Рішення № 99895990, 27.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 р. Справа№200/6642/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в письмовому провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

01 червня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (далі - відповідач, Військова частина 3057), надісланий на адресу суду 26 травня 2021 року, в якому позивач просив:

- стягнути з Військової частини 3057 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 19 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку - 14 травня 2021 року грошову компенсацію в сумі 291 370,50 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

07 червня 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.

Про відкриття провадження в адміністративній справі учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

19 липня 2021 року суд постановив ухвалу, якою повторно витребував у відповідача докази.

16 серпня 2021 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС; призначив підготовче засідання на 03 вересня 2021 року; витребував у відповідача додаткові докази.

03 вересня 2021 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24 вересня 2021 року.

Про дату, час і місце проведення судового засідання сторони повідомлені в порядку, визначеному КАС України.

Учасники справи/їх представники до судового засідання не з`явилися.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період в період з 10 березня 2016 року по 18 жовтня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині 3057.

Наказом командувача Національної гвардії України від 20 вересня 2019 року № 169о/с звільнений з військової служби у запас; наказом командира Військової частини 3057 від 18 жовтня 2019 року № 214 виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивач зазначає, що Військова частина 3057 повинна була провести з ним повний розрахунок у зв`язку зі звільненням, однак в порушення вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не виплатила йому індексацію грошового забезпечення.

Позивач доводить, що Військова частина 3057 провела з ним остаточний розрахунок 14 травня 2021 року, виплативши індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 200/1690/21-а.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19 жовтня 2019 року по 14 травня 2021 року в сумі 291 370,50 грн.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Вказував на те, що твердження позивача про те, що остаточний розрахунок проведений 14 травня 2021 року не відповідає дійсності, оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 200/5712/21 Військову частину 3057 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік.

Відповідач доводив, що остаточний розрахунок з позивачем буде проведений після виплати грошової компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення суду у справі № 200/5712/21.

Не заперечуючи права позивача на отримання компенсації за час затримки розрахунку, відповідач наполягав на застосуванні принципів пропорційності та співмірності під час визначення її розміру.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної основної відпустки за 2019 рік виплачена відповідачем 15 липня 2021 року.

Також позивач надав заяву про уточнення позовних вимог від 28 серпня 2021 року, в якій зазначив, що при застосуванні критеріїв зменшення розміру відшкодування, розмір належної до виплати компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 19 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку - 14 травня 2021 року повинен обраховуватися наступним чином:

- загальний розмір належних при звільненні виплат складає 152 005,88 грн (76 488,75 грн - сума виплачена при звільненні + 75 517,13 грн - невиплачена при звільненні сума індексації), з яких грошове забезпечення 76 488,75 грн (50,32%), невиплачена при звільненні індексація 75 517,13 грн (49,68%);

- обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума грошової компенсації за час затримки розрахунку становить 291 370,50 грн;

- виходячи з принципу пропорційності, за висновком позивача, відповідач має сплатити грошову компенсацію в розмірі 144 752,86 грн (49,68% від 291 370,50 грн).

В заяві про уточнення позовних вимог, яка датована 20 вересня 2021 року, позивач просив стягнути з Військової частини 3057 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням принципу пропорційності та критеріїв зменшення розміру відшкодування) за період з наступного дня після звільнення - 19 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку - 14 травня 2021 року грошову компенсацію в сумі 144 752,86 грн.

Правом на подання заперечення відповідач не скористався.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Головним Управлінням Національної гвардії України 20 липня 2016 року.

Відповідач - Військова частина 3057 Національної гвардії України (ідентифікаційний код: 23313948) зареєстрована як юридична особа 19 березня 1993 року, про що 11 березня 2005 року до Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України в період з 10 березня 2016 року по 18 жовтня 2019 року.

18 жовтня 2019 року згідно з наказом командира Військової частини 3057 (по стройовій частині) від 18 жовтня 2019 року № 214 припинений контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України і майор ОСОБА_1 (Г-061151), звільнений відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас наказом командувача Національної гвардії України від 20 вересня 2019 року № 169о/с (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі), виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.

Звільнення ОСОБА_1 зумовило виникнення у Військової частини 3057 обов`язку провести з ним повний розрахунок з виплатою всіх належних йому сум.

Спірні правовідносини виникли з приводу несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Наказ командира Військової частини 3057 від 18 жовтня 2019 року № 214 передбачав виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік на підставі ст. 15 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей»; (вислуга років на військовій службі станом на 18 жовтня 2019 року для виплати вихідної допомоги становила 10 років 03 місяці 17 днів).

