Рішення № 99896931, 24.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 вересня 2021 року Справа № 280/4605/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

04.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позову зазначив, що 29.07.2015 зареєструвався як фізична особа-підприємець. Водночас з 2016 року підприємницьку діяльність не здійснює, доходу не отримує. Припинення підприємницької діяльності зареєстрував 20.05.2021. 25.05.2021 позивач отримав вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-5504-50 про сплату боргу (недоїмки) від 19.05.2021, згідно з якою станом на 30.04.2021 його заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 37788,74 гривень. Зі спірною вимогою позивач не погодився. Зазначив, що з 31.07.2013 до 06.05.2019 позивач перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», яке сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Крім того, вказав, що ГУ ДПС у Запорізькій області порушило процедуру нарахування недоїмки, оскільки Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи податкових органів не передбачене. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

20.07.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з даними інформаційної системи "Податковий блок" 29.07.2015 внесений запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . 29.07.2015 ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного соціального внеску. Протягом 2017-2020 років позивач єдиний внесок не сплачував, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 37788,74 гривень. Зазначив, що позивач не подав доказів сплати єдиного внеску його роботодавцем. Крім того, вказав, що підприємці, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати єдиного внеску, лише з 01.01.2021, оскільки саме тоді набрав чинності відповідний Закон України. Також зауважив, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є самостійною підставою для формування вимоги. За таких обставин спірну вимогу вважає законною, у позові просив відмовити.

28.07.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому не погодився з аргументами відповідача. Зазначив, що до 01.01.2021 питання стягнення ЄСВ із фізичної особи-підприємця, який одночасно є найманим працівником, було законодавчо не врегульоване. Попри це, мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягалася за рахунок його сплати роботодавцем, що узгоджується із метою сплати єдиного внеску. Також наполягав, що для формування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску необхідним є здійснення відповідного обчислення сум єдиного внеску, однак у випадках, які передбачені виключно Законом, а облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів як підстава формування вимоги Законом не передбачені.

Відповідно до ухвали суду від 09.06.2021 позовна заява залишена без руху.

18.06.2021 позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України ця справа є справою незначної складності, та згідно зі ст. 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив таке.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.07.2015 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності: 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

29.07.2015 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності: 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманою на підставі ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 20.05.2021 за № 473538480783, державна реєстрація припинення ФОП ОСОБА_1 проведена 20.05.2021.

Відповідно до зазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5504-50 від 19.05.2021 станом на 30.04.2021 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 37788,74 гривень. Зазначену вимогу отримано позивачем 25.05.2021.

Згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , виданою відкритим акціонерним товариством «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» 30.07.2013, ОСОБА_1 працював у ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» з 31.07.2013 до 05.05.2019.

Відповідно до інтегрованої картки платника інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ на загальну суму 37788,74 гривень, у тому числі:

- за 2017 рік по строку 09.02.2018 у сумі 8448,00 гривень;

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 у сумі 2457,18 гривень;

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 у сумі 2457,18 гривень;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 у сумі 2457,18 гривень;

- за 4 квартал 2018 року по строку 19.01.2019 у сумі 2457,18 гривень;

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 у сумі 2754,18 гривень;

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 у сумі 2754,18 гривень;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 у сумі 2754,18 гривень;

- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 у сумі 2754,18 гривень;

- за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 у сумі 2078,12 гривень;

- за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 у сумі 1039,06 гривень;

- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 у сумі 3178,12 гривень;

- за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 у сумі 2200,00 гривень.

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 КАС України, відповідно якої до завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років є найманим працівником та його роботодавець сплачував ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з статтею 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Указана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 29.07.2016 до 20.05.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що сторони не заперечили.

При цьому, з 31.07.2013 до 06.05.2019 ОСОБА_1 працював у публічному акціонерному товаристві «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на посаді станочника деревообробних станків, що підтверджується його трудовою книжкою.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності податковим органом та судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору

Отже самостійне нарахування в інтегрованій картці платника суми ЄСВ станом на 30.04.2021 за 2017 рік у розмірі 8448, 00 грн., 2018 рік у розмірі 9828, 72 грн. та з 01.01.2019 по 31.05.2019 у розмірі 4590, 30 грн ( 918, 06*5 міс.) на загальну суму 22 827, 02 є протиправним.

Щодо тверджень позивача про нарахування ЄСВ за березень-травень 2020 року суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України короновірусу СОУМ)-І9» та інформаційного листа ДПС України від 20.03.2020 №7 ФОП звільнені від сплати ССВ за період дії карантину з 01.03.2020 по 31.05.2020.

Так судом виставлено, що відповідачу за 2020 рік нараховано - 8 495, 30 грн. (1039, 06 грн. х 5 місяців, 1100,00 грн. х 3 місяці).

Отже податковим органом нарахування ЄСВ за березень-травень 2020 року позивачу не здійснювалось, що відповідає нормам чинного законодавства.

Щодо аргументів позивача про порушення порядку процедури нарахування ЄСВ, суд їх відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст.14 Закону № 2464-VI, органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Відповідно до ст. 25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З урахуванням викладеного, спірна вимога є протиправною в частині стягнення з позивача суми недоїмки у розмірі 22 867, 02 гривень, тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 908,00 гривень.

Доказів понесення інших судових витрат сторони у справі не надали.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, визнавши спірну вимогу протиправною в частині нарахування ЄСВ на суму 22 867, 02 гривень, що становить 60, 5 % від загальної суми недоїмки - 37788,74 гривень.

За таких обставин, з бюджетних асигнувань ГУ ДПС України в Запорізькій області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 549, 34 гривень, що становить 60, 5% від загальної суми сплаченого судового збору - 908,00 гривень.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, 3, 5, 7, 77, 79, 90, 132, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5504-50 від 19.05.2021 у сумі 22 867, 02 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 549, 34 гривень.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова