Постанова № 9989479, 01.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 червня 2010 р. № 37/401 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т. Б. –головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаДубина М.В. –довір. від 01.04.2010р.

відповідачаЯкобчук А.П. –довір. від 16.02.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "ЛУГОПАК" на постановувід 22.03.2010 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 37/401 господарського суду м. Києва

за позовомПриватного підприємства "ЛУГОПАК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" про стягнення 1 041 047,24 грн. ВСТАНОВИВ:           Приватне підприємство "ЛУГОПАК" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" 964886,98 грн. –основного боргу, 11322, 38 грн. - 3% річних, 64837, 88 грн. –інфляційних втрат, вказуючи на неналежне виконання відповідачем зобов’язань з оплати товару поставленого позивачем за договором купівлі –продажу від 26.09.2008р.           Під час розгляду справи, 01.10.2009 р. позивач змінив підставу позову та обґрунтував свої вимоги посиланням на неналежне виконання відповідачем умов усної домовленості щодо проведення розрахунків за поставлений товар згідно видаткових накладних.

          Водночас, 15.10.2009 р. Приватне підприємство "ЛУГОПАК" змінило позовні вимоги та просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" 964886,98 грн. - основного боргу та 1189,50 грн. - 3 % річних, нарахованих за 15 днів, починаючи з 01.10.2009 р.

          26.10.2009р. позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 64837, 88 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. (суддя Пригунова А.Б.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції, посилаючись на приписи статей 253, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, встановив факт порушення відповідачем зобов'язання з оплати товару поставленого позивачем за усною домовленістю, при цьому, визнав підставними вимоги про стягнення 3 % річних.

Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" 64837, 88 грн. інфляційних втрат припинив на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відмову позивача від цих вимог.

          За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" Київський апеляційний господарський суд (судді: Гарник Л.Л., Верховець А.А., Іваненко Я.Л.) переглянувши рішення від 02.11.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 22.03.2010 р. скасував його, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

          Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання позивачем вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки на момент подання позову Приватне підприємство "ЛУГОПАК" з вимогою до відповідача про сплату боргу не зверталось, відтак, апеляційний суд визнав, що у відповідача не виникло обов'язку сплатити спірні кошти.

          Приватне підприємство "ЛУГОПАК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

          Скаржник, зокрема, вказує на невірне застосування апеляційним судом приписів статей 509, 526, 527, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, що згідно усної домовленості сторін Приватне підприємство "ЛУГОПАК" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" товару на загальну суму 1 135 476, 94 грн., що підтверджується видатковими накладними: № Л-00000001 від 02.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № Л-00000002 від 03.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № -00000003 від 06.10.2008 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000004 від 07.10.2004 р. на суму 5472,58 грн., № Л-00000005 від 08.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000006 від 08.10.2008 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000007 від 08.10.2008 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000008 від 08.10.2008 р. на суму 11002,20 грн., № Л-00000009 від 08.10.2008 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000010 на суму 17861,88 грн., № Л-00000011 від 13.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000012 від 14.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № Л-00000013 від 14.10.2008 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000014 від 15.10.2008 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000015 від 16.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000016 від 16.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № Л-00000017 від 17.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000018 від 20.10.2008 р. на суму 9501,90 грн., № Л-00000020 від 23.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000021 від 27.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000022 від 28.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № Л-00000023 від 29.10.2008 р. на суму 18241,92 грн., № Л-00000024 від 30.10.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000025 від 03.11.2008 р. на суму 6384,67 грн., № Л-00000027 від 14.11.2008 р. на суму 13402,68 грн., № Л-00000028 від 17.11.2008 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000029 від 17.11.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000030 від 17.11.2008 р. на суму 24702,60 грн., № Л-00000031 від 18.11.2008 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000033 від 20.11.2008 р. на суму 5472,58 грн., № Л-00000034 від 21.11.2008 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000035 від 21.11.2008 р. на суму 27590,90 грн., № Л-00000036 від 21.11.2008 р. на суму 16683,76 грн., № Л-00000037 від 24.11.2008 р. на суму 26792,82 грн.. № Л-00000038 від 28.11.2008 р. на суму 24474,58 грн., № Л-00000039 від 28.11.2008 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000001 від 05.01.2009 р. на суму 25538,69 грн., № Л-00000004 від 06.01.2009 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000005 від 08.01.2009 р. на суму 26792,82 грн., № Л-00000006 від 08.01.2009 р. на суму 6840, 72 грн., № Л-00000008 від 12.10.2009 р. на суму 16189,70 грн., № Л-00000009 від 12.01.2009 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000010 від 12.01.2009 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000012 від 13.01.2009 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000013 від 13.01.2009 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000014 від 14.01.2009 р. на суму 16341,72 грн., № Л-00000015 від 14.01.2009 р. на суму 25538,69 грн., № Л-00000016 від 16.01.2009 р. на суму 6840,72 грн., № Л-00000020 від 20.01.2009 р. на суму 7600,00 грн., № Л-00000021 від 20.01.2009 р. на суму 25994,74 грн., № Л-00000022 від 21.01.2009 р. на суму 8201,64 грн., № Л-00000024 від 22.01.2009 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000026 від 23.01.2009 р. на суму 17861,88 грн., № Л-00000028 від 24.01.2009 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000030 від 28.01.2009 р. на суму 26602,80 грн., № Л-00000035 від 02.02.2009 р. на суму 25766,71 грн., № Л-00000036 від 02.02.2009 р. на суму 8801,76 грн., № Л-00000049 від 19.02.2009 р. на суму 23975,64 грн., № Л-00000050 від 20.02.2009 р. на суму 23975,64 грн., № Л-00000052 від 24.02.2009 р. на суму 12882,58 грн., № Л-00000067 від 20.03.2009 р. на суму 8441,69 грн., № Л-00000073 від 27.03.2009 р. на суму 17990,23 грн.

                    Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову у справі є вимога Приватного підприємства "ЛУГОПАК" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" 964 886,98 грн. - основного боргу та 1189,50 грн. - 3 % річних.

                    Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, встановив факт поставки товару і наявність боргу у сумі заявленій до стягнення, однак, застосовуючи до спірних відносин приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про ненастання у відповідача обов'язку сплати вартість поставленої продукції.

                    Такий висновок апеляційного суду визнається помилковим.

                    Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

                    Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом

          За приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.           

          Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

          Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.           Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь –який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від для пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі –продажу за договором укладеним в усній формі.

          Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          За приписами пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

          Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі –продажу не встановлено інший строк оплати.

          Отже, в даному випадку, обов’язок сплатити вартість товару виникає у відповідача з моменту отримання продукції за видатковими накладними,

          Судом першої інстанції встановлено, і цього не спростовано апеляційним судом, що відповідач поставлений позивачем товар отримав у повному обсязі. Факт отримання товару за видатковими накладними не заперечується і самим відповідачем. При цьому, як установлено судом розрахунки за поставлений товар здійснені відповідачем частково на суму 170 589, 96 грн.

          Проте, вирішуючи даний спір та скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не пред’явлення позивачем претензії про сплату до звернення з позовом, не позбавляє відповідача обов’язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар.

          Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Таким чином, враховуючи приписи законодавства та встановлені судом першої інстанції обставини справи, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду міста Києва щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 964886,98 грн. - основного боргу та 1189,50 грн. - 3 % річних.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 105 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Проте, скасовуючи рішення господарського суду міста Києва, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи, не навів доводів, за якими не погодився з висновком суду першої інстанції, не зазначив підстав для скасування рішення суду першої інстанції із зазначенням в чому саме полягає неповне з'ясування обставин, неправильність встановлених обставин справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2010 р. у справі № 37/401 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2009 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

                                                                                           Л. Рогач