Рішення № 99896911, 03.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 року Справа № 280/4842/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання П`яниди Б.В.

представника позивача - Гладкого В.К.

представника відповідача - Резнікової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 )

до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393)

про визнання протиправними та скасування податкових консультацій,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати індивідуальні податкові консультації № 2109/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 27.05.2021 та № 2075/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 27.05.2021.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій» від 04 листопада 2020 року № 962-ІХ передбачено, що в період з 01 січня 2021 року до 01 січня 2023 року операції з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання), що надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування (клас 55.10 група 55 КВЕДДК 009:2010), оподатковуються за ставкою у розмірі 7%. Норми пункту 74 підрозділу 2 розділу XX ПКУ застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 01 січня 2021 року. Таким чином, вважає, що норми вказаного закону надають право будь-яким суб`єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою господарську діяльність за КВЕД 55.10 - діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, на застосування пільгової ставки ПДВ. Таким чином, маючі статус суб`єкта господарювання та враховуючі, що відповідно до норм ст.51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає а суті відносин, відповідач помилково встановив заборону здійснювати надання послуг по тимчасовому проживанню з обов`язковим обслуговуванням (клас 55.10 група 55 КВЕД ДК 009:2010) з оподаткуванням за ставкою 7 відсотків. Вважає, що норма підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 розділу V та пункту 74 підрозділу 2 розділу XX ПКУ не розподіляє оподаткування за ставкою 7 відсотків в залежності суб`єкта господарювання, та в залежності від організаційно-правової форми підприємницької діяльності. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 23.07.2021 вх. № 41806 посилається на те, що застосування ставки податку у розмірі 7 відсотків передбачається підпунктом «в» пункту 193.1 статгі 193 розділу V та пунктом 74 підрозділу 2 розділу XX ПКУ до операцій з постачання послуг з тимчасового розміщування (проживання), що надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування (клас 55.10 група 55 КВЕД ДК 009:2010). З посиланням на положення Закону України «Про туризм» вважає, що основні поняття як «готель», «аналогічні засоби розміщення», «готельна послуга» стосуються лише підприємств, тобто юридичних осіб. Відтак, застосування вказаної ставки податку до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) іншими суб`єктами господарювання, зокрема, фізичними особа-підприємцями, нормами ПКУ не передбачено, а такі операції оподатковуються за ставкою 20 відсотків. На підставі викладеного, вважає, що податкові консультації надані у відповідності до вимог, встановлених ст. 52 ПК України. Просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Ухвалою судді від 29.06.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/4842/21, призначено підготовче судове засідання на 26.07.2021.

Протокольною ухвалою суду від 26.07.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 16.08.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.09.2021.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 03.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) звернулася до Міністерства фінансів України та ГУ ДПС у Запорізькій області про надання індивідуальної податкової консультації, з питання: «Чи застосовується ставка податку у розмірі 7% , яка передбачена підпунктом «в» пункту 193.1 статті 193 розділу V та пунктом 74 підрозділу XX ПКУ до операцій з постачання послуг з тимчасового розміщування (проживання), які надаються мною ФОП - ОСОБА_1 (клас 55.10 група 55 КВЕД ДК 009:2010).

27 травня 2021 року Державна податкова служба України надала індивідуальні податкові консультації з вказаного питання № 2109/ІПК/99-00-04-03-03-06 та 2075/ІПК/99-00-21-03-02-06 в яких зазначила, що застосування ставки податку у розмірі 7 відсотків передбачається підпунктом «в» пункту 193.1 статгі 193 розділу V та пунктом 74 підрозділу 2 розділу XX ПКУ до операцій з постачання послуг з тимчасового розміщування (проживання), що надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування (клас 55.10 група 55 КВЕД ДК 009:2010). Застосування вказаної ставки податку до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) іншими суб`єктами господарювання, зокрема, фізичними особа-підприємцями, нормами ПКУ не передбачено.

Не погодившись із індивідуальними податковими консультаціями № 2109/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 27.05.2021 та №2075/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 27.05.2021, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України з-поміж функцій контролюючих органів визначено надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого, покладено на контролюючі органи.

За змістом підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом;

Чинною на час виникнення спірних правовідносин редакцією пункту 52.1 статті 52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

За змістом пункту 52.2 статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (пункт 52.3 статті 52 ПК України).

Згідно з пунктом 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована. Положення абзацу першого цього пункту застосовуються до індивідуальної податкової консультації, за умови що вона зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій. У разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації. Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Аналогічна позиція висловлена у постанові КАС ВС від 3 грудня 2020 року у справі № 805/112/16-а.

