Рішення № 99889900, 21.09.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

21 вересня 2021 року м. Чернігів справа № 927/896/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Селіван Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД” вул.Миру,8, с. Любитів, Ковельський р-н, Волинська обл., 45063До Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ”вул. Козача,1, буд. 56а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500про стягнення 108545 грн. 95 коп.

за відсутності представників сторін, які в судове засідання не з`явилися

В судовому засіданні 21.09.2021, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було підписано вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД” до Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ” про стягнення 52 800,00 грн. попередньої оплати, сплаченої платіжним дорученням № 539 від 23.04.2021 згідно рахунку на оплату № 35 від 23.04.2021, 846,97 грн. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 52 800,00 грн. штрафу та 2 098,98 грн. пені за невиконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару та повернення грошових коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару та повернення попередньої оплати за товар.

25.08.2021 судом, з метою перевірки місцезнаходження відповідача було здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за умовами пошуку код ЄДРПОУ юридичної особи 43890851, відповідно до якого місцезнаходження юридичної особи – Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ”: 17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Козача,1, буд. 56а.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021:

прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;

постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження;

призначено справу до судового розгляду по суті на 21 вересня 2021 року;

встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Звертаючись з позовною заявою позивачем одночасно було заявлено клопотання про витребування доказів, яким останній просив витребувати у Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ” оригінали договору № 13/04 від 23.04.2021, рахунку на оплату № 35 від 23.04.2021, специфікації до договору № 1 від 23.04.2021, а також завірену банківською установою виписку про надходження коштів в сумі 52 800,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021 клопотання ТОВ “СКАН ВУД” про витребування доказів залишено без задоволення.

Ухвала суду від 25.08.2021, направлена на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Козача,1, буд. 56а) повернулась до суду з відміткою від 02.09.2021 “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Крім того, інформація стосовно слухання судом справ є публічною і розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Таким чином, відповідач належним чином був повідомлений про розгляд Господарським судом Чернігівської області позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД”.

У встановлений господарським судом процесуальний строк відзив на позовну заяву відповідачем поданий не був.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

28.08.2021 на електронну адресу суду та 31.08.2021 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява №16 від 27.08.2021 про розгляд справи за відсутності позивача, в якій він просив розгляд справи 21.09.2021 здійснювати за відсутності представника позивача та вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судове засідання 21.09.2021 представники сторін не з`явилися.

В зв`язку з неявкою учасників в судове засідання, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, вступна та резолютивна частина рішення була підписана судом в нарадчій кімнаті без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД” зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 15.04.2019, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 1 198 102 0000 011822.

Приватне підприємство “ЛІС СТРОЙ СНАБ” зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 29.10.2020, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 1000631020000002338.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 – 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько – господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново – господарськими визнаються цивільно – правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи між сторонами відсутній письмовий договір у формі єдиного документа, підписаного представниками сторін.

Втім, факт укладення між сторонами договору у спрощений спосіб підтверджується специфікацією № 1 від 23.04.2021, рахунком на оплату № 35 від 23.04.2021, платіжним дорученням № 539 від 23.04.2021.

Так, за умовами специфікації № 1 від 23.04.2021, ПП “ЛІС СТРОЙ СНАБ” (постачальник) зобов`язується поставити, а ТОВ “СКАН ВУД” (покупець) зобов`язується прийняти та оплатити наступну продукцію: дошка обрізна 25х200х4500 у кількості 22 куб, на загальну суму 105600,00 грн.

У п.3 Специфікації сторони визначили умови оплати: передплата за товар 50% згідно рахунка №35 від 23.04.2021 (підготовка товару до відвантаження).

Остаточний розрахунок, по факту отримання повної партії товару, склад постачальника (п.4 Специфікації).

Відповідно до п.5 Специфікації термін відвантаження товару до 12 робочих днів з моменту отримання передоплати.

Згідно рахунку на оплату №35 від 23.04.2021 позивач перерахував відповідачу 52800,00 грн авансового платежу за дошку обрізну, що підтверджується платіжним дорученням №539 від 23.04.2021.

Відповідач згідно п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України зареєстрував податкову накладну №8 від 23.04.2021 на суму 52800,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання по поставці обумовленого у Специфікації товару не виконав.

Позивач направив відповідачу претензію з вимогою повернути кошти в сумі 52800,00 грн до 09.06.2021. Вказана претензія отримана відповідачем 15.06.2021 згідно поштового повідомлення №4500812557308.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договірні відносити, які склалися між сторонами є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема положеннями ст. 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662, 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності з ст. 610, 612, 613 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Згідно ст. 692, 693 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже зазначалось вище, сторони у Специфікації №1 від 23.04.2021 визначили строк відвантаження товару до 12 робочих днів з моменту отримання передоплати. Тобто останнім днем здійснення відповідачем поставки товару є 14.05.2021.

Натомість, відповідач у відповідні строки поставку товару не здійснив, суму попередньої оплати не повернув.

Зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Специфікації строку поставки (14.05.2021), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 15 травня 2021 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з того, що відповідач припустився прострочення виконання зобов`язання по поставці товару та неповернення попередньої оплати за товар, позивачем здійснено інфляційні нарахування на суму боргу в розмірі 846,97 грн. за період з 15.05.2021 по 16.07.2021.

Щодо застосування позивачем в даному випадку вказаних положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та здійснення відповідних нарахувань суд вважає за необхідне вказати наступне:

за змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533 – 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи відповідні висновки суду касаційної інстанції, повернення попередньої оплати за своїм змістом є грошовим зобов`язанням, а тому на нього поширюються приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки, як свідчать матеріали справи, закінчився визначений сторонами строк поставки товару, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які за своїм змістом є відповідальністю підприємства за допущене ним правопорушення у сфері господарювання.

Оскільки відповідач своєчасно не поставив відповідачу відповідний товар та не повернув суму попередньої оплати, позивач правомірно звернувся з відповідною позовною заявою до суду.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 52800 грн та інфляційних в сумі 846,97 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2098,98 грн пені за період з 15.05.2021 по 17.08.2021 та 52800 грн штрафу (50% вартості непоставленого товару ч.1,2 статті 224 ГК України).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляді обов`язку сплатити неустойку.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно стаття 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки між сторонами відсутній письмовий договір, який би передбачав відповідальність у вигляді штрафу та пені, позовні вимоги в частині стягнення 2098,98 грн пені та 52800 грн штрафу необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1121 грн. 91 коп. судового збору.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві заявлена вимога про стягнення з відповідача 5000,00 грн суми юридичних витрат.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Позивачем документально не доведено понесення ним юридичних витрат на суму 5000 грн, а тому суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача 5000грн юридичних витрат.

Керуючись ст. 173 – 175, 193 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 205, 526, 530, 610, 612, 613, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД” до Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ” про стягнення 108545,95 грн задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства “ЛІС СТРОЙ СНАБ” (вул. Козача,1, буд. 56а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500; код 43890851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СКАН ВУД” (вул.Миру,8, с. Любитів, Ковельський р-н, Волинська обл., 45063; код 42952969) 52800 грн. 00 коп. заборгованості, 846 грн. 97 коп. інфляційних та 1121 грн. 91 коп. судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2021.

Суддя А.С. Сидоренко