Рішення № 99888034, 27.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2021Справа № 910/11540/21Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг - Інвест»

до Концерну «Військторгсервіс»

про стягнення 28 206, 05 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росторг - Інвест» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення 28 206, 05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого товару згідно Договору поставки № 1/П-2020 від 30.04.2020, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5888, 67 грн, 3 % річних у розмірі 4181, 82 грн та інфляційні втрати у розмір 18135, 56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 позовну заяву залишено без руху.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

20.08.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити, а вразі задоволення позову, зменшити розмір штрафних санкцій до однієї гривні.

30.08.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

30.04.2020 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №1/П-2020, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується на умовах, передбачених цим договором, постачати в асортименті продукти харчування (надалі-товар) покупцеві, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар. Товар (продукти харчування), що постачається, повинен відповідати описам до продуктів харчування з 1001 по 5021 найменувань продуктів до каталогу продуктів харчування, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 15.11.2019 № 591.

В п. 1.2 Договору визначено, що найменування, кількість, ціна, строк поставки, адреса поставки товару вказується в замовленнях покупця, погоджених з постачальником, які є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно п. 2.4 Договору, право власності на товар переходить до покупця з дня поставки товару. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортних накладних, (далі по тексту - ТТН), які складаються у двох примірниках: один для покупця, один - постачальнику.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту отримання товару.

Матеріалами справи підтверджується та як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 25.06.2021 по справі № 910/3137/21, на виконання умов договору поставки, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 363 420, 02 грн, що підтверджується видатковими накладними № 244 від 23.09.2020 на суму 8192, 34 грн, № 245 від 23.09.2020 на суму 3685, 50 грн, № 246 від 23.09.2020 на суму 93 604, 68 грн, № 247 від 23.09.2020 на суму 84 240, 00 грн, № 249 від 25.09.2020 на суму 14 246, 82 грн, № 250 від 25.09.2020 на суму 6243, 53 грн, № 251 від 25.09.2020 на суму 68 618, 96 грн та № 252 від 25.09.2020 на суму 84 588, 19 грн, які підписані без заперечень та скріплені печатками сторін, а також товарно-транспортними накладними № Р244 від 23.09.2020, № Р245 від 23.09.2020, № Р246 від 23.09.2020, № Р247 від 23.09.2020, № Р249 від 25.09.2020, № Р250 від 25.09.2020, № Р251 від 25.09.2020 та № Р252 від 25.09.2020, з відмітками про отримання товару.

Згідно умов договору та як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 25.06.2021 № 910/3137/21 останнім днем оплати товару за видатковими накладними № 244, № 245, № 246, № 247 є 14.10.2020, а за видатковими накладними № 249, № 250, № 251, № 252 - 16.10.2020, то період прострочення починається з 15.10.2020 та 17.10.2020 відповідно.

Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість за спірним договором в розмірі 36 3420, 02 грн, пеню у розмірі 15 990, 51 грн, 3 % річних у розмірі 3 997, 63 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 831, 11 грн.

Позивач вказує, що під час розгляду справи № 910/3137/21 було частково нараховано грошові втрати, які поніс позивач у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар. Тому, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення пені у розмірі 5888, 67 грн за період з 27.02.2021 по 14.04.2021, 3 % річних у розмірі 4181, 82 грн за період з 27.02.2021 по 16.07.2021 та інфляційних втрат у розмірі 18 135, 56 грн за період з 01.02.2021 по 30.06.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не спростовано доводи позивача про прострочення виконання відповідачем умов договору поставки.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за прострочення оплати покупцем вартості поставленого товару останній зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначених позивачем періодів, а також встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання, приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 5888, 67 грн за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за спірним Договором є правомірною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 4181, 82 грн та інфляційних втрат у розмірі 18 135, 56 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та період, по якому заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 18 135, 56 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 4181, 82 грн.

Щодо відзиву на позовну заяву, в якому відповідач просить у випадку задоволення позову, зменшити розмір штрафних санкцій до однієї гривні.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за заявою сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Отже, дослідивши зазначені відповідачем у відзиві доводи та докази на їх обґрунтування про зменшення штрафних санкцій, а також дослідивши заперечення позивача у відповіді на відзив щодо зменшення штрафних санкцій та докази на їх обґрунтування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми пені. Також суд зазначає, що законодавством не передбачено можливість зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вони не є штрафними санкціями.

Позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу дорогу у розмірі 5564, 12 грн.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою надано Договір про надання правничої допомоги від 06.07.2020 № 709/м, Додаткову угоду № 22 від 12.07.2021 до Договору № 709/м, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 22 від 12.07.2021, Акт наданих послуг № 79 від 14.07.2021, розрахунок втрат на правову допомогу № 1 від 15.07.2021, квитанція до прибуткового касового ордера № 204 від 15.07.2021 та платіжне доручення № 176 від 14.07.2021.

Отже, розмір судових витрат позивача в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 5564, 12 грн, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми витрат на правничу допомогу є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з КОНЦЕРНА «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (03151, місто Київ, ВУЛИЦЯ МОЛОДОГВАРДІЙСЬКА, будинок 28-А, ідентифікаційний код 33689922) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» (69063, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Святого Миколая, будинок 29, ідентифікаційний код 43591006) 3 % річних у розмірі 4181 (чотири тисячі сто вісімдесят одна) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 18 135 (вісімнадцять тисяч сто тридцять п`ять) грн 56 коп., пені у розмірі 5888 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 67 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 та витрат на правову допомогу у розмірі 5564 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 12 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва