Рішення № 99887268, 21.09.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2021м. ДніпроСправа № 904/4349/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Дошкільного навчального закладу № 173 Шевченківського району м.Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реактор", м.Дніпро

про спростування недостовірної інформації

Представники:

Від позивача Дасюк В.В., адвокат

Від відповідача Анісова О.І., адвокат

РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Дошкільний навчальний заклад №173 Шевченківського району м.Києва (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою №б/н від 16.04.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реактор" (далі - відповідач), якою просить суд:

1. Зобов`язати відповідача опублікувати на веб порталі https://www.education.ua спростування недостовірної інформації, стосовно позивача.

2. Зобов`язати відповідача не видаляти спростування недостовірної інформації на веб порталі https://www.education.ua протягом трьох років з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Судові витрати по справі покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4349/21 визначено суддю Назаренко Наталію Григорівну, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.04.2021.

Ухвалою від 28.04.2021 позовну заяву залишено без руху. Виявлені судом недоліки усунуто 11.05.2021. Ухвалою від 11.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 31.05.2021.

24.05.2021 (документ сформовано в системі "Електронний суд") та 26.05.2021 (Укрпоштою) від позивача надійшла заява від 24.05.2021 за вих.№б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою від 25.05.2021 заяву позивача від 24.05.2021 за вих.№б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

28.05.2021 від відповідача надійшов відзив, яким просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

28.05.2021 від відповідача надійшло клопотання від 27.05.2021 за вих.№б/н про відкладення розгляду справи. Ухвалою від 31.05.2021 підготовче засідання відкладено на 30.06.2021.

14.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, якою просить суд позовні вимоги задовольнити.

14.06.2021 від позивача надійшла заява від 10.06.2021 за вих.№б/н про огляд доказів за їх місцезнаходженням (огляд веб-сайту), якою просить суд оглянути електронні докази за їх місцезнаходженням, а саме текст та матеріали опубліковані на веб-сайті, які розміщено за посиланням https://web.archive.org/web/20201126234044/https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu. Оглянути електронні докази за їх місцезнаходженням, а саме текст та матеріали опубліковані на веб-сайті, які розміщені за посиланням: http://rajduga.kiev.ua/. Господарський суд здійснив спробу оглянути матеріали опубліковані на веб-сайті, які розміщено за посиланням https://web.archive.org/web/20201126234044/https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu і встановив, що сторінка не знайдена. Крім цього, сторони визнали факт видалення веб сторінки на якій, за твердженням позивача, містилася недостовірна інформація.

29.06.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення на підтвердження обґрунтованості обраної правової позиції.

30.06.2021 від позивача надійшло клопотання, сформоване 29.06.2021 в системі "Електронний суд", про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження. Ухвалою від 30.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 09.08.2021; підготовче засідання відкладено на 12.07.2021.

09.07.2021 від відповідача надійшли заперечення, якими просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою від 12.07.2021 оголошено перерву до 09.08.2021.

05.08.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення в обґрунтування заявлених позовних вимог.

09.08.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 09.08.2021 підготовче провадження закрито; справу призначено до розгляду по суті; представників сторін проінформовано, що судове засідання відбудеться 01.09.2021.

Ухвалою від 01.09.2021 розгляд справи по суті відкладено до 21.09.2021.

В судове засідання, яке відбулося 21.09.2021, сторони забезпечили явку представників, які підтримували обрані правові позиції. Представник позивача надавав пояснення, які підтверджують позовні вимоги, а представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 21.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

12.03.2021 позивачу стало відомо про розміщення на Інтернет ресурсі за посиланням https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/ інформації, що не відповідає дійсності та є недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Власником Інтернет ресурсу www.education.ua, на якому розміщено недостовірну інформацію є відповідач.

Позивач вчиняв спроби врегулювати спір мирним шляхом, а саме 23.03.2021 позивач на електронну адресу відповідача направив вимогу про спростування недостовірної інформації, а саме просив видалити з Інтернет ресурсу за посиланням https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/ інформацію, яка не відповідає дійсності, є недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; просив опублікувати спростування поширених відомостей, що не відповідають дійсності, є недостовірними і таким, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача та його посадових осіб.

Станом на 01.04.2021 відповідач видалив сторінку за посиланням https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/, а отже виконав першу вимогу позивача зазначену у електронному листі, проте вимога про спростування публікації виконана не була.

Позивач наголосив, що недостовірна інформація була доступна необмеженому колу осіб за посиланням https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/ у період з 19.05.2011 по 25.03.2021.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач наголошує, що висловлювання, наведені в коментарях, які оспорюються позивачем, не можуть бути витлумачені які такі, що містять фактичні дані, оскільки вони, на думку відповідача, в повному обсязі відповідають визначенню оціночних суджень, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідач визнав, що видалив сторінку із посиланням https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/, у зв`язку із тим, що "Дитячий сад "Радуга" не вдалося ідентифікувати.

