Рішення № 99900342, 27.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року м. Київ № 640/3029/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування при обчисленні пенсії в зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати по Україні, з якого сплачено страхові внески за 2014-2016 роки та зарахування стажу ОСОБА_2 за періоди з 04.08.1980 по 02.09.1983, з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 при обчисленні пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з втратою годувальника в одинарному розмірі;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії в зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки та із зарахуванням стажу ОСОБА_2 за періоди з 04.08.1980 по 02.09.1983, з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 при обчисленні пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з втратою годувальника з розрахунку рік за два, з дати її призначення, а саме з 01.10.2020 року.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, закони України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідальних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та зазначає про протиправність дій відповідача вчинених під час обчислення пенсії ОСОБА_1 , оскільки пенсія їй підлягає призначенню із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки та із застосуванням стажу померлого годувальника.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Конституцію України, Закон України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджене постановою Правління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.12.2014 № 28-2, Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідальних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, Методичні рекомендації щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41, та зазначає про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при обчисленні пенсії позивачу по втраті годувальника, оскільки показник середньої заробітної плати (доходу) за три попередні роки застосовується під час призначення, а не переведення з одного виду пенсії на інший. Також відповідач зазначає, що для підтвердження стажу роботи померлого годувальника по Списку позивачу необхідно надати довідки про пільговий характер роботи, які будуть містити посилання на список, який був чинним у період роботи особи та накази про проведення підприємством атестації робочого місця після 21.08.1992.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

01.09.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі даної заяви позивачці призначено з 03.07.2020 пенсію за віком в розмірі 2111,31 грн.

01.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення її пенсії на пенсію по втраті годувальника.

На підставі даної заяви ОСОБА_1 переведено на пенсію у зв"язку з втратою годувальника.

Листом від 24.11.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу годувальника 41 рік 7 місяців 23 дні, в тому числі додатково період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону - 13 років 10 місяців 29 днів та заробітної плати, визначеної за періоди роботи годувальника 01.07.2000 по 31.05.2006.

Пенсію обчислено: 4888,83 грн х 2,48580 х 0,41583 = 5053,44 грн, де: 4888,83 грн - середня заробітна плата по Україні за 2014-2016 роки; 0,41583 - коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності 1; 2,48580 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати; 5053,44 грн - основний розмір пенсії годувальника. Розмір пенсії по втраті годувальника складає 2578,08 грн.

22.12.2020 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перевірки правильності обчислення пенсії. У листі позивачка просила повідомити про підстави врахування стажу її покійного чоловіка за період роботи за списком № 1 при обчисленні її пенсії в одинарному розмірі та повідомити, який показник середньої заробітної плати по Україні застосовано при обчисленні її пенсії в зв"язку з втратою годувальника.

Листом від 20.01.2021 № 1197-32713/П-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачку, що для підтвердження стажу роботи померлого годувальника по Списку необхідно надати довідки про пільговий характер роботи, які будуть містити посилання на список, який був чинним у період роботи особи та накази про проведення підприємством атестації робочого місця після 21.08.1992. Додатково в листі вказано, що для зарахування періодів стажу роботи померлого годувальника у пільговому розрахунку за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 необхідно звернутися до відділу обслуговування № 9 (сервісний центр) для написання заяви на запит архівної пенсійної справи ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обчислення пенсії в зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати по Україні, з якого сплачено страхові внески за 2014-2016 роки та зарахування стажу ОСОБА_2 за періоди з 04.08.1980 по 02.09.1983, з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 при обчисленні пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з втратою годувальника в одинарному розмірі, позивач звернулася до суду за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої, абзаців дев"ятого-десятого частини третьої, частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому страховий стаж має значення для визначення коефіцієнту страхового стажу, який враховується при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п`яти знаків після коми за формулою:

Кс - коефіцієнт страхового стажу;

См - сума місяців страхового стажу;

Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.

Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом десятим частини третьої статті 24 цього Закону, - 0,85.

Системний аналіз вищевикладених норм показує, що правильне визначення страхового стажу застрахованої особи буде мати наслідком правильне обчислення розміру належної до сплати пенсії.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (із змінами та доповненнями), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пунктів 17 - 18 вказаного порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

У разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Відповідно до вимог пункту 20 Порядку №637 підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зі змісту наведених норм слідує, що трудова книжка, у якій містяться всі необхідні, правильні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Судом проаналізовано матеріали пенсійної справи позивача та встановлено наявність копії трудової книжки ОСОБА_2 .

Згідно з даними трудової книжки ОСОБА_2 16.09.1983 прийнято учнем гірника з ремонту гірничих виробок підземного з повним робочим днем в шахті, з 07.01.1984 по 08.11.1994 працював гірником з ремонту гірничих виробок підземного з повним робочим днем в шахті, з 09.11.1994 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 працював прохідником підземним з повним робочим днем в шахті.

Таким чином, трудовою книжкою підтверджено стаж ОСОБА_2 в період з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 повний робочий день на роботах за Списком № 1.

Щодо відсутності в трудовій книжці інформації про атестацію робочого місця, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відсутність відомостей в трудовій книжці ОСОБА_2 та ненадання позивачем довідок на підтвердження проведення атестації робочого місця ОСОБА_2 не можуть бути підставою для невизнання стажу роботи ОСОБА_2 на роботах за списком № 1, та, як наслідок, врахування страхового стажу ОСОБА_2 за період з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 в одинарному розмірі, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням стажу ОСОБА_2 за періоди з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 з розрахунку рік за два.

Щодо періоду роботи ОСОБА_2 з 04.08.1980 по 02.09.1983 суд зазначає, що в трудовій книжці міститься інформація, що ОСОБА_2 з 04.08.1980 працював подшивщиком (моделі раструба), з 01.10.1981 заливальником металу, з 01.06.1983 по 02.09.1983 заливальником-труболиварникою, тобто був зайнятий на роботах за Списком № 1 (згідно з постановою Державного комітету СРСР з питань праці та соціальних питань № 283/П-9 от 10.09.80).

Разом з тим, трудова книжка не містить відомостей, що ОСОБА_2 був зайнятий на даних роботах повний робочий день, що свідчить про те, що трудова книжка не містить всіх необхідних відомостей на підтвердження пільгового стажу роботи ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд враховує позицію відповідача, що з метою зарахування даного стажу позивачу необхідно подати уточнюючі довідки.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням стажу ОСОБА_2 за періоди з 04.08.1980 по 02.09.1983 з розрахунку рік за два.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії в зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, позивачу призначено пенсію за віком з 03.07.2020.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

З урахуванням наведеного суд бере до уваги доводи позивача, що при призначенні їй пенсії за віком підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати по Україні за 2017-2019 року. Відповідачем дані обставини не спростовані.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Приписи частини третьої статті 45 Закону №1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17(2-а/314/33/2017) та від 31 березня 2020 року у справі №348/1296/17, від 01 березня 2021 року у справі № 488/1409/16-а.

Разом з тим, як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.11.2020 № 26704-27610/П-02/8-2600/20, пенсію позивачу у зв"язку з втратою годувальника обчислено з урахуванням середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки.

З аналізу даного листа вбачається, середня заробітна плата по Україні визначена за три календарні роки, які передували виникненню у ОСОБА_2 права на пенсію за віком.

Проте, суд критично ставиться до зазначеного розрахунку відповідача, оскільки пенсія ОСОБА_2 в 2017 році не призначалась, а була обрахована з метою переведення пенсії позивача за віком на пенсію у зв"язку з втратою годувальника в 2020 році.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність у позивача права на призначення їй пенсії у зв"язку з втратою годувальника із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком - за 2017, 2018 та 2019 роки.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено в повній мірі правомірність здійсненого розрахунку пенсії позивача у зв"язку з втратою годувальника.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса тимчасової реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування при обчисленні пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з втратою годувальника показника середньої заробітної плати по Україні, з якого сплачено страхові внески за 2014-2016 роки та зарахування стажу ОСОБА_2 за періоди з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 в одинарному розмірі.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з втратою годувальника із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки та із зарахуванням стажу ОСОБА_2 за періоди з 16.09.1983 по 24.06.1998 та з 09.03.1999 по 05.05.2006 з розрахунку рік за два, з дати її призначення, а саме з 01.10.2020 року.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса тимчасової реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 (чотириста п"ятдесят чотири) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева