Постанова № 9988989, 02.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 червня 2010 р. № 15/84-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши

касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 16.03.2010 року

у справі

господарського суду№ 15/84-б

міста Києва

за заявоюТОВ "Спарк ЛТД"

доТОВ "АНКАР 10"

провизнання банкрутом

в судовому засіданні взяли участь представники :

від скаржника:Приліпко А.Д. (довіреність від 16.04.2010 року № 2667/9/10-017),

від заявника:не з'явились,

від боржника:не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом ТОВ "АНКАР 10" (далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 26.02.2010 року за заявою ТОВ "Спарк ЛТД" (далі –ініціюючий кредитор), з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 16.03.2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, визнано розмір вимог ініціюючого кредитора на суму 25 321 грн. 00 коп., зобов’язано ліквідатора у п'ятиденний строк подати до офіційних друкованих органів оголошення про визнання боржника банкрутом, письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, надати суду звіт та ліквідаційний баланс у строк до 16.03.2011 року (том 1, а.с. 61-64).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Деснянському районі міста Києва (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника скаржника, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов’язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "Спарк ЛТД". Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору від 14.05.2009 року № 1 про надання юридичних послуг та має заборгованість на суму 25 000 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт від 30.06.2009 року та відповіддю на претензію від 14.09.2009 року (том 1, а.с. 23-24).

          Відтак, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ініціюючим кредитором не надано до заяви про порушення справи про банкрутство документів виконавчого провадження або документів, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З правовою позицією про необхідність доведення "безспірності" грошових вимог ініціюючого кредитора виконавчими документами або іншими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погоджується Верховний суд у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі №3/157.

Отже, ініціюючим кредитором не доведено при порушенні провадження у справі безспірності його грошових вимог.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14).

          У зв’язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 16.03.2010 року є незаконним.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 "Про судову практику в правах про банкрутство" від 18.12.2009року (пункт 36) роз'яснено: "Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору)".

Отже, провадження у справі необхідно припинити, керуючись пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України, як таке, що порушено безпідставно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 16.03.2010 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 122 Господарського процесуального кодексу України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Отже, до компетенції судів касаційної (апеляційної або першої інстанції) належить вжиття заходів до повороту виконання скасованого судового рішення.

Відповідно до статті 122 ГПК України, суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора за адресою місцезнаходження боржника внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 16.03.2010 року у справі №15/84-б.

Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі міста Києва задовольнити.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 16.03.2010 року скасувати, провадження у справі № 5/575/08 припинити.

3.          Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника ТОВ "АНКАР 10" внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 16.03.2010 року та припинення провадження у справі № 15/84-б про банкрутство ТОВ "АНКАР 10" (ідентифікаційний код 33942363).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді                                                                       Л. Катеринчук

           О. Яценко