Рішення № 99895472, 24.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року Справа № 160/12411/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з заявою від 29.07.2020 року, з дня, що настає за днем пенсійного віку.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 03.08.2020 року по 16.12.2020 року включно.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.07.2020 року нею подано заяву про призначення пенсії за віком та надані всі необхідні документи на підтвердження трудового стажу. Але в призначенні пенсії за віком позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідно трудового стажу, в результаті неприйняття до розгляду та розрахунку пенсії атестату про навчання НОМЕР_3 за період навчання у технічному училищі №9, тому що у зазначеному документі ім`я в написанні українською мовою не відповідає даним паспорту: " ОСОБА_1 - ОСОБА_1 ". Після отримання відмови в призначенні пенсії за віком позивач звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу і рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.10.2020 року, яке набрало законної сили 17.12.2020 року, був встановлений факт, що вказаний атестат належить позивачу. Копія рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська після набрання ним чинності була надана позивачем до пенсійного фонду. Але пенсія позивачу була призначена не з моменту набуття нею права на отримання пенсії, тобто з 03.08.2020 року, а з 17.12.2020 року, з моменту набрання рішенням суду законної сили. Позивач 29.07.2020 року звернулася зі заявою до пенсійного фонду щодо призначення їй пенсії з моменту набуття права на пенсію за віком. Листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №871- 25360/С-01/8-0400/21 від 14.01.2021 року позивачу повідомлено про відмову в призначенні пенсії з моменту набуття права на пенсію за віком. Вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення позивачу пенсії за віком з дня, що настає за днем пенсійного віку, протиправними, тому просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 27.08.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

26.08.2021 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він заперечує в повному обсязі з наступних підстав. 29.07.2020 року позивачем було надано заяву та документи для призначення пенсії, але у зв`язку з відсутністю необхідного стажу (27 років), було відмовлено в призначенні пенсії та повідомлено про незарахування до трудового стажу атестату про навчання НОМЕР_3, тому що у зазначеному документі ім`я в написанні українською мовою не відповідає даним паспорту " ОСОБА_1 - ОСОБА_1 ". Після отримання відмови позивач звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Таким чином, саме з моменту встановлення цього факту, позивач набула права на отримання пенсії і саме з моменту набрання рішенням законної сили відбулося застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області цього факту. Відповідно до ст. 255 та ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства якщо у резолютивній частині рішення не зазначено, з якої дати воно повинно виконуватись, рішення суду виконується з дати набрання рішенням законної сили. Виходячи з вищезазначеного Головним управлінням Пенсійного фонду України виконано рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, щодо призначення ОСОБА_1 пенсії згідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням зазначених періодів роботи, починаючи з 17.12.2020 року. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29.07.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заяво за №1435 про призначення пенсії за віком та надала всі необхідні документи на підтвердження трудового стажу.

Але в призначенні пенсії за віком позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного стажу (27 років), в результаті неприйняття до розгляду та розрахунку пенсії атестат про навчання НОМЕР_3 за період навчання у технічному училищі №9, тому що у зазначеному документі ім`я в написанні українською мовою не відповідає даним паспорту: " ОСОБА_1 - ОСОБА_1 ".

28.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.10.2020 року, яке набрало законної сили 17.12.2020 року, був встановлений факт, що виданий ОСОБА_1 атестат НОМЕР_3 від 20.07.1977 року про закінчення повного курсу технічного училища №9 м. Дніпропетровська Державного комітету Ради Міністрів Української PCP по професійно-технічній освіті за фахом швачка - мотористка, належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Копію рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська після набрання ним чинності позивачем було надано до пенсійного фонду.

Але пенсія позивачу була призначена не з моменту набуття нею права на отримання пенсії, тобто з 03.08.2020 року, а з 17.12.2020 року, з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Позивач неодноразово зверталася з заявами до відповідача щодо призначення їй пенсії з моменту набуття права на пенсію за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №871-25360/С-01/8-0400/21 від 14.01.2021 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з моменту набуття права на пенсію за віком, посилаючись на дату набрання законної сили рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.10.2020 року, а саме 17.12.2020 року, з якої позивачу призначено пенсію за віком.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком з дня, що настає за днем пенсійного віку позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.

Як вбачається із записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 26.07.1977 року, в ній міститься запис про те, що позивач навчалася в технічному училищі №9 м. Дніпропетровська в період з 01.09.1976 року по 20.07.1977 року, в результаті чого їй видано атестат НОМЕР_3 від 20.07.1977 року.

