Рішення № 99894087, 24.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 вересня 2021 р. Справа № 120/7436/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідно до копій книг нарядів та журналів реєстрації інструктажів по захисту безпеки при поводженні з табельною зброєю за період з 01.09.2017 року по 30.05.2019 року, ОСОБА_1 всього відбув 126 цілодобових чергувань, проте, не дотримуючись вимог чинного законодавства, відповідачем не було нараховано та виплачено доплату за службу в нічний час.

Крім того, позивач вказує, що у зв`язку з тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання через невиплату ним додаткового виду грошового забезпечення має сплатити інфляційні втрати за весь час прострочення з 31.05.2019 року по 30.06.2021 року.

Також позивач наголосив щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплат, а саме з червня 2019 року по липень 2021 року.

Окремо позивачем заявлено вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому вказано, що виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та наказу Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 року "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання".

Також вказує, що позивачем у позовній заяві заявлено не вірну кількість саме нічних чергувань, оскільки у період з 2017-2019 рік позивач залучався до нічних чергувань в якості інспектора-чергового СРПП № 2 Мурованокуриловецького ВП в кількості 118 разів за вказаний період.

Щодо позовних вимог в частині інфляційних витрат, відповідач зазначає, що такі вимоги не врегульовано нормами спеціального законодавста.

Також заперечує щодо стягнення середнього заробітку, зазначає, що сума визначена позивачем значно перевищує суму заборгованості, а тому наголошує, що з урахуванням розумності та співмірності, середній заробіток має бути виплачений з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівняні із середнім заробітком.

Ухвалою суду від 15.07.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з часу з вересня 2017 року по травень 2019 року проходив службу у Мурованокуриловецькому відділенні поліції Могилів-Подільського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області.

Згідно довідки Могилів-Подільського РВПГУНП у Вінницькій області № 12130/233/01-2021 від 02.08.2021 року, у якій значиться, що позивач за період з вересня 2017 року по травень 2019 року залучався до нічних чергувань в якості інспектора-чергового СРПП № 2 Мурованокуриловецького ВП у кількості 118 разів.

Посадовий оклад за вказаною посадою складав 2500 гривень.

За час проходження служби позивача, відповідачем доплат за службу в нічний час з вересня 2017 року по травень 2019 року не здійснювалось.

Позивачем, 24.05.2021 року подано до управління заяву із вимогою нарахувати та виплатити доплату за службу в нічний час.

Листом від 09.06.2021 року № 29/В-96, позивача повідомлено, що доплата за службу в нічний час є додатковим видом грошового забезпечення та не має постійного характеру, тому виплачується поліцейським, залучення яких до служби у нічний час, підтверджене довідкою обліку несення поліцейськими служби у нічний час за попередній місяць за формою, визначеною в додатку 1 до Порядку, затвердженого наказом НПУ від 06.04.2021 року № 260.

Враховуючи викладене, у довідках обліку несення служби у нічний час, що подавались до УФЗБО щомісячно для нарахування доплати, була відсутня інформація про несення ОСОБА_1 служби у нічний час. Тому відсутні підстави для її нарахування.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260.

Згідно п. 3 Наказу № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із п. 11 Наказу № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 11 розділу ІІ Наказу № 260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00 години.

Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час.

Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.

Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що поліцейські, які несуть службу в нічний час з 22.00 до 06.00 години, мають право на доплату в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. При цьому час, відведений для відпочинку і харчування не включається в службовий час з 22.00 до 06.00 години.

Судом встановлено за період з вересня 2017 року по травень 2019 року включно, позивач відпрацював 118 нічних чергувань, що підтверджується матеріалами справи, а саме: довідкою Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області № 12130/233/01-2021 від 02.08.2021 року.

Отже, позивач має право на виплату доплати за службу в нічний час за період з вересня 2017 року по травень 2019 року у розмірі 35 відсотків посадового окладу.

Разом з тим, відповідач всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, доплату за службу в нічний час не здійснював.

Крім того суд наголошує, що посадовий оклад позивача визначено на рівні 2500 грн, відповідно до посади старшого інспектора-чергового сектору реагування патрульної поліції № 2 Мурованокуриловецького відділення поліції Могилів-Подільського відділу поліції головного управління Національної поліції у Вінницькій області та враховуючи те, що чинним законодавством перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час, стягненню на користь позивача за службу в нічний час підлягає 3839,16 грн, з розрахунку 6 годин.

Враховуючи вказане, розрахунок заборгованості по доплаті за службу в нічний час здійснено за наступною формулою:

1) 2500 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на кількість годин часу служби у відповідному місяці, виходячи з норми тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні, = годинна ставка за службу в нічний час у відповідному місяці;

2) кількість нічних змін позивача у відповідному місяці помножити на 6 год. (кількість годин часу служби в нічний час протягом зміни) = кількість годин фактичного часу служби в нічний час у відповідному місяці;

3) годинна ставка за службу в нічний час у відповідному місяці помножити на кількість годин фактичного часу служби в нічний час у відповідному місяці помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = розмір доплати у нічний час у відповідному місяці в грошовому виразі.

Так, у вересні 2017 року позивач відпрацював 168 годин часу служби, годинна ставка 14,88 грн, кількість нічних змін позивача складає 7, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 42, дорівнює 218,73 грн.

У листопаді 2017 року позивач відпрацював 176 годин часу служби, годинна ставка 14.20 грн, кількість нічних змін позивача складає 3, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 18. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 89,46 грн.

В березні 2018 року позивач відпрацював 167 годин часу служби, годинна ставка 15,72 грн, кількість нічних змін позивача складає 7, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 24. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 125,74 грн.

В травні 2018 року позивач відпрацював 159 годин часу служби, годинна ставка 15,72 грн, кількість нічних змін позивача складає 7, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 42. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 230, 79 грн.

В червні 2018 року позивач відпрацював 159 годин часу служби, годинна ставка 15,09 грн, кількість нічних змін позивача складає 4, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 24. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 126,75 грн.

В липні 2018 року позивач відпрацював 176 годин часу служби, годинна ставка 14,20 грн, кількість нічних змін позивача складає 11, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 66. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 328,02 грн.

В серпні 2018 року позивач відпрацював 175 годин часу служби, годинна ставка 14.28 грн, кількість нічних змін позивача складає 10, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 60. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 299,88 грн.

У вересні 2018 року позивач відпрацював 160 годин часу служби, годинна ставка 13,63 грн, кількість нічних змін позивача складає 9, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 54. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 295,21 грн.

В жовтні 2018 року позивач відпрацював 176 годин часу служби, годинна ставка 14,20 грн, кількість нічних змін позивача складає 5, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 54. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 268,38 грн.

В листопаді 2018 року позивач відпрацював 176 годин часу служби, годинна ставка 14,20 грн, кількість нічних змін позивача складає 7, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 42. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 208,74 грн.

В грудні 2018 року позивач відпрацював 158 годин часу служби, годинна ставка 15,82 грн, кількість нічних змін позивача складає 11, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 66. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 365,44 грн.

В січні 2019 року позивач відпрацював 168 годин часу служби, годинна ставка 14,88 грн, кількість нічних змін позивача складає 10, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 60. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 312,48 грн.

В лютому 2019 року позивач відпрацював 160 годин часу служби, годинна ставка 15,62 грн, кількість нічних змін позивача складає 9, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 54. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 295,21 грн.

В березні 2019 року позивач відпрацював 159 годин часу служби, годинна ставка 15,72 грн, кількість нічних змін позивача складає 9, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 54. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 297,10 грн.

В квітні 2019 року позивач відпрацював 67 години часу служби, годинна ставка 14,97 грн, кількість нічних змін позивача складає 4, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 24. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 125,74 грн.

В травні 2019 року позивач відпрацював 167 годин часу служби, годинна ставка 14,97 грн, кількість нічних змін позивача складає 8, кількість годин фактичного часу служби в нічний час 48. Отже, розмір доплати за службу в нічний час дорівнює 251,49 грн.

У зв`язку із зазначеним позовна вимога щодо стягнення з національної поліції доплати за службу в нічний час за період з вересня 2017 року по травень 2019 року підлягає частковому задоволенню в сумі 3839,16 грн.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи представника ГУ НП у Вінницькій області, що без визнання бездіяльності керівника підрозділу поліції, де проходив службу позивач, щодо не подання довідок обліку несення позивачем служби в нічний час до бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Вінницькій області, на переконання суду не може бути підставою для обмеження права позивача на доплату за роботу в нічний час.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 03.12.2020 року справа 120/3764/20-а.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 624 грн, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач оскаржує протиправну бездіяльність ГУ НП у Вінницькій області щодо відмови у проведення виплати доплати за службу в нічний час. При цьому, на обґрунтування позовних вимог покликається на Закон України Закону України "Про Національну поліцію", наказ № 260, норми статтей КЗпП та норми статей ЦК України.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, а тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказана правова позиція щодо застосування положень ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, суд враховує положення ч. 2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з чим у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 311040 грн.

Законом України "Про Національну поліцію" та іншими спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17, постанова від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст.116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з служби в поліції.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Судом встановлено, що остаточного розрахунку з позивачем при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у цій справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час позивачу не виплачена, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 у справі № 240/12037/19.

Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а,від 22.01.2020 у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 08.02.2021 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 08/02 від 08.02.2021 року про оплату послуг адвоката в сумі 15000 грн., свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю серії ВН№ 000251, ордером серії ВН № 160766 від 06.07.2021 року

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40108672) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Національної поліції у Вінницькій області, яка полягає у відмові провести виплату доплати ОСОБА_1 за службу в нічний час, за час проходження служби на посаді старшого інспектора-чергового сектору реагування патрульної поліції № 2 Мурованокуриловецького відділення поліції Могилів-Подільського відділу поліції у Вінницькій області.

Зобов`язати головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 3839,16 грн., в якості доплати за службу в нічний час за період служби на посаді старшого інспектора-чергового сектору реагування патрульної поліції № 2 Мурованокуриловецького відділення поліції Могилів-Подільського відділу поліції у Вінницькій області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40108672).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович