Рішення № 99900486, 23.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2021 року м. Київ № 640/13996/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., за участю секретаря судових засідань Баженовій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «ДОНБАСЕНЕРГО»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

за участю представників сторін:

від позивача: Лайков Г.Ф.,

від відповідача: Федорець Д.Д.,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 вересня 2021 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДОНБАСЕНЕРГО» (далі-відповідач), в якому просить суд:

- стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 6 865 250,00 грн.;

- стягнути пеню у розмірі 41 809,37 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2020 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 6 865 250,00 грн, та пеню в сумі 41 809,37 грн. Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість. В обґрунтування відзиву зазначає, що з метою виконання вимог щодо працевлаштування інвалідів в 2020 році та недопущення господарського правопорушення ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» вжито всіх залежних від нього заходів. Так, підприємством протягом 2020 року подавало до Київського міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН з інформацією про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів. Також, позивачем направлялась до Фонду соціального захисту інвалідів звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав їх необґрунтованості.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2021 року Публічне акціонерне товариство «ДОНБАСЕНЕРГО» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2020 рік по формі 10- ПОІ, затверджений наказом Міністерства соціальної політики від 27 серпня 2020 року №591.

Згідно вказаного вище звіту, середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 2435 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 97 особу з інвалідністю, однак товариством було працевлаштовано 72 особи з інвалідністю.

На підставі викладеного, Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів в було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 6 865 250,00 грн та пеню в сумі 1 148, 44 грн, всього на загальну суму 41 809,37 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості. Відповідачем вказані санкції в добровільному порядку не сплачено, що стало причиною звернення позивача до суду для стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 року № 875-ХІІ.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон - № 875-XII) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості».

Наведене свідчить про те, що обов`язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що на підприємстві лежить лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно звіту форми 10-ПОІ у ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» середньооблікова чисельність штатних працівників в 2020 році складала 2435 осіб, штатних працівників, яким встановлена інвалідність 72 особи, а згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2020 році визначена для відповідача - 97 місце.

Тобто, не виконано норматив у працевлаштуванні 25 осіб з інвалідністю.

Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Порядок № 316).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

У пункті 3 розділу II звіту №3-ПН вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), і за необхідності в пункті 4 зазначаються категорії таких громадян, зокрема "інваліди".

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Суд наголошує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Тобто, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємства обов`язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Судом встановлено, що на адресу Печерського районного центру зайнятості та Слов`янського міського центру зайнятості відповідачем та його структурними підрозділами направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права, відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.

Доказів, які б свідчили про те, що товариство відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2020 року, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами до суду не надано.

Керуючись вищевикладеним, суд приходить до висновку, що на ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» не може бути покладена відповідальність у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування через відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Отже, керуючись вищевикладених, суд зазначає, що ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем надано не було.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідачів не стягуються.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, ЄДРПОУ 22869098) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2021 р.