Оцінюючи доводи відповідача щодо не врахування атестату НОМЕР_3 від 20.07.1977 року позивача при обчисленні її трудового стажу для призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 року №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що відповідач відмовляючи у призначенні пенсії позивачу не посилається на те, що записи у трудовій книжці позивача містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить необхідний запис про навчання в технічному училищі №9 м. Дніпропетровська, цей запис є належним та допустимим доказом підтвердження її трудового стажу.

Водночас, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Положеннями п.1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

При цьому, пунктами 1, 2, 3 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Окремо суд наголошує, що відповідач, повідомляючи про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком, не ставить під сумнів правильність записів про періоди її роботи, зазначені в трудовій книжці.

Враховуючи, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, і зазначена обставина не може позбавити її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Отже, із наведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача врахувати при обчисленні стажу трудову книжку позивача є протиправною.

Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження її страхового стажу враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Таким чином, відповідач діяв не у спосіб та не на підставах, що передбаченні чинним законодавством України.

Як зазначалося вище та встановлено судом в ході розгляду справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед досягненням необхідного пенсійного віку (59 років 6 місяців) та маючи намір скористатися своїм правом на отримання пенсії, 29.07.2020 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, подавши трудову книжку та інші необхідні документи.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №871-25360/С-01/8-0400/21 від 14.01.2021 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з моменту набуття права на пенсію за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу (27 років).

Відповідно до розрахунків пенсійного органу страховий стаж позивача становив 25 років 8 місяців 4 дні.

Окремі періоди стажу не були враховані через те, що в атестаті про навчання НОМЕР_3 за період навчання у технічному училищі №9 ім`я в написанні українською мовою не відповідає даним паспорту: " ОСОБА_1 - ОСОБА_1 ".

Відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера, а саме верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави, а саме її відповідних органів в частині дотримання конституційних гарантій.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, дана позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Отже, спір у цій справі виник тому, що орган Пенсійного фонду України вважає днем звернення позивача за призначенням пенсії дату набрання законної сили рішенням, яким було встановлено факт належності правовстановлюючих документів, а тому вважає, що пенсія підлягала призначенню саме з цієї дати.

Судом встановлено, що через декілька днів після звернення до відповідача (29.07.2020 року) із відповідною заявою позивач досягла пенсійного віку (59 років 6 місяців), а саме 02.08.2020 року. Вказане свідчить про те, що позивач звернулася в межах 3 - місячного строку після досягнення пенсійного віку, що передбачено чинним законодавством, що відповідачем не спростовано.

Що стосується часткового незарахування страхового стажу, обумовленого розбіжностями в написанні імені позивача в паспорті та атестаті НОМЕР_3 від 20.07.1977 року, суд вважає, що відповідач мав можливість встановити вірне ім`я позивача з інших джерел передбачених чинним законодавством та документів, що були подані позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії вперше.

Слід звернути увагу на те, що у рішенні Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13.10.2020 року не було встановлено, і іншими доказами не було підтверджено, що безпосередньо наявні у трудовій книжці запис про період навчання позивача є неправильним або неточним, чи викликає будь-які інші сумніви у його достовірності.

Враховуючи викладене, суд не погоджується із доводами відповідача про те, що частину страхового стажу позивача можливо було зарахувати лише після отримання рішення суду про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу, оскільки останнє не мало фактично ніякого відношення до подальшого підтвердження позивачеві частини стажу, який раніше не був зарахований.

Суд вважає, що право особи на призначення пенсії та отримання належних пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитись в залежність від підтвердження в судовому порядку тих обставин, які вже існували на час звернення із первинною заявою, та які хоч і викликали певний сумнів у пенсійного органу, могли бути ним перевірені та підтверджені іншими документами.

Частиною 3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Натомість, як встановлено з матеріалів пенсійної справи позивача і не спростовано відповідачем, відповідач не звертався до будь - яких органів, організацій та установ з метою підтвердження спірних періодів роботи (навчання) позивача.

Відтак, суд приходить до висновку, що з дня, який настав за днем досягнення пенсійного віку - з 03.08.2020 року у позивача виникло право на призначення пенсії, оскільки вона мала необхідний страховий стаж 27 років 12 днів, який був підтверджений в першу чергу відомостями трудової книжки, а також і іншими наданими документами.

Крім того, як вже було зазначено судом, ОСОБА_1 звернулася про призначення пенсії у встановлений законом 3 - місячний строк з дати досягнення пенсійного віку, а тому пенсія за віком повинна була бути призначена їй з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з заявою від 29.07.2020 року №1435, з дня, що настає за днем пенсійного віку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 139, 242-246, 250, 255, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з заявою від 29.07.2020 року №1435, з дня, що настає за днем пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком за період з 03.08.2020 року по 16.12.2020 року включно, з урахуванням попередньо виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна