Ухвала суду № 99897880, 22.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/10777/21

У Х В А Л А

з питань строку звернення до суду

22 вересня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

за участю:

представника позивача Попельчук С.О.,

представник відповідача не прибув,

представник третьої особи не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної ради Львівської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Червоноградської районної ради Львівської області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Сокальської районної ради Львівської області (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Сокальської районної ради Львівської області, щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення;

- стягнути з Сокальської районної ради Львівської області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 20120,00 грн.

Ухвалою від 12.07.2021 суд залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 09.08.2021 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі та залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Червоноградську районну раду Львівської області.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві, крім того у запереченнях щодо позову зазначив, про пропуск позивачем місячного строку на звернення до суду.

Від третьої особи надійшли пояснення, згідно з якими, позовні вимоги не визнає, а строк звернення позивача до суду з позовом вважає пропущеним.

Позивач подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Вказує, що при зверненні до суду керувалася позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 01.02.2020 у справі №429/2934/19, відповідно до якої позов до адміністративного суду про стягнення середнього заробітку при звільненні може бути поданий протягом трьох місяців з моменту фактичного розрахунку. Натомість відповідач посилається на позицію Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20, згідно з якою має застосовуватися місячний строк звернення до суду. Наголошує що суперечливість правових позицій не може призводити до обмеження доступу до правосуддя. Вказує, що лист та записку-розрахунок про належні до виплати суми отримала 04.06.2021. Крім того у період з 07.06.2021 по 26.06.2021 не працювала у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності.

У судовому засіданні представник позивача подану заяву підтримав, просив поновити строк звернення до суду.

Відповідач та третя особа, явку представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідач скерував до суду клопотання про проведення судового засідання без участі представника.

Враховуючи зазначене, підстав передбачених ст.ст. 205, 206 КАС України для відкладення розгляду заяви про поновлення строку звернення із позовною заявою судом не встановлено.

Суд заслухав доводи представника позивача, дослідив наявні докази та з`ясував обставини справи, при вирішенні заяви суд керується таким.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст.ст. 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Проте, ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 2371 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (ст. 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (ст. 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Аналізуючи вищевикладені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював наступні висновки.

Установлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і ч. 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо ч. 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах та погодився з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі №560/3338/19, від 30.03.2021 у справі №340/2153/19, від 25.02.2021 у справі №240/3362/20.

Судом з`ясовано, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з позивачем 07.05.2021, позов поданий до суду 30.06.2021, тобто з пропуском встановленого місячного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що виноситься ухвала.

Підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України, може бути лише наявність поважних причин його пропуску.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінка поважності причин пропуску строку на звернення до суду здійснюється судом в межах його дискреційних повноважень.

З матеріалів справи суд з`ясував, що записка-розрахунок про надання компенсації за невикористану відпустку при звільненні, вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, заробітної плати за січень 2021 року, лютий 2021, року, березень 2021 року на день звільнення та після виплати Сокальська районна рада Львівської області скерувала позивачу листом від 04.06.2021 №25/04-20. Крім цього у період з 07.06.2021 по 25.06.2021 ОСОБА_1 хворіла, що підтверджується медичною довідкою від 17.09.2021.

Сукупно проаналізувавши вищевикладені норми законодавства у співставленні із встановленими обставинами даної справи, суд вважає причини пропуску строку на звернення до суду поважними, отже підстав для залишення позову без розгляду немає.

Враховуючи зазначене, заяву позивача слід задовольнити та поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.

При цьому суд наголошує, що дотримання позивачем строків звернення до суду із позовною заявою на предмет їх пропуску. уже розглядалося при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

1. Причини пропуску строку звернення до адміністративного суду визнати поважними.

2. Строк звернення до суду з позовом - поновити.

3. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений 27.09.2021.

Суддя Кравців О.Р.