Рішення № 99892036, 18.08.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/667/21

Провадження № 2/428/231/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.

за участю секретаря Бендюкової А.Г.

позивача: ОСОБА_1

представників позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача: Шарникова І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м.Сєвєродонецька Луганської області про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на частину майна -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом, в обгрунтування якого зазначила, що вона та ОСОБА_5 почали спільно проживати однією см`єю на прикінці травня 2014 року в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на праві приватної власності, вели спільний бит, мали спільні кошти, займалися будівцитвом гаража, працювали на одному підприємстві, вона була зареєстрована і його квартирі. Спільних дітей не мали, але проходили обстеження з метою подальшого створення повноцінної сім`ї та укладення шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і його похованням займалася вона. Інших родичів у нього не було. Після його смерті залишилося майно у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,0035 га, кадастровий номер 4412900000:05:033:0055, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на цій ділякці гараж № НОМЕР_1 , які перебували у приватній власності ОСОБА_5 та були придбані та побудовані при їх спільному житті. Просила встановити факт спільного проживання позивача та ОСОБА_5 з 01.06.2014 року та визнати за нею право вланості на Ѕ частину земельної ділянки та гаражу.

В судовому засіданні позивач та її представники позов підтримали та просили його задовольнити, в своїх поясненнях посилалися на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача не погодилася із позовом, просила відмовити у його задоволенні. вважає, що факт спільного проживання не надає позивачу визнання за нею права власності.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що її кафе розташоване біля будинку АДРЕСА_2 . В 2013 році в зазначеному будинку придбав квартиру ОСОБА_5 та став заходити до неї у кафе на каву. Наприкінці квітня 2014 року він познайомив її із позивачемі представив її своєю жінкою і говорив, що ОСОБА_1 веде його справи. З того моменту вона постійно їх бачила разом. Було видно, що вони проживали однією сім`єю.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він знайомий із померлим ОСОБА_5 з 2017 року і у них були дружні стосунки. Дійсно, позивач і ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, говорили йому, що разом проживають тривалий час.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він був головою правління ОСББ будинку АДРЕСА_2 . в грудні 2014 року від ОСОБА_5 він дізнався про те, що у останнього є дружина, яка поживає разом з ним, та спільний з нею бізнес. Коли він приходив до ОСОБА_5 у його квартиру він там бачив позивача. Оформлення земельної ділянки та будівництва гаражу ОСОБА_5 займався сам. З січня 2015 року по 2018 рік він був відсутній у м.Сєвєродонецьку. Літом 2020 року ОСОБА_5 говорив йому, що шукає людину для допомоги ОСОБА_1 по бухгалтерії.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показала, що вона знала ОСОБА_5 до початку бойових дій в 2014 році і у них виникли дружні відносини. Вона знає, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 проживали разом, а в червні 2014 року після того, як почалися обстріли, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 приїхали до неї на дачу. Вона вважала їх сімейною парою, при ній вони обговорювали битові питання. Потім вони постійно підтримівали стосунки і останні приїжджали до неї у гості.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що він є сусідом ОСОБА_5 по площадці у під`їзді. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 стали постійно проживати разом у квартирі АДРЕСА_3 . з 2014 року і з цього моменту у них виникли сімейні відносини, які тривали до смерті ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що він знав ОСОБА_5 з 2008 року. Перший раз він побачив ОСОБА_1 навесні 2015 року і ОСОБА_5 представив її своєю жінкою. Він вважав її супругою ОСОБА_5 , так як у них був спільний бізнес.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні зазначила, що вона працювала у магазині ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 2019 року. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 приїжджали та покидали магазин разом. Вона вважала їх сімейною парою, декілька разів була у них вдома в квартирі по АДРЕСА_2 . після звільнення підтримувала дружні стосунки з ними.

Свідок ОСОБА_21 пояснила, що вона є мамою позивача. Про існування ОСОБА_5 у житті доньки вона дізналася взимку 20104 року, а в травні вже познайомилася з ним. Наприкінці травня ОСОБА_1 переїхала на проживання до ОСОБА_5 у його квартиру. Проживали спільно без укладання шлюбу, говорили, що у ОСОБА_5 немає часу. Почали будувати гараж, обидва проходили лікування, міркували про дітей. У неї був ключ від квартири ОСОБА_5 , а кореспонденція надсилалася на її адресу. Вона доглядала за ОСОБА_5 , коли він був у лікарні після операції, а ОСОБА_1 займалася бізнесом.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та докази, якими сторони обгрунтували вимоги та заперечення, суд прийшов до наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогамист.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимогст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Водночас, ч. 1-2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що 1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором . У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 22.01.2014 року.

Зазначена квартира була придбана ним згідно договору куплі-продажу квартири від 26.10.2012 року.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.07.2015 року ОСОБА_5 придбав у власність земельну ділянку загальною площею 0,0035 га, кадастровий номер 4412900000:05:033:0055, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 05.04.2017 року зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості - НОМЕР_1, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40.9 кв.м.

ОСОБА_5 був засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Рантьє і К» з 2007 року згідно виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та згідно нової редакції статуту 2014 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що піддтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 .

За його поховання оплачувала ОСОБА_1 , що підтверджується відповідно. Квитанцією № 1125 від 09.10.2020 року.

Його батько ОСОБА_23 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а мати ОСОБА_24 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчать свідоцтва про смерть.

Листом приватнго нотаріусу Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахова С.О. від 17.12.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що вона прийняла спадщину після померлого ОСОБА_5 , але відсутні докази підтвердження факту родинних зв`язків між ними та рекомендовано звернутися до суду.

Листом приватнго нотаріусу Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахова С.О. від 04.06.2021 року повідомлено суд про те, що 117.12.2020 року ним відкрита спадкова справа № 233/2020 після смерті ОСОБА_5 та наданий витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Згідно копії спадкової справи померлого ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 була прописана за адресою: АДРЕСА_4 з 22.06.2016 року, що також підтверджується записом у домовій книзі та ксерокопією паспорту.

Згідно довідки про склад сім`ї, виданої ВЦА м.Сєвєродонецька Луганської області від 18.12.2020 року в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані 2 особи: ОСОБА_1 з 22.06.2016 року та ОСОБА_5 з 22.01.2014 року.

ОСОБА_1 була прийнята на посаду продавця продовольчих товарів ТОВ «Рант`є і К» 08.11.2017 року відповідно до запису у трудовій книжці.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Суд вважає, що позивачем доведено факт спільного проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.06.2014 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . На користь цього свідчать реєстрація місця проживання ОСОБА_1 , ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, проведення спільних витрат, показання свідків та інші докази, зібрані в матеріалах справи, тобто все те, що дозволяє вважати наявність між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_5 у зазначений період подружніх взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, які свідчили про те, що між ними склались та мали місце усталені відносини, які притаманні саме подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, ОСОБА_5 в 2015 році придбав у власність земельну ділянку загальною площею 0,0035 га, кадастровий номер 4412900000:05:033:0055, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а в 2017 році зареєстрував право власності на об`єкт нерухомості - гараж НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40.9 кв.м.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд вважає, що за наявності доказів спільного проживання однією сім`єю без укладання шлюбу із ОСОБА_5 , позивач має право на Ѕ частину земельної ділянки та Ѕ частину гаражу, так як в судовому засіданні доказано, що позивач та померлий ОСОБА_5 працювали разом, мали спільні гроші, в тому числі і спільний дохід від бізнесу. А тому слід вважати це майно спільним. В судовому засіданні не представлено відомостей, які б спростували зазначене.

Європейський суд стверджує, що верховенство права означає, що усі люди рівні перед законом як у своїх правах, так і в своїх обов`язках. Тим не менше, законодавство має враховувати різницю між людьми та ситуаціями за умови, що така різниця має об`єктивну і розумну підставу, переслідує правомірну мету, узгоджується з вимогами, яких дотримуються демократичні суспільства, та пропорційні цим принципам (рішення у справі "Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини", від 31 липня 2001 року).

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява N 14448/88, від 27 жовтня 1993 року, Ankerl v. Switzerlan, заява N 17748/91, від 23 жовтня 1996 року та Kaya v. Austria, заява N 54698/00, від 08 червня 2006 року).

Враховуючи все вище викладене, а також те, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом, спадщину прийняла у строки, визначені ч. 1 ст. 1270 ЦК України, однак наявність зазначених обставин свідчить про існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, що в свою чергу призводить до того, що остання позбавлена можливості реалізувати своє право на спадщину, зареєструвати у встановленому законом порядку спадкове майно та реалізувати своє право власності, суд дійшов висновку про те, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265,268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м.Сєвєродонецька Луганської області про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на частину майна задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 01.06.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата смерті останнього).

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ід.номер НОМЕР_3 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на Ѕ частину нерухомого майна - гаражу 9, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40.9 кв.м., реєстраційний № 1216964144129, із складовою частиною - підвалом.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. В. Шубочкіна