Рішення № 99889506, 23.09.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.2021 Справа № 920/739/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/739/21 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Коменерго Суми" (40000, м. Суми, вул. Харківська, 105, код ЄДРПОУ 39838979)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Абросімова Ігоря Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення 50 676,88 грн.,

представники учасників справи:

позивача - Короленко І.В.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача 50676,88 грн. за договором позики № 25/06 від 25.06.2020, з яких: 46000,00 грн. основний борг, 4676,88 грн. пеня, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою від 20.07.2021 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.09.2021.

Однак, 02.09.2021 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою від 13.09.2021 суд призначив розгляд справи по суті на 23.09.2021.

Копії ухвал суду від 20.07.2021, від 13.09.2021, які направлені на адресу ФОП Абросімова І.В. ( АДРЕСА_1 ) були повернуті на адресу суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній».

Згідно зі ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З урахуванням вказаних положень ГПК України відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, причини ненадання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено всі належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, враховуючи наступне.

25.06.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «Коменерго Суми» (позивач - позикодавець) та фізичною особою-підприємцем Абросімовим Ігорем Васильовичем (відповідач - позичальник) було укладено договір позики № 25/06, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику на поворотній основі у вигляді грошових коштів у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю у визначений цим договором строк.

Відповідно до п. 1.2. договору позика - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана позичальнику у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Позика надається у розмірі 80000,00 грн. (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 2.2. позика надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Позика надається позичальнику з дати підписання цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору позика підлягає поверненню до 25.09.2020.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця, зазначений в договорі (п. 3.2. договору).

На виконання умов договору позивач надав відповідачу позику у сумі 80000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2043 від 25.06.2020.

29.03.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу за договором позики. Вказана вимога була надіслана відповідачу рекомендованим листом, який було вручено за довіреністю 30.03.2021. Проте станом на день подачі позову відповідач своє зобов`язання за договором виконав частково, повернув грошові кошти лише в розмірі 34000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 46000,00 грн.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору про надання позики є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

На підставі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Судом встановлено, що відповідач суму позики за договором у повному розмірі не повернув, строк оплати є таким, що настав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку повернення 46000,00 грн позики не виконав, вказану суму станом на час прийняття судового рішення не погасив, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4676,88 грн. пені, нарахованої за загальний період з 26.09.2020 по 07.07.2021 відповідно до умов п. 4.2. договору, яким передбачено, що у випадку порушення позичальником строків повернення позики, зазначених у п. 3.1. договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно повернутої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 3.1. договору від 25.06.2020 № 25/06 сторони погодили, що позика підлягає поверненню до 25.09.2020.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проте при розрахунку суми пені позивачем не було враховано вищенаведені вимоги чинного законодавства України. Позивачем неправильно обрано для розрахунку пені суму заборгованості та відповідні періоди, а саме: позивачем невірно визначено суму заборгованості 46000,00 грн, на яку нараховується пеня у періодах з 26.09.2020 по 04.03.2021, з 05.03.2021 по 15.04.2021 та з 16.04.2021 по 22.06.2021, оскільки з 80000,00 грн неповернутої позики 34000,00 грн частково сплачено відповідачем 21.05.2021 (7000 грн) та 23.06.2021 (27000 грн).

З урахуванням наведеного, судом здійснено власний розрахунок за яким, сума відповідної неустойки за період з 23.06.2021 по 07.07.2021 склала 283,56 грн з урахуванням боргу в розмірі 46 тис.грн.

На підставі викладеного вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 283,56 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку позов задовольнити частково.

Тому судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача у розмірі 2172,74 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Абросімова Ігоря Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Коменерго Суми" (40000, м. Суми, вул. Харківська, 105, код ЄДРПОУ 39838979) 46000 грн. 00 коп. боргу (сорок шість тисяч гривень), 283 грн. 56 коп. (двісті вісімдесят три гривні 56 копійок) пені, 2172 грн. 74 коп. (дві тисячі сто сімдесят дві гривні 74 копійки) витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 27.09.2021.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко