Рішення № 9990719, 26.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 травня 2010 р.           Справа 7/53-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСЕКО ФАРМ", м. Рівне.

до: Закритого акціонерного товариства "Турбів-цукор", смт. Турбів, Липовецький район, Вінницька область.

про стягнення 1156317,02 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Лапчинська І.В. - довіреність № 3 від 18.01.2010 року, паспорт серія СР 998977, виданий Рівненським МВ УМВС України у Рівненській області 06.04.2004 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшов позов про стягнення з ЗАТ "Турбів-цукор" на користь ТОВ "ІНСЕКО ФАРМ" згідно договору на поставку насіння цукрових буряків № 6 ВС від 12.03.2009 року 1156317,02 грн. з яких 918715,30 грн. основного боргу, 67869,59 грн. пені, 67869,59 грн. процентів, 45729,62 грн. інфляційних втрат, 41726,30 грн. курсової різниці та 14406,62 грн. 1,5 % згідно п.3.4 Договору.

За вказаним позовом ухвалою від 31.03.2010 року порушено провадження у справі № 7/53-10 та призначено до розгляду на 27.04.2010 року.

Однак у зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.04.2010 року по 30.04.2010 року у відрядженні судове засідання 27.04.2010 року не відбувся у зв'язку з чим ухвалою від 20.04.2010 року розгляд справи призначено до розгляду на 26.05.2010 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 26.05.2010 року не з'явився не повідомивши про причини своєї неявки.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, оскільки ухвала від 20.04.2010 року надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаною у позовній заяві.

Дійшовши висновку про те, що відповідач є повідомленим про час та місце судового засідання судом було враховано те, що ухвалу про порушення провадження у справі від 31.03.2010 року (яка надсилалась за тією ж адресою, що і ухвала від 20.04.2010 року) відповідач отримав, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28, т.1).

При цьому суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Миру, 80, смт. Турбів, Вінницька область за якою і надсилалась ухвали у справі.

Вказана адреса відповідача ідентична адресі, яка вказана в довідці з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АД № 366106.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.03.2009 року між ТОВ "Інсеко Фарм" (Постачальник) та ЗАТ "Турбів-цукор" (Покупець) укладено договір "№ 6 ВС поставки насіння цукрових буряків.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю насіння цукрових буряків, а Покупець зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Кількість та асортимент товару - згідно специфікацій, є невід'ємними частинами даного договору (п. 2.1 договору).

Ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях (п. 3.1 договору).

Покупець оплачує товар наступним чином:

а) передоплата у розмірі 100000,00 грн. до 20.03.2009 року;

б) решта вартості поставленого товару оплачується у строк до 30.10.2009 року (п. 3.2 договору).

Оплата товару здійснюється Покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжним дорученням на зазначений в кінці тексту Договору розрахунковий рахунок постачальника. Допускається оплата в готівковій формі відповідно до вимог діючого законодавства (п. 3.3 договору).

Також 12.03.2009 року та 20.03.2009 року між сторонами підписано передбачені п. 2.1 договору специфікації в яких визначено асортимент, одиницю виміру, кількість товару та його ціну (а.с.11-12, т.1).

30.03.2009 року відповідачем проведено перерахунок грошових коштів у розмірі 10000,00 грн., що вбачається з наявної в матеріалах справи банківської виписки (а.с.22-23, т.1).

На виконання умов договору, позивач поставив Відповідачу товар, згідно видаткової накладної № ІФ-0000077 від 01.04.2009 року (а.с.13, т.1) на загальну суму 968715,30 грн. При цьому слід вказати, що вказаній видатковій накладній є чітке посилання на договір № 6 ВС від 12.03.2009 року як на підставу поставки.

Товар отримано представником відповідача Гудзь Т.В., яка діяла на підставі довіреності № 24 від 31.03.2009 року (а.с.14, т.1).

В день поставки 31.03.2009 року відповідач сплатив на користь позивача ще додатково 40000,00 грн. (банківська виписка, а.с. 24-25, т.1).

Однак в подальшому відповідачем не було проведено повний розрахунок за отриманий товар.

10.12.2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про оплату боргу у тому рахунку по договору № 6ВС. При цьому суду надано повідомлення про вручення № 3301801557415, яким підтверджується факт надіслання вимоги відповідачу та її отримання останнім.

