Рішення № 99897685, 27.09.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3955/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної адміністрації Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації (далі-відповідач), в якій позивач просив (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог - а.с. 73):

- визнати протиправними дії відповідача по прийняттю рішення №475 від 19.09.2018 про скасування дії довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача N2475 від 19.09.2018 про скасування дії довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 ;

- стягнути з відповідача Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації на мою користь заподіяну неправомірними діями і рішенням відповідача матеріальну шкоду у сумі 10000 гривень;

- стягнути з відповідача Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації на мою користь заподіяну неправомірними діями і рішенням відповідача моральну шкоду у сумі 50000 гривень.

Позов обґрунтовано таким.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача та отримує належні згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» виплати, а також належну йому пенсію у Старобільському ОУПФУ.

Рішенням відповідача УСЗН Старобільської РДА №475 від 19.09.2018 було скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім`я позивача, та як наслідок було припинено йому виплату допомоги Прийняття такого неправомірного рішення сталось через неправдиве повідомлення ОСОБА_2 відповідачу про те, що позивач нібито не проживаю фактично за адресою, вказаною у довідці внутрішньо-переміщеної особи.

Не перевіряючи отриману інформацію, навіть не виходячи за місцем постійного проживання позивача, вказаному у довідці ВПО від 2017 року №18434 - АДРЕСА_1 , відповідачем УСЗН Старобільської РДА було прийнято незаконне рішення №475 від 19.09.2018 про скасування дії довідки переселенця, хоча я ніколи не виїздила з місця свого проживання у м. Старобільську.

Такими неправомірними діями відповідача, які виразились у непроведенні перевірки фактичного місця проживання на порушення усіх пунктів Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 №365, та як наслідок недобросовісного виконання відповідачем зазначеного Порядку і прийняття внаслідок цього незаконного рішення №475 від 19.09.2018 про скасування дії довідки переселенця, було порушено права передбачені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та внаслідок цих дій відповідача було припинено виплату соціальної допомоги, а також припинено Старобільським ОУ ПФУ позивача пенсії, чим відповідач порушив конституційне право на отримання пенсії.

У зв`язку з викладеним вважає, що дії відповідача УСЗН Старобільської РДА по прийняттю рішення №475 від 19.09.2018 про скасування дії довідки переселенця є протиправними, саме рішення також є протиправним і має бути скасовано.

Ухвалою суду від 30.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду належним чином засвідчені копії письмових доказів (документів), доданих до позовної заяви, для приєднання до справи та надіслання відповідачеві.

Ухвалою суду від 16.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні), відстрочено сплату судового збору.

Ухвалою суду від 15.09.2021 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації позивних вимог не визнало про що надало відзив на позовну заяву (арк. спр. 85-87).

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач посилається на таке. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Старобільської райдержадміністрації як внутрішньо переміщена особа з 01.11.2015, також отримує щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

За первинним зверненням ОСОБА_1 взято на облік ВПО за адресою АДРЕСА_2 . В подальшому ОСОБА_1 змінила адресу проживання, а тому відповідно до Порядку № 509 довідку ВПО видано за адресою АДРЕСА_1 .

17 вересня 2018 року до Управління надійшов лист Старобільської міської ради від 17.09.2018 № 2326, до якої додана заява ОСОБА_2 . Своєю заявою ОСОБА_2 прохав зняти з обліку внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 . Керуючись абзацом 9 частини 1 статті 12 Закону № 1706-УІ1 рішенням від 19.09.2018 № 475 довідку переміщеної особи ОСОБА_1 було скасовано.

Надалі, 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулися до Управління із заявою про поновлення довідки внутрішньо переміщеної особи за новою адресою ( АДРЕСА_3 ), а 29 липня 2019 року ОСОБА_1 знову змінила адресу проживання на АДРЕСА_4 .

Тобто, зміна місця проживання є звичним для позивача, а тому контроль за виплатою грошової допомоги ОСОБА_1 заслуговує особливої уваги.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2016 № 365 визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування

Відповідно до пункту 11 Порядку № 365 комісія з питань призначення (відновлення) пенсій та усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - комісія) розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 365 за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Так як, ОСОБА_1 в позовній заяві вказано про тяжкі моральні страждання через прийняте рішення Управління від 18.10.2018, в якому позивачці відмовлено у призначені пенсії.

З цього приводу відповідач зазначає, що рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії та соціальних виплат приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що утворена при Старобільський районній державні адміністрації та є колегіальним органом.

Позивач звернулася із заявою від 05.02.2018 до Управління соціального захисту населення Старобільської райдержадміністрації для призначення грошової допомоги. Рішенням комісії від 15.02.2018, протокол № 7, ОСОБА_1 було призначено соціальні виплати у вигляді адресної допомоги з 05.02.2018 по 04.08.2018 у розмірі 1000 грн щомісяця.

При повторному зверненні від 06.08.2018, рішенням комісії від 16.08.2018, протокол № 33, ОСОБА_1 було призначено грошову допомогу на період з 06.02.2018 по 05.02.2019. На підставі листа Старобільської міської ради від 17.09.2018 № 2326 та відповідно до скасованої довідки ВПО ОСОБА_1 виплата грошової допомоги припинена відповідно до пункту 2 Порядку № 505 з жовтня 2018 року.

Для поновлення виплати грошової допомоги ОСОБА_1 звернулася із заявою від 10.10.2018 та довідкою ВПО за новою адресою ( АДРЕСА_3 ).

Таким чином, відповідно до пункту 12 Порядку № 365 грошова допомога призначена за рішенням комісії від 01.11.2018 протокол № 44 на період з 10.10.2018 до 09.04.2019 у розмірі 1000 грн.

Звертаємо увагу, що відповідно до пункту 2 Порядку № 505, у період з 01.10.2018 по 10.10.2018 грошова допомога не надавалася, так як термін подання заяви ОСОБА_1 пропущений.

Таким чином, після відновлення довідки ВПО ОСОБА_1 від 09.10.2018 за поданням Управління та на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 11.10.2018 рішенням комісії від 18.10.2018, протокол № 42, поновлено й соціальні виплати у вигляді пенсії.

Щодо тверджень позивача про заподіяння їй моральної шкоди, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надано суду жодних належних та переконливих доказів, не доведено причинний зв`язок між діями відповідача та моральною шкодою, а також доказів щодо неправомірних дій Управління.

Відповідач звернув увагу суду, що ОСОБА_1 є особою похилого віку. З наданих до суду позивачем виписок вбачається, що вказані лікарські висновки не мають жодного відношення до будь-яких моральних страждань, які нібито були заподіяні діями Управління. Захворювання за лікарськими висновками носять сезонний та довгостроковий характер (близько 10-ти років), що ніяк не можна пов`язати із рішеннями Управління.

Відносно позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 5000 грн, відповідач вважає, що ОСОБА_1 зроблено якийсь свій розрахунок витрачених коштів, натомість факт витрачення саме вказаних коштів, а тим більше будь-яких коштів, ніяк не підтверджено відповідно до чинного законодавства України.

З огляду на зазначене, відповідач вважає, що дії Управління соціального захисту населення Старобільської РДА є законними та обґрунтованими з урахуванням усіх обставин та відповідно до чинного законодавства України.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 103, 105).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 (а.с. 8,9,10).

За первинним зверненням до органів соціального захисту населення, ОСОБА_1 взято на облік ВПО за адресою АДРЕСА_2 , та видано довідку від 04.08.2015 № 834018434 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (а.с. 88).

В подальшому ОСОБА_1 декілька разів змінювала адресу проживання, а тому відповідно до Порядку № 509 відповідачем видавались нові довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: від 08.08.2017 № 18434 із зазначенням нового місця проживання: АДРЕСА_1 ; від 09.10.2018 № 0000630965 із зазначенням нового місця проживання: АДРЕСА_3 , від 09.10.2018 № 934-42036 із зазначенням нового місця проживання: АДРЕСА_4 (а.с. 89, 90,91).

13.09.2018 на адресу Старобільської міської ради надійшов лист ОСОБА_2 , в якому останній просив зняти з реєстрації як ВПО ОСОБА_1 за його адресою ( АДРЕСА_6 ), як таку, що не мешкає за вказаною адресою більше 60 діб (а.с. 93).