Як свідчить довідка Військової частини 3057 від 06 серпня 2021 року № 0809, сума грошового забезпечення на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби становила 101 158,90 грн, в тому числі: посадовий оклад - 2 456,13 грн, оклад за військовим званням - 778,06 грн, надбавка за вислугу років - 1 131,97 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 183,08 грн, премія за вересень 2019 року - 4 018,50 грн, премія за жовтень 2019 року - 2 333,32 грн, надбавка за таємність за вересень 2019 року - 423,00 грн, індексація - 74,58 грн, вихідна допомога при звільненні - 76 488,75 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 3 807,00 грн, винагорода за участь в ООС за вересень 2019 року - 5 167,74 грн, винагорода за участь в ООС за жовтень 2019 року - 2 296,77 грн.

15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 виплачено 18 450,30 грн (платіжне доручення від 15 жовтня 2019 року № 2772, відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) Військової частини 3057 за період з 15 жовтня 2019 року по 15 листопада 2019 року);

21 жовтня 2019 року позивачу виплачено 79 145,25 грн (платіжне доручення від 21 жовтня 2019 року № 2896, відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) Військової частини 3057 за період з 15 жовтня 2019 року по 15 листопада 2019 року);

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 виплачено 2 296,77 грн (платіжне доручення від 15 листопада 2019 року № 3072, відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) Військової частини 3057 за період з 15 жовтня 2019 року по 15 листопада 2019 року).

Суд встановив, що в період проходження ОСОБА_1 військової служби виплата його грошового забезпечення проводилась без урахування індексації.

27 листопада 2020 року позивач звернувся до Військової частини 3057 з заявою, в якій просив провести індексацію грошового забезпечення за період з 10 березня 2016 року по 18 жовтня 2019 року.

В грудні 2020 року позивач отримав лист з відмовою відповідача у проведенні такої виплати.

Вважаючи допущену Військовою частиною 3057 бездіяльність протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду.

09 квітня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/1690/21-а, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, зокрема:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини 3057 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язав Військову частину 3057 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року виходячи із базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум;

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини 3057 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 18 жовтня 2019 року;

- зобов`язав Військову частину 3057 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 18 жовтня 2019 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішення суду від 09 квітня 2021 року у справі № 200/1690/21-а набрало законної сили 11 травня 2021 року.

Згідно з довідкою Військової частини 3057 від 02 вересня 2021 року № 0914, ОСОБА_1 нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 76 667,14 грн, з якої утриманий військовий збір 1,5%, що становило 1 150,01 грн; позивачу виплачено 75 517,13 грн.

14 травня 2021 року позивачу виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 75 517,13 грн, про що свідчить виписка по рахунку ОСОБА_1 , відкритому в акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк», платіжне доручення від 14 травня 2021 року № 1416, довідка Військової частини 3057 від 06 серпня 2021 року № 0809/1, відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) Військової частини 3057 за період з 14 травня 2021 року по 15 липня 2021 року.

Також суд встановив, що, починаючи з листопада 2020 року ОСОБА_1 звертався до відповідача з приводу виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік. Не отримавши таку компенсацію, за захистом своїх прав позивач звернувся до суду.

14 червня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/5712/21, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини 3057 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік у кількості дев`ять днів;

- зобов`язав Військову частину 3057 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік у кількості дев`ять днів.

Рішення суду від 14 червня 2021 року у справі № 200/5712/21 набрало законної сили 15 липня 2021 року.

Згідно з довідкою Військової частини 3057 від 02 вересня 2021 року № 0914, ОСОБА_1 нарахована компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік в сумі 4 589,33 грн, з якої утриманий військовий збір 1,5%, що становило 68,84 грн; позивачу виплачено 4 520,49 грн.

15 липня 2021 року позивачу виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік в сумі 4 520,49 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 15 липня 2021 року № 2259, довідкою Військової частини 3057 від 06 серпня 2021 року № 0809/2, відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) Військової частини 3057 за період з 14 травня 2021 року по 15 липня 2021 року.

Згідно з довідкою Військової частини 3057 від 20 травня 2021 року № 40/57/32-1666 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за серпень 2019 року складав 15 297,75 грн, за вересень 2019 року - 15 720,75 грн; середньоденне грошове забезпечення - 508,50 грн.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи мають діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VІІ «Про Національну гвардію України» (далі - Закон № 876) особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 876 комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

Ч. 6 ст. 21 Закону № 876 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджена схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2.

Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби регламентована розділом ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857.

Суд зазначає, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України. Разом з цим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За таких обставин до спірних належить застосовувати положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду, наведений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16, Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Висновки по суті позовних вимог.

Суд встановив і ця обставина не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_2 не був проведений повний розрахунок.

Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Суд виходить з того, що всі належні працівнику суми роботодавець має виплатити у день його звільнення, в даному випадку йдеться про 18 жовтня 2019 року, а тому період затримки проведення повного розрахунку при звільненні починається з першого дня після звільнення, а саме з 19 жовтня 2019 року.

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 15 липня 2021 року шляхом виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з 19 жовтня 2019 року (перший день після звільнення) по 15 липня 2021 року (дата остаточного розрахунку з позивачем - виплата компенсації за невикористану відпустку).

Отже, період затримки розрахунку становить:

Отже, з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» та від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» період затримки розрахунку становить: 13 днів жовтня 2019 року + 30 днів листопада 2019 року + 31 день грудня 2019 року + 31 день січня 2020 року + 29 днів лютого 2020 року + 31 день березня 2020 року + 30 днів квітня 2020 року + 31 день травня 2020 року + 30 днів червня 2020 року + 31 день липня 2020 року + 31 день серпня 2020 року + 30 вересня 2020 року + 31 день жовтня 2020 року + 30 днів листопада 2020 року + 31 день грудня 2020 року + 31 день січня 2021 року + 28 днів лютого 2021 року + 31 день березня 2021 року + 30 днів квітня 2021 року + 31 день травня 2021 року + 30 днів червня 2021 року + 15 днів липня 2021 року = 636 днів.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 2 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач звільнений 18 жовтня 2019 року, отже середньоденне грошове забезпечення має обчислюватися, виходячи з його грошового забезпечення за серпень та вересень 2019 року, (тобто за два місяці роботи, що передували звільненню).

В серпні 2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 15 297,75 грн, у вересні 2019 року - 15 720,75 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку становить:

(15 297,75 грн + 15 720,75 грн) / (31 день + 30 днів) = 508,50 грн.

Як наслідок, компенсація за час затримки розрахунку становить:

(508,50 грн х 636 дні затримки розрахунку) = 323 406,00 грн.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 навів такі правові висновки:

«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

Загальний розмір всіх виплат, які належали ОСОБА_2 при звільненні, становить:

101 158,90 грн, (в тому числі: посадовий оклад - 2 456,13 грн, оклад за військовим званням - 778,06 грн, надбавка за вислугу років - 1 131,97 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2 183,08 грн, премія за вересень 2019 року - 4 018,50 грн, премія за жовтень 2019 року - 2 333,32 грн, надбавка за таємність за вересень 2019 року - 423,00 грн, індексація - 74,58 грн, вихідна допомога при звільненні - 76 488,75 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 3 807,00 грн, винагорода за участь в ООС за вересень 2019 року - 5 167,74 грн, винагорода за участь в ООС за жовтень 2019 року - 2 296,77 грн) + 76 667,14 грн (індексація грошового забезпечення) + 4 589,33 грн (компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки) = 182 415,37 грн.

Як наслідок, несвоєчасно виплачена сума 81 256,47 грн (76 667,14 грн + 4 589,33 грн) складає 44,79% загальної суми, належної до виплати при звільненні:

(81 256,47 грн х 100%) / 181 415,37 грн = 44,79%.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні істотно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми індексації та компенсації за невикористану відпустку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Суд бере до уваги, що

- позивач звільнений в жовтні 2019 року;

- з заявою про виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки позивач звернувся до відповідача в листопаді 2020 року, тобто питання щодо проведення з ним неповного розрахунку при звільненні позивач порушив більше ніж через рік після звільнення;

- до суду з позовом з приводу індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся в лютому 2021 року; з приводу виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки - в травні 2021 року;

- між сторонами існували спори щодо виплати індексації та компенсації за невикористану відпустку;

- рішення суду першої інстанції, ухвалені на користь позивача, відповідач не оскаржував та виконав добровільного в межах строків, наданих для самостійного виконання, виплативши ОСОБА_1 відповідні суми;

- розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 44,79% від загальної суми виплати;

- позивач не надав докази наявності майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні;

- сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку більш ніж в 3,98 раз перевищує несвоєчасно виплачену суму.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, принципи справедливості, пропорційності, співмірність розміру компенсації та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування принципів співмірності та пропорційності до спірних правовідносин.

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід обчислювати наступним чином: 508,50 грн х 636 дні затримки розрахунку х 44,79% = 144 853,55 грн.

Аналогічні правові висновки щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладені в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Разом з цим, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності; несвоєчасно виплачену суму; те, що середній заробіток за час затримки розрахунку, пропорційний недоплаченій сумі, більш ніж в 1,78 разів перевищує її; а також поведінку сторін у спірних правовідносинах, суд дійшов висновків про наявність підстав для зменшення суми компенсації, а також про те, що достатнім, справедливим та співмірним є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 14 485,36 грн.

При цьому суд відхиляє здійснені позивачем розрахунки середнього заробітку за час затримки розрахунку як такі, що проведені з помилковим застосуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, та ґрунтуються на помилкових висновках, зокрема щодо загальної суми, що належала до виплати ОСОБА_1 у зв`язку з його звільненням; щодо дати проведення остаточного розрахунку; щодо періоду затримки остаточного розрахунку тощо.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Докази здійснення позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, суду не надані, а тому вони розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (ідентифікаційний код: 23313948, місцезнаходження: 87525, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 186) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14 485 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) гривень 36 копійок.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Повне судове рішення складено 27 вересня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко