Рішення № 99888060, 15.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2021Справа № 910/8378/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ"

вул. Вінницька 14/39, м. Київ, 03151

про зобов`язання вчинити дії

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

03.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи №910/8378/21 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 07.07.2021.

02.07.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав необґрунтованості та фактичної відсутності спору між сторонами.

Протокольною ухвалою суду від 07.07.2021 підготовче засідання у справі відкладено до 28.07.2021.

12.07.2021 позивачем подано відповідь на відзив із запереченнями проти аргументів, що викладені у відзиві.

12.07.2021 позивачем подано заяву про зміну підстав позову.

19.07.2021 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив та заперечення проти заяви про зміну предмета позову.

Протокольною ухвалою суду від 28.07.2021 судом задоволено заяву про зміну підстави позову, подальший розгляд справи буде здійснюватися з урахуванням вказаної заяви та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.08.2021.

Протокольною ухвалою суду від 30.08.2021 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021.

У судове засіданні із розгляду справи по суті з`явились представники позивача та відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 14.07.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів та третіх осіб, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

20 листопада 2018 року загальними зборами засновників у складі наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було прийнято рішення створити Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (код 42639413), із статутним капіталом в розмірі 200000,00 гривень.

Частки товариства були розподілені наступним чином: ОСОБА_1 належало 20 % статутного капіталу, що становило 40000.00 (сорок тисяч) гривень 00 коп.; ОСОБА_2 належало 80 % статутного капіталу, що становило 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 коп.

Вказані вище обставини підтверджуються протоколом № 1 від 20 листопада 2018 року загальних зборів засновників (Учасників) товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" та Статутом, редакція якого затверджена протоколом загальних зборів засновників (учасників) від 20.11.2018 року.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі по тексту-Закон) визначено: «Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників».

Як вказує позивач та не заперечує відповідач, статутом Товариства не було передбачено положення про ге, що для виходу учасника необхідна згода інших учасників Товариства.

18 січня 2021 року подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бродському В.В. належним чином оформлені документи для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань реєстраційної дії - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна розміру статутного капіталу Товариства, вихід ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства.

Державна реєстрація виходу Позивача, як учасника Товариства відбулась 19 січня 2021 року, а отже, за твердженням Позивача, саме з цієї дати Позивач вважається таким, що вийшов з Товариства. Зазначені обставини підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.05.2021 за кодом 251195120044 станом на 20.01.2021 року.

21 січня 2021 Позивач надіслав Відповідачу лист, яким повідомив про вихід з Товариства з вимогою про повідомлення його про вартість його частки, що підлягає виплаті, надання йому обґрунтованого розрахунку та копій документів, які були використані при розрахунку вартості частки.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день подання позовної заяви Відповідач на лист Позивача не відреагував, ні відповіді, ні розрахунку з копіями документів, необхідних для розрахунку Відповідач Позивачу не надав.

Також Позивачем вказано, що 26.02.2021 адвокатом було направлено на адресу Товариства адвокатський запит щодо надання вищезазначеної інформації.

Однак, Адвокат, до моменту звернення до суду, ні відповіді на запит, ні розрахунку з копіями документів, необхідних для розрахунку - не отримав. Вказаний лист отриманий Відповідачем 02 березня 2021 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти про отримання поштового відправлення № 0415900311180 з описом вкладенням.

Таким чином, спір у справі виник з підстав невиконання Відповідачем свого обов`язку, встановленого ч. 6 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України до підвідомчості господарським судам України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Порядок створення та управління товариством, відносини учасників між собою та з товариством, правовий статус учасників та самого господарського товариства, яким є товариство з обмеженою відповідальністю, визначаються й регулюються, зокрема, § 1 глави 8 Цивільного кодексу України, главами 7, 9 Господарського кодексу України, Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 року, який набрав чинності 17.06.2018 року тощо.

При цьому Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 року, який набрав чинності 17.06.2018 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також внесено зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України, а саме назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено.

Отже, починаючи з 17.07.2018 права та обов`язки учасників товариства з обмеженою відповідальністю, порядок вступу учасника до товариства регулюються цим Законом.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно частин 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників) які мають право участі у цьому товаристві.

Статтею 84 Цивільного кодексу України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством.

За статтею 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Частиною 5 статтею 63 ГК України визначено, що господарське товариство, як корпоративне підприємство діє, зокрема, діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

За правилами частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Згідно частини 3 статті 83 ГК України господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Як встановлено судом, 20 листопада 2018 року загальними зборами засновників у складі наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було прийнято рішення створити Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (код 42639413), із статутним капіталом в розмірі 200000,00 гривень.

Частки товариства були розподілені наступним чином: ОСОБА_1 належало 20 % статутного капіталу, що становило 40 000.00 (сорок тисяч) гривень 00 коп.; ОСОБА_2 належало 80 % статутного капіталу, що становило 160 000,00 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 коп.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (ч. 1 ст. 144 Цивільного кодексу України, яка діяла на час створення товариства).

Згідно ст. 12 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Учасником господарського товариства за приписами ч. 1 ст. 114 ЦК України може бути фізична або юридична особа.

Судом за матеріалами справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (код ЄДРПОУ 42639413 (відповідач у справі) було зареєстровано 21.11.2018 року. Засновниками Товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується Протоколом Загальних зборів учасників Товариства № 1 від 20.11.20218

При цьому, факт перебування позивача - ОСОБА_1 в статусі учасника Товариства з обмеженою відповідністю "ЛАБКОНТРАКТ" з моменту створення та реєстрації останнього відповідачем не заперечувався.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" є самостійним господарюючим суб`єктом та діє на підставі Статуту.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасник товариства має право вийти у встановленому порядку з товариства.

За приписами ч.1 ст.24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.

Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється (ч.5 ст.24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Отже, вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю - це безумовне та добровільне волевиявлення учасника, направлене на припинення його корпоративних правовідносин з господарським товариством, та яке фіксується у письмовій формі - заяві про вихід.

Судом встановлено за матеріалами справи, що гр. ОСОБА_1 , користуючись своїм правом як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАБКОНТРАКТ», передбаченим ч. 1 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", здійснила вихід зі складу учасників товариства ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» на підставі заяви від 18.01.2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. 18.01.2021 року за реєстровим номером 32, копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; один із відповідних документів, зокрема, г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "г" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Тобто право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства.

Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства так і учасника) в межах правовідносин з державної реєстрації юридичних осіб та з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.

Так, із вказаною вище нотаріально посвідченою заявою позивач звернувся до державного реєстратора для вчинення відповідних записів, що підтверджується відповідним описом документів, поданих для проведення реєстраційної дії "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" від 24.01.2020 року.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 1006547869, на підставі вказаної заяви 19.01.2021 року до державного реєстру було внесено запис №1000731070006039036 щодо зміни складу учасників товариства, а саме із Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАБКОНТРАКТ» виключено позивача. За наслідками внесення вказаних змін учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАБКОНТРАКТ» є ОСОБА_2 .

Отже, 19.01.2020 року відбулась державна реєстрація виходу позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАБКОНТРАКТ»

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Судом встановлено, що 21.01.2021 року позивачем було надіслано на адресу відповідача лист б/н від 21.01.2021 з вимогою про повідомлення його як колишнього учасника ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» про вартість його частки, що підлягає виплаті, надання її обґрунтованого розрахунку та копій документів, які були використані при розрахунку вартості такої частки.

Також 26.02.2021 адвокатом було направлено на адресу Товариства адвокатський запит щодо надання вказаної інформації.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача та отримання його останнім 02.03.2021 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у поштове відправлення №0415900311180 від 01.03.2021 року та витягом із сайту Укрпошти.

Суд зазначає, що Цивільний кодекс України пунктом 5 частини 1 статті 116 закріплює право учасника господарського товариства одержувати інформацію про діяльність товариства в порядку, встановленому установчим документом.

Окрім цього згідно зі ст. 5 закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства.

Згідно з положеннями ст. 200 Цивільного кодексу України та ст. 2 Закону України "Про інформацію" інформацією є відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях (у вигляді документів) або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, у відповідача на підставі положень ч. 6 ст. 24 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виник обов`язок повідомити позивачу, як колишньому учаснику, вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, строк виконання якого настав.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказував на відсутність предмету спору, оскільки відсутні належні звернення ОСОБА_1 та умови для повідомлення зазначеної інформації, через відсутність інформації про її місцезнаходження. Також відповідачем зазначено про його необізнаність про фактичний вихід Позивача зі складу учасників ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» та неотримання Відповідачем 02.03.2021 року адвокатського запиту.

З матеріалів справи судом встановлено, що після 19.01.2021 року - дати реєстрації виходу Позивача зі складу учасників Товариства, Позивачем вчинено наступні реєстраційні дії: Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 27.01.2021 08:26:30, 1000731070007039036, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи., ОСОБА_3 , Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація.

Так, 25 січня 2021 року ОСОБА_2 було складено Рішення єдиного власника № 2/2021, підпис ОСОБА_2 на рішенні було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А.

В вищезазначеному рішенні вказано, що на Загальних зборах учасників ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» присутні: Громадянка України ОСОБА_2 , учасник Товариства, яка володіє часткою у Статутному капіталі Товариства у розмірі 160000,00 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 коп., що відповідає 100 % статутного капіталу Товариства. На зборах присутні учасники, які володіють 100 % голосів. Загальні збори учасників визнані правомочними вирішувати будь-які питання порядку денного.

Вказаним рішенням, єдиним учасником Товариство прийняті рішення:

1. Про переведення з посади Директора ОСОБА_4 та призначення нового директора ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» - ОСОБА_2 . Про проведення державної реєстрації внесення змін, пов`язаних зі зміною директора ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ».