Рішенням від 19.09.2018 УСЗН Старобільської РДА скасовано дію довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 № 18434 від 04.08.2015 (а.с. 94).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706, в редакції на час спірних правовідносин).

Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у частині 1 статті 1 Закону № 1706-VII, відповідно до якої внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 4 Закону № 1706).

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3. ст. 4 Закону № 1706).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706).

Між тим, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа подала завідомо недостовірні відомості (п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Із змісту та аналізу норм зазначеного Закону, зокрема ст. 6, слід дійти висновку, що підтвердженням місця проживання, підставою реєстрації місця проживання, є, крім іншого, документи, що підтверджують право на проживання в житлі, адреса якого зазначається під час реєстрації, що застосовна і відносно ВПО, оскільки з отриманням довідки про статус ВПО пов`язується і фіксація місця проживання ВПО.

Форму заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 27.12.2016 № 1610, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2017 р. за № 89/29957.

Згідно з частиною 7 статті 4 Закону № 1706 разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

Частиною 10 статті 4 Закону № 1706 передбачено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо: 1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону; 2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; 3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення; 4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті; 5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи визначені частиною 1 статті 12 Закону № 1706.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 12 Закону № 1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала завідомо недостовірні відомості.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 12 Закону № 1706 рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Слід зазначити, що процитовані вище норми Закону № 1706 не містять приписів щодо форми подання до органом соціального захисту населення та способу отримання останнім даних, які свідчать про недостовірність первинної інформації, яка була надана для цілей отримання статусу ВПО, а відтак, звернення ОСОБА_2 до УСЗН Старобільської РДА з інформацією про те, що позивач не проживає за адресою фактичного проживання понад 60 діб, не суперечить вимогам Закону.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до суду щодо спростування інформації, наведеній у зверненні ОСОБА_2 .

Крім того, суд зазначає, що довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеного особи від 04.08.2015 № 18434 було скасовано 19.09.2018, а вже 09.10.2018 позивачу видано нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до довідок УСЗН Старобільської РДА від 30.08.2021 виплата допомоги переміщеним особам на проживання у період з 2018 року по серпень 2021 року позивачу не припинялась та здійснювалась з урахуванням відсутності довідки у період з 20.09.2018 по 09.10.2018 (а.с. 96-99).

Оскільки Управління отримало інформацію від власника помешкання за адресою АДРЕСА_1 , яка як недостовірна не спростована у судовому порядку, тобто у сфері цивільних відносин, та беручи до уваги те, що з метою доведення свого місця проживання позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження права проживання за вказаною адресою, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність дії чи рішення Управління в контексті спірних відносин та, відповідно, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судом враховується, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З приводу позовної вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди у, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того, відповідно до вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

У п. 2 вказаної постанови передбачено, що можливість відшкодування моральної шкоди має бути прямо передбачена законом.

У свою чергу, в ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, особа несе відповідальність за завдання моральної шкоди, згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України, тільки в разі наявності вини такої особи.

Однак, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, та які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди.

Також позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та із заяви позивача не вбачається, чому ця шкода становить саме 50000 грн та як вона розрахована, а у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу. Більше того, у суду відсутні будь-які докази щодо існування причинного зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача.

Щодо наданих позивачем копій виписок з медичних карток останньої, як доказів на підтвердження моральної шкоди, суд зазначає, що із вказаних документів не вбачається, що хвороби позивача знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з протиправними діями відповідача.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зазначає, що позивач жодним чином не довів суду спричинення йому моральної та матеріальної шкоди у розумінні чинного законодавства.

Тому, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн та матеріальної шкоди у сумі 10000, 00 грн.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 16.08.2021 позивачу відстрочено сплату судового збору у сумі 908 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Приймаючи до уваги ту обставину, що ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року часткового задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, стаття 133 КАС України та стаття 8 Закону України «Про судовий збір» визначає можливість за умови дотримання певних вимог звільнення сторони від сплати судових витрат.

Предметом позову є захист соціальних прав, що є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та звільнити його від оплати судових витрат.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних витрат ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Старобільської районної адміністрації Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Тихонов