Постанова № 99912407, 13.09.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/8416/21

Провадження №3/428/1970/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Бойко Н.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про притягнення до адміністративної відповідальності за п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт НОМЕР_1 , виданий Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області 12.02.2009 року, РНОКПП не надано, начальника сектора гуманітарного розмінування управління реагування на надзвичайні ситуації, капітана служби цивільного захисту Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2021 року Головним управлінням СБУ в Донецькій та Луганській областях виявлене триваюче порушення законодавства про державну таємницю в частині неповідомлення посадової особи Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, яка надала доступ до державної таємниці, та режимно-секретного органу про свій виїзд за кордон сектора гуманітарного розмінування управління реагування на надзвичайні ситуації, капітаном служби цивільного захисту ОСОБА_1 .

З протоколу № 78/3/26-10113 від 25.08.2021 року вбачається, що наказом ГУ ДСНС у Луганській області від 15.10.2019 № 370 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника сектора гуманітарного розмінування управління реагування на надзвичайні ситуації ГУ ДСНС України у Луганській області. Розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 04.01.2019 № 13д/ДСК ОСОБА_1 надано допуск до державної таємниці за формою 3 та керівником ГУ ДСНС України у Луганській області надано допуск до інформації із ступенем секретності «Таємно».

В порушення взятих на себе зобов`язань, вимог ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» та пунктів 116, 696 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою КМУ від 18.12.2013 № 939, капітан служби цивільного захисту Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області ОСОБА_1 07 листопада 2020 року виїхав за межі України через пункт пропуску «Бориспіль» та 14 листопада 2020 року в`їхав в Україну через пункт пропуску «Бориспіль», про що письмово не повідомив посадову особу, яка надала йому доступ до державної таємниці, та режимно-секретний орган. В ході проведеної перевірки факту витоку секретної інформації не встановлено.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, зобов`язався у подальшому не порушувати вимоги законодавства у сфері охорони державної таємниці.

Всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали провадження, суд відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Відповідно до ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до диспозиції п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю в частині невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення № 78/3/26-10113 від 25.08.2021 року, складеним у присутності ОСОБА_1 , повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, витягом з наказу (по особовому складу) т.в.о. начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 15.10.2019 № 370 та іншими матеріалами справи.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд визнає належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення.

Таким чином суд вважає, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.

При призначенні стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, ОСОБА_1 працює, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався.

В якості обставин, що згідно зі ст. 34 КУпАП, пом`якшують відповідальність, суд визнає визнання вини ОСОБА_1 .

Обставин, що згідно зі ст. 35 КУпАП, обтяжують відповідальність, судом не встановлено.

На підставі вищевказаного, з урахуванням особи, майнового стану, ступеню вини, а також характеру вчиненого правопорушення, суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити стягнення у виді штрафу, передбаченого санкцією п.6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень

На підставі ст. 40-1 КУпАП з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 454 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 9, 33, 40-1, 212-2, 221, 276, 277, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП та призначити адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) грн. 00 коп. (Отримувач ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/21081100; код отримувача (ЄДРПОУ): 37991110; Казначейство України (ЕАП); номер рахунку (IBAN): UА468999980313010106000012499; код класифікації доходів бюджету: 21081100).

Стягнути зі ОСОБА_1 судовий збір на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106 (суд.збір) у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у випадку несплати накладеного на нього штрафу у передбачений законом строк, до нього можуть бути застосовано подвійне стягнення штрафу в порядку ст. 308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Суддя Н. В. Бойко