Рішення № 99911903, 22.09.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5396/21

Провадження № 2/463/1286/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про визнання недійсними окремих умов кредитного договору -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким визнати недійсними пункти 4,11.1,11.2,14 кредитного договору від 26.12.2020 № 0580-6555, укладеного між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 26.12.2020 між ним та відповідачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було укладено кредитний договір за допомогою веб-сайту шляхом ідентифікації ОСОБА_1 із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Кредитний договір укладено строком на 14 днів. У пункті 1 якого зазначено,що кредитодавець надав позивачу грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник забов`язався повернути кредит і сплатити нараховані комісію та проценти за користування кредитом.

Згідно з п.3.2 кредитного договору сума кредиту складає - 10 000,00 грн.

Вважає, пункти 4,11.1,11,2,14 кредитного договору підлягають визнанню недійсними, оскільки встановлений в договорі розмір пені та встановлена процентна ставка перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеними, не відповідають вимогам п.5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, що як наслідок свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором. Тому, з посиланням на відповідні положення ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», просить визнати вказані пункти договору недійсними.

14.06.2021 повноважним представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого останній вважає, що позов не підлягає до задоволення та зазначає, що договір між сторонами укладений в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та відповідно до Правил надання грошових коштів у кредит, які діяли на момент укладення Договору та є його невід`ємною частиною, забезпечує дотримання відповідачем вимоги щодо письмової форми для даного виду Договору. Кредитний договір укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення у спосіб визначений чинним законодавством України. З повним дотриманням вимог щодо його Укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тому просить в задоволенні позову відмовити.

22.06.2021 повноважним представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній проти доводів представника відповідача заперечує з мотивів аналогічним наведеним у позовній заяві.

01.07.2021 повноважним представником відповідача подано заперечення щодо відповіді на відзив, в яких представник відповідача заперечує проти викладених доводів представника позивача, наведених у відповіді на відзив.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 14.05.2021.

Суддя своєю ухвалою від 19.05.2021 прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.44), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином, суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа є малозначною, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Сторони таким правом не скористались. Суд також не знайшов підстав ініціювати розгляд справи з викликом сторін, а тому розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи предмет спору дана справа є малозначною, а тому, відповідно до вимог ч.3 ст.279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим, як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази. Суд також розглянув усі клопотання сторін, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловити свою позицію.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч.ч.2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

26.12.2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» укладено кредитний договір №0580-6555, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник забов`язався повернути кредит і сплатити нараховані комісію та проценти за користування кредитом.

Згідно п.2 договору строк дії договору становить 14 днів.

Згідно з п.3.2 кредитного договору сума кредиту складає - 10 000,00 грн.

Вказаний договір укладався в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Факт укладення договору сторони не заперечують.

У своїх позовних вимогах позивач просить визнати недійсними пункти наведеного вище договору 4,11.1, 11.2, 14, якими передбачено:

П.4. «Протягом строку кредиту фіксована процентна ставка складає 2% (два відсотка) від непогашеної суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна процентна ставка складає 730%».

П.11.1 «Позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування чужими грошовими коштами за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 2% (два відсотки (-ів)) за кожен день фактичного користування відповідною частиною суми кредиту по дату фактичного повернення всієї суми кредиту включно. Річна відсоткова ставка за процентами за користування чужими грошовими коштами складає 730%. Максимальний сукупний розмір нарахованих процентів за користування не може перевищувати 200 % від суми кредиту».

П.11.2 «Кредитодавець має право на кожен 10й(десятий) день існування прострочення, включаючи день виникнення та погашення прострочення, нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту, однак в цілому не більше 50% (п`ятдесяти відсотків) суми кредиту (з врахуванням сплачених штрафів за весь строк користування кредитом)».

П.14 «Позичальник має право пролонгувати договір на строк, що встановлений у пункті 2 кредитного договору, на умовах, в порядку та у спосіб, що визначені правилами, але не більше 4 (чотири) пролонгацій. На строк пролонгації процентна ставка складає 2% (2 відсотки (-ів)) від неповерненої суми кредиту за кожен день користування. Кредитодавець має право в односторонньому порядку обмежити кількість пролонгацій договору чи відмовити позичальнику у пролонгації, повідомивши позичальника про це не пізніше терміну платежу у спосіб, встановлений правилами. .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що встановлений в договорі розмір пені та встановлена процентна ставка перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеними, не відповідають вимогам п.5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, що як наслідок свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи є оспорюваний договір укладеним та чи відповідає він вимогам чинного законодавства, на яке посилається позивач та чи доводиться зібраними доказами обставини, про які згадується в позові.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З врахуванням наведених мотивів суд приходить про те, що позовні вимоги є обґрунтованими так як судом встановлено, що пункти оспорюваного договору, а саме 4,11.1,11.2,14 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування, що становить 730% на рік, а також право кредитодавця на кожен 10й день існування прострочення, нараховувати штраф у розмірі 10% суми кредиту, однак у цілому не більше 50% суми кредиту, є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Вказані положення договору встановлюють вимоги зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у постанові від 27 січня 2020 року під час розгляду справи №754/6091/18.

Тому суд приймає рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, у відповідності до ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», такий у розмірі 908 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 11, 15, 16, 203, 207, 215, 509, 526, 626, 627, 628, 638, 641, 642, 644 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, оф.407, ЄДРПОУ 38548598) про визнання недійсними окремих умов кредитного договору - задовольнити.

Визнати недійсним пункти 4,11.1,11.2,14 кредитного договору № 0580-6555, укладеного 26 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» в дохід держави 908 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.