Отже, єдиний учасник Товариства - ОСОБА_2 стала директором Товариства з 25 січня 2021 року. Таким чином, вказане вище свідчить, що Учасник Товариства - ОСОБА_2 (яка з 25 січня 2021 року стала директором Відповідача) ще 25 січня 2021 року знала, про те, що Позивачка вийшла зі складу Учасників ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» у зв`язку з чим, Відповідач, в особі директора зобов`язаний був повідомити Позивача про вартість частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, в строки, визначені Законом. Тому, можна стверджувати, що повідомлення Позивача та його адвоката, що були направлені Відповідачу не мали вирішального значення для Відповідача, оскільки як мінімум при посвідченні рішення № 2/2021 від 25.01.2021 року Відповідач знав про вихід Позивача зі складу Учасників ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ».

Зазначене вище Рішення єдиного власника № 2/2021 від 25 січня 2021 року було подане адміністратору Центру надання адміністративних послуг з метою внесення державним реєстратором змін, пов`язане зі зміною керівника. Так, ОСОБА_3 , державним реєстратором Солом`янської районної в місті Києві державна адміністрації було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 27.01.2021 08:26:30, 1000731070007039036, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи.

Також матеріалами справи підтверджено, що 02.02.2021 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 02.02.2021 19:20:18, 1000731070008039036, Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань., Яцино К.С. , Приватний нотаріус Яцино К.С.

02 лютого 2021 року ОСОБА_2 було складено Рішення учасника № 3/2021, підпис ОСОБА_2 на рішенні було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яцино К.С.

У вказаному рішенні зазначено, що присутній єдиний учасник ТОВ «ЛАБКОНТРАКТ» - громадянка України ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з ЄДР станом на 01.02.2021 року зазначено, що кінцевим бенефіціаром Відповідача є ОСОБА_2 . В свою чергу, відповідно до витягу з ЄДР станом на 01.02.2021 року зазначено, що кінцевим бенефіціаром Товариства є ОСОБА_2 з часткою в 100 %. Вказане свідчить про внесення до ЄДР в лютому 2021 року змін в частині розміру відсоткової частки бенефіціара - ОСОБА_2 в статутному капіталі Відповідача.

Таким чином, оформлення Учасником та Відповідачем вищезазначених змін свідчить про обізнаність Відповідача про вихід Позивача зі складу Учасників

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, оскільки відповідач всупереч вимогам чинного законодавства не виконав свої зобов`язання щодо надання позивачу як колишньому учаснику товариства на вимогу останнього інформації щодо вартості частки та надання розрахунку і підтверджуючих документів, зокрема, пред`явлену позивачем в ході реалізації наданого йому законом права на одержання відповідної інформації, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх обов`язків, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, положення яких кореспондують з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним, оскільки відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З системного аналізу вищевказаних норм закону слідує, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування, як передбаченого законодавством), тому відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

При цьому захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Отже, спонукання в судовому порядку товариства до виконання його обов`язку шляхом вчинення дій - надання відповідної інформації у відповідності до ст. 116 ЦК України та ст. 24 Закону України „Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" є належним способом захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства, та, зокрема, про вартість належної колишньому учаснику частки, її обґрунтованого розрахунку та необхідних для його здійснення документів.

Також суд наголошує, що відсутність визначеного способу надання інформації, не може бути достатньою підставою для відмови товариства надати його учаснику відповідну інформацію про вартість частки в статутному капіталі у спосіб, в який просить учасник, адже така відмова є за своєю суттю безпідставним обмеженням права особи у виборі форми одержання інформації всупереч вимогам статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України "Про інформацію".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 904/3679/17.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань з надання учаснику товариства інформації про вартість частки, що підлягає виплаті колишньому учаснику товариства, обґрунтованого розрахунку та копій документів, які були використані при розрахунку вартості частки, та на момент прийняття рішення доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 23 квітня 2021 між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатом Відановою Оленою Василівною (адвокат) був укладений договір про надання правничих послуг №23/04-2021.

Відповідно до п.3.1. договору Клієнт сплачує Адвокату вартість професійної правничої допомоги (гонорар) в розмірі 5000,00 грн..

Факт надання професійної правничої допомоги Адвокатом Відановою Оленою Василівною за договором від №23/04-2021 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, Актом виконаних робіт (наданих послуг) від 25.05.2021 на загальну суму 5 000,00 грн та дублікатом квитанції від 21.05.2021 про оплату наданих послуг на суму 5000,00 грн.

Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 5000,00 грн. підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 5 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (ідентифікаційний код 42639413, місцезнаходження: Україна, 03151, м. Київ, вул. Вінницька, буд. 14/39) надати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), колишньому учаснику товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (ідентифікаційний код 42639413) інформацію про вартість частки, що підлягає виплаті ОСОБА_1 , як колишньому учаснику товариства, обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБКОНТРАКТ" (ідентифікаційний код 42639413, місцезнаходження: Україна, 03151, м. Київ, вул. Вінницька, буд. 14/39) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 2270 гривень 00 коп. та суму витрат на професійну правничу допомогу розмірі 5000 гривень 00 копійок.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2021 року.

Суддя М.О. Лиськов