За твердженням позивача вимога залишена відповідачем без відповіді. Також останнім не було здійснено дій спрямованих на оплату боргу у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 26.03.2010 року в якому зафіксовано борг за відповідачем станом на 26.03.2010 року за договором від 12.03.2009 року № 6 ВС у розмірі 90670,62 Євро, в еквіваленті 960441,60 грн., який підписано та скріплено печатками з двох сторін.

При цьому позивачем надано довідку № 73-05-10 від 26.05.2010 року за підписом директора ТОВ "Інсеко Фарм" з зазначенням того, що розрахунок за отриманий товар відповідачем за період з 26.03.2010 року по 26.05.2010 року по договору поставки від 12.03.2009 року № 6 ВС не проводився.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеній вище накладні відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки 12.03.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п. 2.3. договору визначено порядок оплати отриманого товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 918715,30 грн. грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 67869,59 грн. пені за період з 21.03.2009 року по 26.03.2010 року, 45729,62 грн. інфляційних за період з 01.04.2009 року по лютий 2010 року та 67869,59 грн. процентів за період з 21.03.2009 року по 26.03.2010 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару Покупець зобов'язаний, на вимогу Постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а також проценти згідно ст. 625 ЦК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та процентів є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені, інфляційних та процентів не виявлено помилок у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому судом враховано приписи, які містяться п.6.5 договору в якому сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором не припиняється, визначеним п.6 ст.232 ГК України і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст.259 ЦК України продовжується до трьох років.

Разом з тим стосовно стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення її розміру враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги те, що обумовивши в договорі розмір процентів у вигляді подвійної облікової ставки НБУ позивач фактично компенсує негативні наслідки невиконання контрагентом свого зобов'язання відповідним чином в подвійному розмірі. Крім того, суд зазначає, що встановивши в договорі кінцевий строк проведення розрахунку 15.10.2009 року позивач звернувся з позовом до суду 29.03.2010 року нарахувавши як пеню так і проценти за період з 21.03.2009 року по 26.03.2010 року.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 40000,00 грн..

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення боргу із врахуванням зміни курсу Євро та 1,5 %, які позивач заявив до стягнення в сукупному розмірі 56132,92 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В п. 3.4 сторони встановили ціну та загальну вартість товару у гривнях, а також визначили їх еквівалент у євро. Сторони погодили, що при збільшенні офіційного курсу євро до гривні на 1 і більше %, сума в гривнях, яку відповідач повинен сплатити позивачу як оплату вартості товару визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в євро на офіційний курс гривні щодо євро на день фактичної оплати +1,5%.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу із врахуванням зміни курсу Європравомірною.

Разом з тим, суд не погоджується із наданим позивачем розрахунком позовних вимог в цій частині виходячи з наступного.

Як вбачається, позивач визначив борг із врахуванням зміни курсу Євро на дату звернення з позовом до суду, тобто на 26.03.2010 року.

Разом з тим, провівши аналіз п.п.3.2., 3.4 договору суд прийшов до висновку, що датою фактичної оплати слід вважати дату проведення розрахунку, яку сторони визначили 30.11.2009 року.

Однак проведення перерахунку на вказану дату приводить до отримання більшої суми боргу, ніж визначено позивачем з огляду на те, що станом на 30.11.2009 року курс Євро становив 11,905907 грн. за 1 Євро, в той час як станом на 26.03.2010 року такий курс становив 10,592644 грн. за 1 Євро.

Виходячи з наведеного позовні вимоги в частині стягнення боргу із врахуванням зміни курсу Євро та 1,5 % підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, процентів, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із врахуванням зменшення розміру пені до 40000,00 грн..

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 78, 82, п.3 ст.83, ст.ст. 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Турбів-цукор", вул. Миру, 80, смт. Турбів, Вінницька область - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31802416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсеко Фарм", вул. Курчатова, 62А, м. Рівне, 33018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 36221909) - 974848 грн. 22 коп. основного боргу із врахуванням зміни курсу Євро та 1,5 %, 40000 грн. 00 коп. пені, 67869 грн. 59 коп. процентів, 45729 грн. 62 коп. інфляційних втрат, 11563 грн. 17 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 03 червня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Курчатова, 62А, м. Рівне, 33018.

3 - відповідачу - вул. Миру, 80, смт. Турбів, Липовецький район, Вінницька область.