Рішення № 99888038, 27.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2021Справа № 910/11224/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАСО-ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ»

про стягнення 283 988, 54 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАСО-ГРУП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про стягнення 283 988, 54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 0111/1 від 01.11.2019 щодо повної та своєчасної оплати за придбаний товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

22.07.2021 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Крім цього, вказаною ухвалою зобов`язано позивача у строк до 25 серпня 2021 року надати до суду належним чином засвідчені копії первинних документів бухгалтерської звітності (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні тощо), які оформлювались на виконання договору поставки № 0111/1 від 01.11.2019, а також докази здійсненої відповідачем оплати (банківські виписки, платіжні доручення тощо) за весь час взаємовідносин за цим договором.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478358713 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 вручено відповідачеві - 02.08.2021.

Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

11.08.2021 від позивача надійшли документи, витребувані ухвалою суду від 27.07.2021.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАСО-ГРУП» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (покупець) було укладено Договір поставки № 0111/1 (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов`язався передати у власність покупцю товар - олійну-жирову продукцію в асортименті, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування, одиниця вимірювання, ціна та кількість товару, що постачається, зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.1 Договору, ціна за одиницю та загальна вартість товару, що продається, зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктом 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.02.2020 до Договору, визначено, що оплата покупцем поставленого товару здійснюється із відстрочкою платежу до 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом перерахунку суми за поставку товару на розрахунковий рахунок постачальника. Датою поставки вважається дата одержання покупцем обумовленого даним договором товару, згідно видаткових накладних, підписаних та завірених сторонами.

У пункті 3.4 Договору визначено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 3.1 даного Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від протермінованої суми за кожен день протермінування.

Поставка здійснюється постачальником на підставі замовлення, направленого покупцем на електрону адресу постачальника, у якому зазначається асортимент, кількість та дата передачі товару (п. 4.1 Договору).

Згідно п. 4.6 Договору поставка передбаченого даним Договором товару здійснюється постачальником на умовах EXW згідно правил Інкотермс-2010.

Розділом 6 Договору врегульовано відповідальність сторін.

Так, згідно пп. 1 п. 6.2 Договору, покупець при несвоєчасному виконанні грошових зобов`язань по оплаті товару, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що на виконання своїх договірних зобов`язань, за період з листопада 2019 року до листопада 2020 року позивач відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 2 609 782, 56 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши лише 2 363 135, 68 грн, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

За встановленими обставинами, у період з 20.11.2019 до 25.11.2020 позивач поставляв відповідачеві товар (олійну та жирову продукцію), що оформлювалось наступними видатковими накладними:

- № 56 від 20.11.2019 на суму 64 771, 68 грн;

- № 68 від 09.12.2019 на суму 413 040, 00 грн;

- № 23 від 26.02.2020 на суму 330 432, 00 грн;

- № 31 від 11.03.2020 на суму 123 912, 00 грн;

- № 49 від 24.03.2020 на суму 144 564, 00 грн;

- № 71 від 28.04.2020 на суму 123 912, 00 грн;

- № 80 від 21.05.2020 на суму 123 912, 00 грн;

- № 96 від 10.06.2020 на суму 165 216, 00 грн;

- № 114 від 25.06.2020 на суму 103 260, 00 грн;

- № 119 від 02.07.2020 на суму 348 000, 00 грн;

- № 127 від 07.07.2020 на суму 82 608, 00 грн;

- № 149 від 30.07.2020 на суму 181 500, 00 грн;

- № 161 від 04.08.2020 на суму 91 694, 88 грн;

- № 281 від 25.11.2020 на суму 312 960, 00 грн.

Загальна сума постачання за досліджуваний період становить 2 609 782, 56 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов`язання за договором.

Транспортування товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, обсяги постачання по яких відповідають кількості продукції згідно вищеназваних видаткових накладних.

Відповідно до платіжних доручень № 2216 від 14.11.2019 на суму 64 771, 68 грн, № 1870 від 16.01.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 12466 від 12.02.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 12542 від 25.02.2020 на суму 230 432, 00 грн, № 12540 від 25.02.2020 на суму 100 000, 00 грн, № 2450 від 10.03.2020 на суму 113 040, 00 грн, № 12723 від 24.03.2020 на суму 123912, 00 грн, № 2976 від 27.04.2020 на суму 50 000, 00 грн, № 12912 від 27.04.2020 на суму 122 000, 00 грн, № 3298 від 21.05.2020 на суму 130 000, 00 грн, № 3529 від 10.06.2020 на суму 140 000, 00 грн, № 3804 від 25.06.2020 на суму 140 000, 00 грн, № 3913 від 01.07.2020 на суму 200 000, 00 грн, № 3911 від 01.07.2020 на суму 72 000, 00 грн, № 3917 від 01.07.2020 на суму 76 000, 00 грн, № 3993 від 07.07.2020 на суму 82 608, 00 грн, № 4362 від 29.07.2020 на суму 110 000, 00 грн, № 4371 від 29.07.2020 на суму 71 500, 00 грн, № 4445 від 03.08.2020 на суму 123 912, 00 грн, № 14279 від 23.11.2020 на суму 312 960, 00 грн, відповідачем сплачено 2 363 135, 68 грн.

У позовній заяві ТОВ «ГРАСО-ГРУП» зазначає про порушення грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № 281 від 25.11.2020 на суму 312 960, 00 грн.

Втім, як встановлено судом, заявлена до стягнення сума боргу в розмірі 246 646, 88 грн розрахована суцільним підсумком, шляхом віднімання суми здійснених платежів від суми поставленого товару за Договором поставки № 0111/1 від 01.11.2019.

Статтею 534 ЦК України врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням.

Алгоритм розподілу коштів урегульований у цій статті визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року в справі № 910/12934/18 зауважив, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Відповідний порядок встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Зі змісту наданих платіжних доручень вбачається, що більшість з них містить посилання на виставлений постачальником рахунок. При цьому, поставлені згідно видаткових накладних товари оплачувались декількома платіжними дорученнями.

Попри це, частина з платіжних доручень не містить посилання на конкретний рахунок, який оплачується, натомість у графі «призначення платежу» зазначено, що платіж здійснюється за «жир кондитерський», або міститься посилання на Договір.

Таким чином, на переконання суду, позивачем правомірно зараховано здійснені відповідачем оплати в рахунок погашення минулих зобов`язань, що відповідає висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 26 грудня 2019 року в справі № 911/2630/18.

З урахуванням погодженого сторонами у п. 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.02.2020 до Договору, порядку розрахунків, строк виконання грошового зобов`язання за поставлений товар згідно видаткової накладної № 281 від 25.11.2020 є таким, що настав 09.12.2020.

Доказів повного виконання грошового зобов`язання за цією поставкою матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 246 646, 88 грн, що належними та допустимими доказами спростовано не було.

З огляду на вищенаведене та враховуючи доведеним факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару за Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 246 646, 88 грн є цілком обґрунтованими.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 37 341, 66 грн штрафних санкцій, нарахованих згідно п. 3.4 та пп. 1 п. 6.2 Договору.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Суд зазначає, що згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, керуючись пунктом 3.4 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 18 670, 83 грн за порушення термінів розрахунків, передбачених пунктом 3.1 Договору.

Аналогічним чином, керуючись підпунктом 1 пункту 6.2 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 18 670, 83 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання по оплаті товару.

Таким чином, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Верховний Суд у постановах від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 вказував, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Отже, договором може бути передбачена відповідальність за різні правопорушення у сфері господарювання, проте кілька видів відповідальності за одне правопорушення не допускається.

Таким чином, суд відмовляє у стягненні пені в розмірі 18 670, 83 грн, нарахованої згідно підпункту 1 пункту 6.2 Договору.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені не суперечать закону.

Як наголошувалось судом вище, строк виконання грошового зобов`язання за поставлений товар згідно видаткової накладної № 281 від 25.11.2020 є таким, що настав 09.12.2020. Отже, грошове зобов`язання вважається простроченим з 10.12.2020, а не як помилково визначив позивач - 04.12.2020.

Також позивачем не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України, щодо нарахування шестимісячного періоду нарахування пені.

З урахуванням викладеного, суд здійснює власний розрахунок пені за період з 10.12.2020 по 10.06.2021.

Здійснивши розрахунок пені, судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 16 248, 89 грн.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими у відповідній частині, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позову про стягнення 262 895, 77 грн, з яких 246 646, 88 грн основного боргу та 16 248, 89 грн пені.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 943, 44 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9 -11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАСО-ГРУП» (02081, м. Київ, вул. Клеманська, буд. 3; ідентифікаційний код 43066012) 246 646, 88 грн (двісті сорок шість тисяч шістсот сорок шість гривень 88 коп.) основного боргу, 16 248, 89 грн (шістнадцять тисяч двісті сорок вісім гривень 89 коп.) пені та 3 943, 44 грн (три тисячі дев`ятсот сорок три гривні 44 коп.) судового збору.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 27.09.2021.

Суддя О.С. Комарова