Рішення № 99895388, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 160/986/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТурлакової Н.В. за участі секретаря судового засіданняЛукомського А.О. за участі: позивача представника відповідача представника третьої особи Алексєєнка М.І. Бурашнікової О.С. Салка О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітопол в якому просить:

- скасувати наказ № 164 о/с від 21.12.2020, виданий Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Мелітополі, про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87, Закону України "Про державну службу";

- поновити ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі, на посаді, що є рівнозначною посаді головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 23.12.2020;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2020 року до дня ухвалення рішення суду про поновлення на посаді, без урахування обов`язкових відрахувань;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі, на посаді, що є рівнозначною посаді головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність оскарженого наказу, як такого, що прийнятий відповідачем усупереч вимогам законодавства України та без урахування вимог КЗпП України. На думку позивача, визначене в оскарженому наказі формулювання не підпадає під приписи п.1. ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", при цьому, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структурного та штатного розпису не відбулось, адже змінилася фактично лише назва структурного підрозділу, тоді як посада позивача в ньому залишилась. Спірний наказ про звільнення прийнятий на підставі, не визначеній статтею 87 Закону України «Про державну службу», та всупереч прямій забороні, визначеній у Законі №305-ІХ, відповідно до якого наступне звільнення працівників Державного бюро розслідувань після набрання чинності цим законом може бути здійснене у порядку, передбаченому Законом України «Про Державне бюро розслідувань», а не у порядку, передбаченому Законом України «Про державну службу», та за наявності переважного права на залишені на роботі, неодноразового звернення до відповідача із заявою про надання згоди на переведення на рівнозначну чи нижчу посаду у територіальному управлінні, а також за фактичної відсутності скорочення посади, змін в організації праці, скорочення штатної чисельності працівників, та наявності високих досягнень у роботі. Крім того, позивач вважає, що оскаржений наказ про його звільнення підписано особою, яка не мала права його підписувати, а також зауважив про дискримінаційність пункту п.1. ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому останнім зазначено, що наказом ТУ ДБР у місті Мелітополі № 164 о/с від 21.12.2020р. «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 22.12.2020р. у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного запису. У даному випадку зі змісту оскаржуваного наказу чітко вбачається правова підстава звільнення позивача. Відповідач також зазначає, що виходячи з вимог ст.14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" призначення на посади у Державному бюро розслідувань здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, виключно директором ТУ ДБР м. Мелітополь за поданням конкурсної комісії Державного бюро розслідувань. Приймаючи оскаржений наказ на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" відповідач діяв у спосіб, передбачений законодавством України, з огляду на те, що відбулось скорочення посади позивача. В ТУ ДБР у м. Мелітополі дійсно відбулось скорочення штату та шляхом введення посад іншої категорії, посада позивача, з якої його було звільнено, скорочена, тому доводи позивача, вкладені у позові, про формальність процедури скорочення безпідставні. Зауважує, що законодавець не ставить можливість скорочення посади за ініціативною суб`єкта призначення в залежність від того чи відбулась кардинальна або незначна зміна структури/штатного розпису, а також підкреслює, що оскаржений наказ підписано уповноваженою на те особою. На думку відповідача, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Державним бюро розслідувань подано письмові пояснення, згідно з якими наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, як державного правоохоронного органу щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. У зв`язку з цим, наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 року № 583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 року № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема посадами: начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР; заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) підполковник ДБР; старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР; слідчий слідчого відділу - капітан ДБР. Згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 року № 202 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, в тому числі посаду, яку обіймав позивач виведено із штатного розпису. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме 19 штатних посад державної служби скорочено.

Позивачем подавалися додаткові письмові пояснення, заперечення в яких позивач просив відхилити доводи відповідача, та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представником відповідача подавалися додаткові пояснення, в яких останній підтримав свою позицію викладену у відзиві на позов та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального провадження - задоволено. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про витребування додаткових доказів по адміністративній справі №160/986/21 - задоволено частково. Витребувано від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі додаткові письмові докази.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 року залучено до участі у справі третю особу, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань.

Вказаною ухвалою суду, також зобов`язано Державне бюро розслідувань розглянути питання щодо надання згоди для ознайомлення зі змістом документів з грифом «Для службового користування» позивачу ОСОБА_1 у справі №160/986/21.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021р. та від 27.07.2021р. клопотання представника Державного бюро розслідувань про проведення у справі №160/986/21 судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено. Допущено представника Державного бюро розслідувань до участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до протоколу засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 29 липня 2019 року № 15 ОСОБА_1 визначений переможцем конкурсу та таким, що відповідає кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності на займану посаду згідно з рекомендаціями Внутрішньої конкурсної комісії на посаду головного спеціаліста Сектору організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення ТУ ДБР у м. Мелітополі.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі №77 о/с від 04.11.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 05 листопада 2019 року, як визначеного переможцем конкурсу, з випробувальним строком 6 місяців. Вказаним наказом позивачу присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 № 581 «Про затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» скорочено посади державної служби.

Наказом ДБР від 20 жовтня 2020 № 202 дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» введено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у місті Мелітополь.

Під час розгляду справи судом були досліджені витребувані від відповідача та третьої особи письмові докази (ДСК), а саме: штатні розписи Територіального управління розташоване у місті Мелітополі на 2020 рік та на 2021 рік, зміни до штатного розпису на 2020 рік № 3 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які введені в дію з 01 грудня 2020 року; зміни до штатного розпису на 2020 рік № 4 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які введені в дію з 23 грудня 2020 року; зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які введені в дію з 04 січня 2021 року; зміни до штатного розпису на 2020 рік № 6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які введені в дію з 01 лютого 2021 року. Вказані зміни затверджені вказаним вище наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань №202 дск від 20.10.2020р.

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 року №135-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 23.12.2020 року, про наступне вивільнення.

30.10.2020р. ОСОБА_1 під підпис був ознайомлений із попередженням №17-09/12153/9-22/20 від 22.10.2020р. про наступне вивільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі середньомісячних заробітних плат. У вказаному попередженні ОСОБА_1 попереджено про скорочення посади головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 23 грудня 2020 року.

Наказом Директора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі Ігоря Гаврилюка «Про звільнення ОСОБА_1 » №164о/с від 21.12.2020р. відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України "Про державну службу", керуючись п.5 ч.3 ст.13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 22 грудня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.

Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020р. №202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135 о/с «Про попередження працівників»; персональне попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020р. №17-09/12153/9-22/20.

21.12.2020р. позивачем було направлено поштовим зв`язком Укрпошти (трек номер 7231500758896) до ТУ ДБР у м. Мелітополі заяву про переведення на іншу рівнозначну посаду чи нижчу посаду у ТУ ДБР у м. Мелітополі, або в системі органів ДБР та просив запропонувати йому зайняти таку посаду у порядку переведення.

Листом Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 06.01.2021 №17-10/48/9-23/2021 на заяву позивача від 21.12.2020р. про переведення на іншу рівнозначну посаду чи нижчу посаду відмовлено, з посиланням на те, що чинним законодавством України передбачено право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю вакантну посаду.

Позивач, не погодившись з прийнятим наказом про звільнення його з посади державної служби, звернувся до суду із цим позовом про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При вирішені спору суд виходить із того, що правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону України "Про державну службу" (Закон №889-VIII).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.1 Закону України "Про державну службу", державна служба, це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу", посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Положеннями п.17 ч.3 ст.3 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на: осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до приписів частини 2 статті 5 вказаного Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону N 889-VIII).

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби.

Судом встановлено, що 30.10.2020 року позивача попереджено про зміни організаційно-штатної структури Держаного бюро розслідувань та скорочення посади, яку він обіймає, про що свідчить особистий підпис останнього на бланку ознайомлення з попередженням №17-09/12153/9-22/20 від 22.10.2020р.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.12.2019р., посада яку обіймав позивач відноситься до категорії «В» державної служби, правовий статус якої визначається зокрема і Законом України «Про державну службу». Зокрема не заперечував позивач, що його посада відноситься до посади державної служби і коли підписував 02.11.2020р. Результати виконання завдань державним службовцем за 2020 рік.

Вирішуючи спір, який пов`язаний зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року

Згідно статті 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» було затверджено структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, штатною чисельністю 75 штатних одиниць.

Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323.

Наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі», яким відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 (із змінами), затверджено зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01 грудня 2020 року), №4 (вводяться в дію з 23 грудня 2020 року), №5 (вводяться в дію з 04 січня 2021 року), №6 (вводяться в дію з 01 лютого 2021 року).

Під час розгляду справи судом були досліджені витребувані від відповідача та третьої особи письмові докази (ДСК), зокрема: штатні розписи Територіального управління розташоване у місті Мелітополі на 2020 рік та на 2021 рік, зміни до штатного розпису на 2020 рік № 4 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, які введені в дію з 23 грудня 2020 року.

У новому штатному розписі посада, з якої звільнено позивача головного спеціаліста Сектора організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення відсутня.

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос «Про попередження працівників» наказано сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 23 грудня 2020 року (додаток 2), про наступне вивільнення.

Суд звертає увагу, що скорочення посади позивача зумовлено зміною штатного розпису, яка обґрунтована створенням нових посад та Відділу аналітичного забезпечення та оперативного чергування в межах ТУ ДБР у місті Мелітополь в залежності від обсягів роботи і навантаження. При цьому, в новоствореному відділі всі посади належать до посад рядового і начальницького складу ДБР (1 посада начальника та 3 посади оперуповноважених), посади державної служби відсутні. Таким чином, для заміщення вищезазначених посад рядового і начальницького складу необхідно пройти конкурс у відповідності до частини 3 статті 14 Закону України "Про державне бюро розслідувань" .

Також суд зазначає, що факт проходження позивачем раніше конкурсу для призначення на посаду державної служби - «головного спеціаліста» Сектору організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення ТУ ДБР у місті Мелітополі не дає йому переваг та права на переведення на посаду рядового і начальницького складу - «оперуповноважений» Відділу аналітичного забезпечення та оперативного чергування в межах ТУ ДБР у місті Мелітополь щодо якої оголошено конкурс без проходження заново такого конкурсу.

Відповідно до пункту 2 розділу VI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачена можливість прийняття на службу громадян не інакше як через проходження конкурсу.

Посилання позивача на лист Управління внутрішнього контролю ДБР від 30.11.2020 № 10/-10-01-26757 суд вважає безпідставним, оскільки він має інформаційний характер та не є нормативно-правовим актом.

З порівняльного аналізу попереднього та нового штатного розпису ТУ ДБР у місті Мелітополь (накази ДБР від 15.10.2020 № 581 та від 20.10.2020 № 202 ДСК, які були досліджені судом під час розгляду справи) вбачається, що в ДБР у місті Мелітополь фактично відбулися організаційно-структурні зміни (зміна штатного розпису), а отже беручи до уваги дану обставину були і правові підстави для вивільнення позивача, як державного службовця з ініціативи суб`єкта призначення.

Крім того, наказ ДБР від 20.10.2020 № 202ДСК, як станом на момент прийняття оскаржуваного наказу, так і станом на день розгляду даної справи не скасований та є чинним, доказів протилежного сторонами не надано.

А відтак, на підставі встановлених у ході розгляду справи фактичних обставин справи та аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку про правомірність зазначення підстави звільнення позивача пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі шляхом зміни структури та штатного розпису.

Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів позивача про дискримінаційність пункту п.1. ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі то вони до уваги судом не приймаються, оскільки, по-перше, при вивільнені працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв`язку з скорочення чисельності або штату працівників не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України та положення частини другої статті 49-2 цього ж Кодексу, а по-друге, Закон №117-IX неконституційним не визнавалися.

Стосовно тверджень позивача про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки останній підписано директорорм ТУ ДБР а м. Мелітополі Гаврилюком І.Д. , який не є суб`єктом призначення у розумінні ст. 87 Закону України "Про державну службу", суд зазначає наступне.

До повноважень Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Крім цього, відповідно до вимог частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», згідно якої директор територіального управління Державного бюро розслідувань (або особа, яка виконує тимчасово його обов`язки):

1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;

2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до цього Закону;

3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління;

4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;

5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.

Уповноваженому на виконання обов`язків Директора ДБР надаються усі права передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази.

Будь-яких обмежень по компетенції директора територіального управління, щодо повноважень визначених статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» судом не встановлено.

Таким чином, суд акцентує увагу, що спеціальною нормою права, яка має імперативний характер, прямо передбачено порядок виконання повноважень Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі.

Посилання позивача щодо того, що Директор ДБР та директори територіальних управлінь до 06.03.2021 не мали повноважень керівника державного органу та як наслідок не могли здійснювати повноваження передбачені п. 4 ч.2 ст. 17 Закону України «Про державну службу» щодо звільнення державних службовців, спростовується нормами спеціального права, а саме повноваженнями наданими Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (ст.12, ст.13), які мають переважне право.

Законом України "Про державну службу" визначено дефініції "суб`єкт призначення" та "керівник державної служби".

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України " Про державну службу" керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.

Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Разом з тим, це не свідчить про відсутність вищої посади державної служби в Державному бюро розслідувань з дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ.

Аналізуючи викладене, посада Директора ТУ ДБР залишається вищою посадою служби в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, а ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» наділяє Директора (або особу, що виконує його повноваження) всіма притаманними для керівника державної служби повноваженнями (які повністю корелюються з повноваженнями керівника державної служби закріпленими в статті 17 Закону України «Про державну службу»), зокрема, призначення, переведення, звільнення осіб, виплата заробітної плати, вирішення питання про заохочення працівників, накладення стягнення на працівників на підставі рішення Дисциплінарної комісії.

Таким чином, суд зазначає, що до повноважень Директора ДБР та Директора ТУ ДБР належить, зокрема, призначення на посади та звільнення з посад працівників Державного бюро розслідувань в межах наданих їм компетенцій (пункт 9 частини першої етапі 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та пункт 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Крім того, позивач не надав жодних заперечень тому факту, що відповідно до абзацу 10 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі затвердженого наказом ДБР від 26.11.2018 № 168 Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, без обмеження чи є він особою начальницького та рядового складу чи є він державним службовцем.

Аналогічна норма міститься і в абзаці 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 № 875, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, без обмеження чи є він особою начальницького та рядового складу чи є він державним службовцем.

Судом встановлено, що оскаржений наказ підписано Директором Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Ігорем Гаврилюком, який в розумінні вищезазначених норм права, має право на вчинення цих дій, видаючи такий наказ, останній діяв відповідно, на підставі та у спосіб передбачений Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що приймаючи оскаржений наказ про звільнення позивача на підставі п.1. ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" відповідач порушень вимог законодавства України не допустив, у зв`язку з чим, відсутні підстав для його скасування.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі № 164 о/с від 21.12.2020р.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (72316, Запорізька обл., м.Мелітополь, вул.Індустріальна, 89, ЄДРПОУ 42348993), третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань (01011, м.Київ, вул.Панаса Мирного, 28, ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 20.09.2021р., у зв`язку з перебування головуючого судді у відпустці з 13.09.2021р.

Суддя Н.В. Турлакова