ДОВОДИ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач наголошує, що зберіг посилання https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu/ з кешу Google та за наявності ухвали суду готовий надати електронну копію посвідчену цифровим підписом у форматі PDF або HTML.

ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА ЩОДО НЕЗГОДИ З АРГУМЕНТАМИ ПОЗИВАЧА ВИКЛАДЕНИМИ У ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ.

Відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, до предмету доказування у даній справі входять обставини правильності визначення юрисдикції спору та відповідача; обставини, які свідчать, що інформація, яку позивач просить спростувати є недостовірною; обставини ефективності обраного позивачем способу захисту.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

1. Обставини правильності визначення юрисдикції спору та відповідача.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, суть заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб`єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 по справі №750/2052/16-ц провадження №14-641цс18.

Згідно зі статтями 94, 277 Цивільного кодексу України, частиною 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

В якості правової підстави позову позивач обрав статті 277, 278 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1). Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частина 2). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. (частина 4). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь. (частина 6). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7).

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 Цивільного кодексу України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 Цивільного кодексу України) тощо.

Вбачається, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Аналізуючи матеріали справи, господарський суд встановив, що особа, яка розповсюдила інформацію, яка не конкретизована позивачем і яку він вважає недостовірною невідома. Господарський суд звертає увагу, що саме позивач у позовній заяві (а.с. 2 том 1) зазначає, що неможливо встановити особу авторів недостовірної інформації. В якості відповідача обрано власника Інтернет ресурсу https://www.education.ua.

Отже, відповідача позивачем визначено вірно, з огляду на те, що Education.ua - є спеціалізованим порталом про освіту в Україні, яким може користуватися необмежене коло осіб, проте ознайомившись з умовами використання господарський суд встановив, що відповідач розмістив такі умови: «Компанія не несе відповідальності: За зміст матеріалів, опублікованих користувачами. За заподіяння шкоди і будь-яких інших збитків, які можуть виникнути при використанні Сайту.».

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 по справі №760/19488/19 провадження №61-18977св19, на яку доречно послався позивач та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2019 по справі №439/1469/15-ц провадження № 61-5189св18.

2. Обставини, які свідчать, що інформація, яку позивач просить спростувати є недостовірною.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Статтею 201 Цивільного кодексу України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 Цивільного кодексу України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінюючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача опублікувати на веб порталі https://www.education.ua спростування недостовірної інформації, стосовно позивача та про зобов`язання відповідача не видаляти спростування недостовірної інформації на веб порталі https://www.education.ua протягом трьох років з моменту набрання рішенням суду законної сили, господарський суд встановив, що позивач не конкретизує, яку саме інформацію він вважає недостовірною та яка підлягає спростуванню.

З огляду на заявлені позовні вимоги, господарський суд позбавлений можливості оцінити інформацію, яку позивач вважає недостовірною.

В ході судового розгляду позивач пояснив, що позитивні відгуки про дитсадок "Райдуга" він вважає оціночними судженнями, а негативні відгуки недостовірною інформацією, яка не відповідає дійсності та є такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Господарський суд здійснив спробу входу за посиланням https://web.archive.org/web/20201126234044/https://www.education.ua/kindergartens/kiev/ds-radu і встановив, що сторінка не знайдена, що визнається сторонами.

При цьому, суд зазначає, що навіть, якщо припустити, що на Інтернет ресурсі була розміщена саме та інформація, яку позивач в якості доказів долучив до позовної заяви (а.с. 20-32), суд не може погодитися із твердженнями позивача, що негативні відгуки про дитячий садок є фактичним твердженнями, з наступних підстав.

Згідно правової позиції, висловленої в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною або хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмету доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Отже, виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені в засобах масової інформації (у тому числі за допомогою мережі Інтернет) з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Суд визначає, що спірна інформація, яку просить спростувати позивач є оціночними судженнями, критичною оцінкою, поглядами анонімних авторів - користувачів сайту.

З огляду на характер таких висловлювань, вони не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані і не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України такі оціночні судження, переконання, критична оцінка певних фактів, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів користувачів сайту, не можуть бути предметом судового захисту.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

3. Обставини ефективності обраного позивачем способу захисту.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. (частина 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 3 статті 13, частини 1 статті 71 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши всі обставини справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача опублікувати на веб порталі https://www.education.ua спростування недостовірної інформації, стосовно позивача не можуть бути задоволені, оскільки зміст позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену у відкритому веб порталі https://www.education.ua слід спростувати, і такі вимоги не були уточнені позивачем в ході розгляду справи.

Крім того, господарський суд вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту не є ефективним.

Отже, спосіб спростування інформації визначено правильно, проте не конкретизовано інформацію, яка підлягає спростуванню, а тому задоволення позовних вимог не буде мати наслідком ефективний захист прав позивача.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача не видаляти спростування недостовірної інформації на веб порталі https://www.education.ua протягом трьох років з моменту набрання рішенням суду законної сили є похідною від позовної вимоги про зобов`язання відповідача опублікувати на веб порталі https://www.education.ua спростування недостовірної інформації, а господарським судом встановлено безпідставність заявлених вимог в частині основної вимоги, похідна вимога також задоволенню не підлягає.

Приймаючи рішення у справі взято до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.07.2021 по справі №757/14418/20-ц провадження № 61-4424св21.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

Посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 12.11.2019 по справі №904/4494/18 провадження №12-110гс19, господарський суд визнає недоцільними, так як обставини справи №904/4494/18 не є подібними до обставин даної справи.

У справі №904/4494/18 визначено конкретну інформацію, яку позивач вважає недостовірною, у справі №904/4349/21 позивач не визначив, яку саме інформацію він вважає недостовірною.

Господарський суд ознайомився з текстом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 по справі №760/19488/19 провадження №61-18977св19, на яку послався позивач і становив, що вимога, яка підлягала спростуванню у справі №760/19488/19 на відміну від справи №904/4349/21 конкретизована і спосіб захисту у справі №760/19488/19 на відміну від справи №904/4349/21 ефективний.

Суд не приймає посилання відповідача щодо неможливості ідентифікації дитячого садка "Райдуга" та позивача з наступних підстав.

Відповідач за результатами аналізу долученої позивачем роздрукованої копії сторінки зі спірними посиланнями доходить висновку, що зазначений у посиланні дитячий садок не можливо ідентифікувати як Дошкільний навчальний заклад №173 Шевченківського району м.Києва, оскільки у посиланні вказано, мовою оригіналу: "Детский сад "Радуга". Отже, інформація про Дитячий садок "Радуга" не відповідає офіційній ідентифікуючій інформації, зазначеній в ЄДРПОУ про позивача ані за найменуванням, ані за формою власності, ані за номером телефону. Відповідач вказав, що співпадає лише поштова адреса.

Позивач заперечує проти тверджень позивача та наголошує, що відвідувачі сайту могли ідентифікувати юридичну особу позивача за побічними характеристиками, такими як адреса, номер телефону, логотип тощо. Позивач звертає увагу, що пунктом 1.2 рішення КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ змінено тип і найменування Навчально-виховного комплексу "Райдуга" Шевченківського району м. Києва (код ЄДРПОУ 33887774) на комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад №173 Шевченківського району м. Києва".

Таким чином, юридична особа позивача мала назви Школа-дитячий садок "Райдуга" Шевченківського району м. Києва та Навчально-виховний комплекс "Райдуга" Шевченківського району м. Києва.

Позивач стверджує, що на момент розміщення недостовірної інформації на видаленому відповідачем посиланні позивач мав довгу історію і для багатьох відвідувачів був відомий саме як Школа-дитячий садок "Райдуга" Шевченківського району м. Києва або Навчально-виховний комплекс "Райдуга" Шевченківського району м. Києва.

Позивач наголошує, що вирішив не відмовлятися повністю від старої назви та використовує її як додаткову неофіційну назву, зокрема на своєму офіційному сайті поєднуючи з офіційною назвою.

Позивач звертає увагу, що на логотипі дитячого садку також зображено двоє дітей під райдугою, що допомагає асоціювати нову назву позивача - Дошкільного навчального закладу №173 Шевченківського району м.Києва зі старою назвою - Навчально-виховний комплекс "Райдуга" Шевченківського району м. Києва.

Оцінивши позиції сторін, ознайомившись з текстом рішення КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ IV сесії VII скликання від 08.10.2015 №107/2010 "Про діяльність деяких комунальних установ, що передані до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації", відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд визнав заперечення позивача обґрунтованими, а висновки відповідача такими, що відхиляються як необґрунтовані. Отже, дитячий садок "Райдуга" та юридична особа позивача є однією і тією юридичною особою.

Заперечення позивача в частині того, що відзив подано особою, повноваження якої не підтверджені з огляду на те, що долучений до позовної заяви ордер не містить відомостей про те, якою радою адвокатів видане дане посвідчення відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.

Ордер адвоката відповідача (а.с.80) наданий на підтвердження повноважень адвоката відповідача серії ДП №1204/025 містить відомості, що адвокат Анісова Ольга Іванівна діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №2187 від 10.06.2008, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до статей 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.09.2021.

Суддя Н.Г. Назаренко