Ухвала суду № 99900356, 22.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

22 вересня 2021 року м. Київ № 640/4681/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про визнання протиправними дій щодо невиконання в повному обсязі рішення в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,

вул. Бульварно-Кудрявська, 16)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо застосування обмежень десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, при перерахунку та виплаті з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 щомісячного пенсійного забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплачувати з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 призначену йому пенсію без обмеження її максимальним розміром із розрахунку 80 % грошового забезпечення за вислугу років (30 років) з виплатою різниці між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з 01 січня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо застосування обмежень десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, при перерахунку та виплаті з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 щомісячного пенсійного забезпечення; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 призначену йому пенсію з 01 січня 2018 року без обмеження її максимальним розміром із розрахунку 80 % грошового забезпечення за вислугу років (30 років) з виплатою різниці між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з 01 січня 2018 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - повернуто заявникові.

03 грудня 2020 року позивачу в адміністративній справі №640/4681/20 видано виконавчий лист.

До суду надійшла заява позивача про визнання протиправним дій відповідача щодо невиконання в повному обсязі рішення суду, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача по застосуванню обмеження розміру виплати ОСОБА_1 нарахованої йому пенсії, що відбулось в ході проведеного 17.12.2020 перерахунку його пенсії на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 640/4681/20 без урахування призначеної з 29.10.2018 Державної соціальної допомоги на догляд як інваліду 1 групи, та невиплати ОСОБА_1 у складі пенсії з 01.01.2021 цієї допомоги на догляд, тобто не повного виконання судового рішення;

- прийняти додаткове судове рішення яким зобов`язати відповідача провести додатковий перерахунок ОСОБА_1 його пенсії за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 640/4681/20 без обмеження її максимальним розміром із розрахунку 80% грошового забезпечення за вислугу років з урахуванням призначеної йому 29.10.2018 Державної соціальної допомоги на догляд як інваліду 1 групи, та у зв`язку із цим здійснити йому виплату недоплачених з 29.10.2018 по 31.12.2020 сум пенсії; зобов`язати відповідача згідно з рішеннями Констиутційного суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 № 640/4681/20, що набуло чинності і яким знято обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 її максимальним розміром, відновити ОСОБА_1 з 01.01.2021 виплату у складі його пенсії Державної соціальної допомоги на догляд у розмірі 50% мінімального прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача надати у встановлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування поданої заяви, позивачем зазначено, що відповідачем проведено перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2018, проте без включення до її розміру допомоги на догляд як інваліду 1 групи.

Розглядаючи в порядку спрощеного провадження подану заяву суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства, (також далі - КАС України), суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 КАС України" № 3 від 13.03.2017 вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Слід зауважити, що судовий контроль не встановлювався при ухваленні рішення від 01.09.2021 у адміністративній справі №640/4681/20.

Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав виконавчі листи на примусове виконання рішення суду.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суб`єктом владних повноважень не доцільне у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. Варто звернути увагу, що після пред`явлення виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження заходи процесуального здійснюються державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з`ясовані судом обставини, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд прийшов до висновку про необґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, відсутність підстав для її задоволення

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241-243, 248, 252, 256, 382 України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю та ухвалення додаткового судового рішення у адміністративній справі №640/4681/20.

Ухвалу може бути оскаржено.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя А.Б. Федорчук