Рішення № 99883791, 06.09.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1311/21

Справа №754/13087/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06 вересня 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю представника позивача - адвоката Карапетяна А.Р.

за участю представника відповідача - адвоката Чепурнова Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Деснянського районного суду міста Києва звернулось ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» з позовом про стягнення заборгованості.

19.12.2018 судом задоволено клопотання ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», та ухвалено про заміну позивача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», визнано ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» новим позивачем.

17.09.2020 Київським апеляційним судом скасовано ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06.06.2019 про залишення позовної заяви без розгляду та направлено для продовження розгляду справи.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 02.10.2020 відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 03 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2615/0708/88-018. 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. 12 листопада 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та новим кредитом - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до договору виконав у повному обсязі, надавши 110000,00 доларів США. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 01.08.2018 має заборгованість за відсотками у розмірі 628 754,52грн, а тому просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача - адвокат Карапетян А.Р. та Шигімагін В.О. в судових засіданнях підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Чепурнов Ю.О. в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив застосувати позовну давність. Крім того надав суду копію виконавчого напису від 20.05.2021, за яким стягувач ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП", а боржником є ОСОБА_1 , що свідчить про подвійне стягнення, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

03 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2615/0708/88-018.

Пунктом 1.1. кредитного договору №2615/0708/88-018 від 03.07.2008 визначено, що Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 110000,00 доларів США на строк з 03 липня 2008 року по 03 липня 2018 року та на умовах передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Кредит надається лише після підписання іпотечного договору, що забезпечує повернення кредиту, процентів за користування ним, пені за несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, а також відшкодування збитків у зв`язку із порушенням умов цього договору та інших витрат Банку, пов`язаних з одержанням виконання.

Пунктом 2.1 кредитного договору №2615/0708/88-018 від 03.07.2008, забезпечення виконання зобов`язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов даного договору та інших витрат Банку, пов`язаних з одержанням виконання, виступає іпотека: двокімнатна квартира загальною площею 66,90кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1. кредитного договору №2615/0708/88-018 від 03.07.2008, визначено, що позичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця.

Пунктом 3.2. кредитного договору №2615/0708/88-018 від 03.07.2008, проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення.

Згідно із части 2 Кредитного договору, вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №2615/0708/88-018-Z від 03.07.2008, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 66,90кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з приписами ч. 1 статті 626 ЦК України шляхом підписання договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У зв`язку з укладенням сторонами договору, вони набувають взаємних прав та обов`язків.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим договором погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.02.2016, в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2018, касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04.02.2016 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Також, судом установлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції в місті Києві, актовий запис № 1775.

12 листопада 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та новим кредитом ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого права вимоги за наступними договорами: кредитний договір №2615/0708/88-018 від 03.07.2008 з усіма змінами та доповненнями, що невід`ємною його частиною; договір іпотеки від 03 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. за реєстровим номером №2945, перейшло до нового кредитора ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), що являє собою договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представник ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, а тому станом на 01.08.2018 має заборгованість за відсотками в розмірі 628 754,52грн.

Позивач обґрунтовує заборгованість виключно договором відступлення прав вимог, який у свою чергу не містять інформації про нарахування саме такої суми, її складових, даних про внесення відповідачами платежів, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.

Однак доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30.12.1998 № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України.

Пунктом 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Пунктом 4.10. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Пунктом 5.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них.

Проте ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» не надало суду первинних бухгалтерських документів виписки по рахункам, документи, які підтверджують погашення кредиту відповідачем, а саме: платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який не довів суду належними та допустимими доказами її розмір.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Крім того стороною позивача не надано суду жодного доказу про передачу прав вимоги з додатками у вигляді повного списку боржників та відомостей про кредитний договір який відноситься до відповідачів, первинного розрахунку по кредитним зобов`язанням, належне повідомленням відповідачів про зміну кредиторів та розмір заборгованості, саме за їх кредитним договором, який існував на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч.2 ст. 516 ЦК України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Стаття 517 ЦК України регламентує, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 № 39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Таким чином, суд, враховуючи засади меж та обсягу цивільної відповідальності особи, закладених нормами Конституції України та цивільного законодавства, зауважує, що будь-яка особа не може нести відповідальність за порушення зобов`язання, яке припинено належним виконанням у зв`язку з наявністю порушення зобов`язання за іншим договором, тільки тому, що вони укладені між тими ж сторонами та на подібних умовах.

До того ж у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з яких можливо було б встановити правомірність нарахованої позивачем суми заборгованості за відсотками, є лише розрахунок станом на 01.08.2018 доданий до позовної заяви, з якого вбачається, що відповідачем останній платіж був здійснений період 01.09.2014 - 30.09.2014 (відсутня конкретна дата погашення кредиту), а встановленої суми саме заборгованості за кредитним договором з якої і нараховуються відсотки та за який період як до позовної заяви не надано так і в подальшому представником позивача суду також таких доказів не надано.

Крім того судом беззаперечно встановлено, що існує виконавчий напис нотаріуса №7957 від 20.05.2021, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., за яким стягував: ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», а боржник: ОСОБА_1 , сума заборгованості встановлена: 2 106 651,44грн, тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 1 404 899,53грн; прострочена заборгованість за несплаченим відсоткам в розмірі 701 751,91грн (період 12.11.2018 по 14.11.2018).

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2021, виконавчий напис №7957 від 20.05.2021, перебуває на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Сіщука В.В.

Однак суд зауважує, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником (постанова ВС від 10.04.2019 у справі №201/11696/16-ц).

Вчинення виконавчого напису нотаріусом є способом захисту цивільних прав в позасудовому порядку. Так, кредитор (стягувач) може задовольнити свої вимоги та стягнути з боржника заборгованість шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом на борговому документі та пред`явити його до виконання.

Отже, якщо рішенням суду будуть задоволені позовні вимоги в даній справі, позивач отримує передбачене законом право звернення до примусового виконання за двома виконавчими документами, що суперечить принципу неможливості двічі притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тобто суперечить визначеному захисту відповідно до ст. 61 Конституції України.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, оскільки не доведено порушеного права позивача відповідачем.

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності, виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Отже, враховуючи, що судом відмовлено в задоволені позовних вимог, судовий збір покладаються на позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», статями 11, 512, 514, 516, 517, 526, 626, 629, 1054, статями 7, 10, 76-81, 133, 141, 263-268 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», ЄДРПОУ 42231930, місцезнаходження за адреса: м.Київ, Казимира Малевича, 24.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2021.

Суддя В.В. Бабко