015 року позивачка передала свої власні кошти в сумі 18750,00грн. Оскільки на той час сторони вже перебували в зареєстрованому шлюбі. позивач надала згоду на розпорядження цими грошима як спільною сумісною власністю подружжя для використання їх для купівлі корпоративних прав ТОВ «Кася», дана згода була оформлена у вигляді заяви та посвідчена приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. 29.12.2015 року.

На даний час ТОВ «Кася» не перебуває у стані ліквідації, продовжує працювати та приносити прибутки. Проте ніяких відомостей про збільшення статутного фонду ТОВ «Кася» в Єдиному реєстрі юридичних осіб не міститься. ОСОБА_2 пояснив цей факт, як внесення ним коштів, переданих позивачем, на розвиток ТОВ «Кася», щоб уникнути складнощів щодо перереєстрації статуту у зв?язку зі збільшенням статутного капіталу. Внесок до статутного фонду ТОВ «Кася» в розмірі 18750,00грн., який був внесений ОСОБА_1 , під час зареєстрованого шлюбу, за її згодою, розглядається як спільне майно подружжя, тому Ѕ частина вказаної суми грошей в статутному капіталі ТОВ «Кася» та корпоративні права належать позивачу, як одному з подружжя.

Крім того, під час перебування в шлюбі, сторони зробили заощадження в розмірі близько 40000,00грн., які відповідач помістив від свого імені на збереження до АТ «А-Банк» в м. Нікополі. Надати суду доказів знаходження вказаного майна у зазначеному розмірі та в цій банківській установі позивач не має можливості, оскільки відомості про наявність коштів та про їх розмір становлять банківську таємницю.

Також, позивач разом із відповідачем у 2018 році, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі. придбали автомобіль «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім?я відповідача. Купівлю вказаного майна сторони здійснили за 8000,00 доларів США (на дату подання заяви в гривнях складає 221898,40грн.), але надати відомості щодо підтвердження вартості автомобіля на час звернення до суду позивач не може, оскільки не має до нього ніякого доступу.

Просить визнати за нею право власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя, яким є: Ѕ частина статутного капіталу підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася» в сумі 9375,00грн.; автомобіль марки «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; грошовий внесок з відповідними нарахуваннями, відкритий на ім?я відповідача, що знаходиться на збереженні в АТ «А-Банк» в розмірі 40000,00грн.. Вчинити розподіл спільного сумісного майна подружжя, стягнувши з ОСОБА_2 на користь позивачки вартість Ѕ частини автомобіля «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі 110949,20грн., залишивши автомобіль у власності відповідача, та Ѕ частину грошового внеску в сумі 20000,00грн. з відповідними нарахуваннями, які знаходяться на збереженні в АТ «А-Банк», на рахунку, відкритому на ім?я відповідача. У випадку відсутності спірного майна, стягнути з відповідача на її користь 140324,20грн.

Ухвалою суду від 31.03.2021 року було відкрито провадження у справі, а розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження.

21.04.2021 року представник позивача подав до суду уточнену позову заяву, в якій уточнив позовні вимоги в частині вартості автомобіля, вказавши, що відповідно до звіту № 007 про оцінку транспортного засобу, складеного 14.04.2021 року ФОП ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , на дату оцінки складає 166410,00грн. Крім того зазначив, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ вартості транспортного засобу «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . що складає 83205,00грн.; Ѕ частину грошового внеску який міститься в АТ «А-Банк» у розмірі 20000,00грн.; Ѕ частину статутного внеску у статутний капітал підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася» в сумі 9375,00грн.; суму вартості проведеної оцінки ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 600,00грн.; суму сплаченого судового збору у розмірі 1403,24грн. та інші витрати по справі.

29.04.2021 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у постанові Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 зазначено, що майно приватного підприємства чи фізичної особи- підприємця не є об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. ТОВ «Кася» не отримує наразі жодного доходу, жодна підприємницька діяльність у ТОВ «Кася» не здійснюється. Позивачем до позовної заяви не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивачем передано ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 18750,00грн. та що саме ці кошти в подальшому були внесені до статутного капіталу товариства. Додана до позову заява підтверджує лише факт надання згоди ОСОБА_1 , як дружиною, на купівлю корпоративних прав (частки у статутному капіталі у розмірі 50%) за ціну та на умовах за своїм розсудом. При цьому відповідач готовий відступити ОСОБА_1 свою частку у корпоративних правах ТОВ «Кася».Також вказує, що ОСОБА_5 вкладів в АТ «А-Банк» у розмірі 40000,00грн. ніколи не мав. Раніше мав депозитний рахунок, термін дії якого був з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року з сумою депозиту 401 доларів США. У зазначений період шлюбні відносини фактично були припинені та на розгляді у Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області перебувала справа про розірвання шлюбу. Щодо автомобіля«Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, представник відповідача зазначає, що на дату набуття ринкова вартість автомобіля була меншою ніж вказує позивач та даний автомобіль придбаний за кошти ОСОБА_2 . Крім того, вказує, що за весь період шлюбу тільки ОСОБА_2 дбав про матеріальне забезпечення та утримання сім?ї . Майно, яке відображено в позовній заяві, було придбане за кошти ОСОБА_2 , так як у період шлюбу позивач майже не працювала. В частині позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу, зазначає, що витрати для надання правової допомоги повинні бути підтверджені належним чином та відповідати критерію реальності адвокатських витрат та при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19.05.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що не згодні з думкою відповідача про те, що вартість автомобіля «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 є набагато нижчою, ніж зазначено позивачем. Оскільки позивач з метою підтвердження ціни позову надав суду звіт про оцінку вищезазначеного транспортного засобу, який є предметом спору, на день пред?явлення позову. Наданий відповідачем договір купівлі-продажу транспортного засобу датований 12.09.2018 року та не може братися до уваги . оскільки не підтверджує вартість майна на час пред?явлення позову. Проти посилання відповідача на те, що тільки він працював за період шлюбу з ОСОБА_1 та утримував їх сім?ю заперечують в повному обсязі, оскільки вказані твердження спростовуються долученими відповідачем копіями виписок із банківських рахунків, відповідно до яких, залишок після операц3ії завжди залишається «мінус». Баланс картки на початок період та на кінець періоду також становить «мінус», тобто наявними є постійні борги. Позивач ОСОБА_1 за період перебування в шлюбі з відповідачем працювала та заробляла кошти. які були вкладені зокрема і в автомобіль «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Також позивач не згодна із позицією ОСОБА_2 викладеної у відзиві на позовну заяву, щодо вимог про стягнення Ѕ частини статутного внеску у статутний капітал підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася». оскільки відповідач щодо цього питання, посилається на застарілу практику ВСУ щодо поділу майна подружжя від 2007 року, 2015 року, 2018 року, яка змінилась 19 лютого 2020 року, згідно з якою об?єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

В судовому засіданні позивач, представник позивача уточнили позовні вимоги. Просять стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ вартості транспортного засобу «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що складає 61026,49 грн., згідно звіту № 007 про оцінку транспортного засобу від 19.05.2021 року; Ѕ частину статутного внеску у статутний капітал підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася» в сумі 9375,00грн.; суму вартості проведеної оцінки ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 600,00грн.; суму сплаченого судового збору у розмірі 1403,24грн. та інші витрати по справі.

Представник відповідача уточнені позовні вимоги визнав частково, а саме визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача Ѕ вартості транспортного засобу «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що складає 61026,49 грн., згідно звіту № 007 про оцінку транспортного засобу від 19.05.2021 року та суми вартості проведеної оцінки ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 600,00грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення Ѕ частини статутного внеску у статутний капітал підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася» в сумі 9375,00грн. просить відмовити. Крім того, судовий збір просить розділити між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Третя особа в судове засідання не з?явилась по невідомим суду причинам. Про час розгляду справи повідомлена своєчасно шляхом направлення повістки з повідомленням.

Суд, вислухавши представника позивача, позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами та заперечення проти них вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно вимог ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Перелік об`єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.

Відповідно до вимог статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дає підстави для висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (справа № 6-843цс17).

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому, відповідно до частини третьої статті 71 СК України, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 23 жовтня 2015 року.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно договору купівлі-продажу транспортного засобу, автомобіль марки «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 придбано ОСОБА_2 12.09.2018 року тобто в період шлюбу сторін.

Таким чином, з наведених вище норм закону можна зробити висновок, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і частки у цьому майні дружини та чоловіка є рівними.

Відповідна презумпція жодним чином не спростована.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).

Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Так, згідно звіту №007 про оцінку транспортного засобу від 19.05.2021 року, ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Transporter» 1.9 TDi 85 (7H), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 на дату оцінки складає 122052,98грн.

Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації ринкової вартості 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 61026,49 грн.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Кася», що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідачаЅ частину статутного внеску у статутний капітал підприємства та корпоративних прав ТОВ «Кася» в сумі 9375,00грн., мотивуючи дані вимоги тим, що у грудні 2015 року статутний капітал ТОВ «Кася» було збільшено шляхом внесення її власних коштів в сумі 18750,00грн., які були накопичені нею до реєстрації шлюбу.

На підтвердження позовних вимог в цій частині надала копію заяви, засвідченої 29 грудня 2015 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С., в якій зазначено, що ОСОБА_1 дає свою згоду на використання її чоловіком ОСОБА_2 грошей, які є їх спільною сумісною власністю на купівлю корпоративних прав ( частки статутного капіталу у розмірі 50 (п?ятдесят) відсотків ТОВ «Кася», за ціну та на умовах за своїм розсудом, які будуть їх спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не щодо статутного капіталу.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року про справі №569/6236/16-ц (провадження № 61-19815св18).

Якщо один з подружжя є учасником підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Частка у статутному капіталі пропорційна частці у майні підприємства.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що формування статутного капіталу ТОВ «Кася» закінчено 28.11.2007 року, тобто до укладення сторонами шлюбу по справі.

Виходячи зі змісту ч. ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів всупереч ст. 65 СК України, інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем надано ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18750,00грн. та ці кошти були внесені до статутного капіталу товариства.

Таким чином, вказане виключає можливість задоволення відповідної позовної вимоги про поділ частки у статутному капіталі ТОВ «Кася».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенці зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

За вказаних обставин суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд покладає на відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 757,78 грн. та витрати пов`язані із проведенням оцінки ринкової вартості транспортного засобу у сумі 600,00 грн.

Керуючись ст. 4-5, 12-13, 133, 141, 263-265, ЦПК України, ст.ст. 57, 60,68, 70 СК України,суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя та його розподіл задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ вартості транспортного засобу «Volkswagen Transporter» 1.9, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що складає 61026,49 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму вартості проведеної оцінки ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 600,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 757,78грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через Оріхівський районний суд Запорізької області.

Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2021 року

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області Н.В. Фісун