Державна податкова служба України у спірних індивідуальних податкових консультаціях № 2109/ІПК/99-00-04-03-03-06 та №2075/ІПК/99-00-21-03-02-06 дійшла висновку про те, що застосування ставки податку у розмірі 7 відсотків передбачається підпунктом «в» пункту 193.1 статгі 193 розділу V та пунктом 74 підрозділу 2 розділу XX ПКУ до операцій з постачання послуг з тимчасового розміщування (проживання), які надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування (клас 55.10 група 55 КВЕД ДК 009:2010). Застосування вказаної ставки податку до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) іншими суб`єктами господарювання, зокрема, фізичними особа-підприємцями, нормами ПКУ не передбачено.

Підставою для вказаного висновку відповідач вважає норми Закону «Про туризм», відповідно до якого встановлюються правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму.

Крім того, відповідач посилається на Положення Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.04.2004 за № 413/9012 із змінами і доповненнями (далі- Правила № 19).

Як вказує відповідач, посилаючись на вказані норми, готель - це підприємство будь- якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов`язковим обслуговуванням.

Аналогічні засоби розміщення - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, що складаються з номерів і надають обмежені готельні послуги, включно з щоденним заправленням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів.

З огляду на це, відповідач вважає, що оскільки за визначенням «готель» та «аналогічні засоби розміщення» є підприємствами, то застосовувати ставки податку на додану вартість до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) в розмірі 7 відсотків можуть лише юридичні особи.

Оцінючи доводи відповідача суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій» від 04 листопада 2020 року № 962-ІХ, передбачено що, в період з 01 січня 2021 року до 01 січня 2023 року операції з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання), що надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування (клас 55.10 група 55 КВЕДДК 009:2010), оподатковуються за ставкою у розмірі 7%.

В Пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій" зазначено, що застосування запропонованих інструментів державної підтримки дасть змогу мінімізувати відповідні негативні наслідки для суб`єктів господарювання і бюджетів, а очікуване зростання споживання послуг з боку населення, у тому числі через зниження їх ціни, та відповідне розширення об`єктів і бази оподаткування сприятиме підтримці зайнятості у сферах культури, туризму та секторі креативних індустрій.

Прийняття Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій" сприятиме встановленню додаткових інструментів підтримки суб`єктів господарювання та збереженню/створенню робочих місць у сферах культури, туризму та секторі креативних індустрій. Застосування зниженої ставки податку на додану вартість у розмірі 7 % стимулюватиме легалізацію мікро- та малого бізнесу у сферах культури, туризму і секторі креативних індустрій та сприятиме:

зниженню ціни споживання та збільшенню обсягу спожитих послуг, про що свідчить досвід низки країн світу, які застосовують знижену ставку податку на додану вартість;

зростанню обсягу оборотного капіталу у суб`єктів господарювання і спрямуванню його на реінвестиції в бізнес.

Тобто, в пояснювальній записці є вказівка на стимулювання мікро- та малого бізнесу.

Згідно з ч. 3 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб`єктів малого підприємництва, у тому числі до суб`єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб`єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб`єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб`єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб`єкти господарювання належать до суб`єктів середнього підприємництва.

Тобто, за визначенням ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами мікро- та малого підприємництва можуть бути, в тому числі і фізичні особи-підприємці.

Сама норма підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 розділу V та пункту 74 підрозділу 2 розділу XX ПК України не розподіляє оподаткування за ставкою 7 відсотків в залежності суб`єкта господарювання, та в залежності від організаційно-правової Форми підприємницької діяльності.

Відтак, з точки зору юридичної техніки, законодавець не мав на меті розповсюджувати застосування пільгової ставки з ПДВ в розмірі 7% до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) лише на юридичних осіб.

Тому, на думку суду, висновок Державної податкової служби України про те, що застосовувати ставку податку на додану вартість до операцій з постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) в розмірі 7 відсотків можуть лише юридичні особи, не грунтується на Законі.

Посилання контролюючого органу на положення Закону України «Про туризм» лише в частині визначення поняття «готель», «аналогічні засоби розміщення» та «готельна послуга» є не досить доречними, оскільки, зокрема ч. 1 ст. 5 вказаного закону визначено, що учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

В даному випадку ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність за основним КВЕД 55.10 - діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, що підтверджується Витягом з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відтак, оскільки позивач на законних підстав здійснює підприємницьку діяльність за основним КВЕД 55.10 - діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування, а положення підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 розділу V та пункту 74 підрозділу 2 розділу XX ПК України не здійснює розподіл платників податків на юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, то суд вважає, що позивач має право на застосуває пільгової ставки з ПДВ у розмірі 7% до операцій з постачання послуг з тимчасового розміщування (проживання), які надаються готелями і подібними засобами тимчасового розміщування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 4540,00рн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними та скасування податкових консультацій, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати індивідуальні податкові консультації № 2109/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 27.05.2021 та 2075/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 27.05.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 27.09.2021.

Суддя Л.Я. Максименко