Рішення № 99875434, 03.09.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/4313/18

2/310/34/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Борисенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку, визнання права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про припинення права відповідачки на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 з визнанням права власності на цю частку та зі сплатою нею компенсації вартості 1/6 частки на користь відповідачки, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 20.04.2017 за нею було визнано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , а за договором дарування від 05.08.2016 вона набула право власності на 1/2 частку зазначеного об`єкту нерухомості. Таким чином, у сукупності їй належить 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24.12.2013 співвласником зазначеної квартири є відповідач ОСОБА_2 , якій належить право власності на 1/6 її частки.

З урахуванням того, що квартира є неподільним майном, спільно користування нею співвласниками неможливе, у відповідачки є інше житло, просить припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 та визнати за нею право власності на 1/6 частку житлової квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 , визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23.06.2018 відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Визначено розглянути справу в порядку загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву від 13.08.2018 відповідач позовні вимоги не визнав. Вважає, що припинення її права власності на 1/6 частку квартири завдасть їй суттєву шкоду. Іншого житла для мешкання в місті Бердянську вона не має, в квартирі фактично мешкає та сплачує комунальні платежі за надані комунальні послуги. Ініціатором сварок була позивачка, яка перешкоджала проживанню відповідачки у спірній квартирі (т. 1 а.с. 119-120, 139-140).

У відзиві на позовну заяву від 29.10.2018 відповідач додатково зазначила, що на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області є власником 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 . Іншого нерухомого майна на території України не має. У 2011 році до досягнення пенсійного віку вона вийшла на пенсію, а у 2008 році повернулася в Україну, де 26.09.2008 отримала посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства. Постійно мешкає в спірній квартирі, де і зареєстровано її місце проживання 25.10.2016. Несе тягар утримання належного їй майна, бере участь у сплаті комунальних послуг. Зазначає, що позбавлення її права власності на частку у спірній квартирі завдасть їй істотної шкоди, так як вона буде позбавлена можливості користування єдиним житловим приміщенням в Україні. Вважає, що непорозуміння, що виникають між сторонами по справі під час здійснення спільної часткової власності на майно та проживання, самі по собі не є достатньою підставою для висновку про неможливість спільного користування майном. Дійсно вона займає у спірній квартирі окрему кімнату (одну з трьох), де встановила двері, але замок на вхідні двері до квартири не міняла. У тамбурі, що відокремлює квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , вона разом із сусідкою встановили двері обладнані замком. Ключі від цих дверей готова надати позивачці. Вважає, що між сторонами існує певний спір щодо порядку користування спільною частковою власністю (т. 1 а.с. 152-158).

У відповіді на відзив позивач зазначила, що відповідач самостійно зайняла найбільшу кімнату у квартирі площею 18,9 кв.м., натомість їй залишила кімнати площею 9,9 кв.м. та 11,6 кв.м., що менше площі яка складає належні їй 5/6 часток. Заперечує, що відповідачка несе тягар по утриманню квартирі. Не відповідає дійсності твердження відповідачки, що позбавлення її права власності на належну їй 1/6 частку завдасть їй істотну шкоду та зробить її безхатченком. За належну відповідачці частку, яку не можливо виділити в натурі, вона отримує компенсацію вартості належного їй майна та може придбати інше майно, яке буде задовольняти її потреби. Вирішити питання щодо визначення порядку користування спільної квартирою не є предметом судового розгляду та є неможливим у зв`язку з неправомірною поведінкою відповідачки (т. 1 а.с. 205-206).

У письмових заперечення ОСОБА_2 звертала увагу суду на те, що надані позивачем звіти з оцінки квартири є неналежними доказами (т. 2 а.с. 1-2).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30.01.2020 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, але у судовому засіданні 17.03.2021 позивачка заявила, що немає необхідності у витребуванні цього доказу.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30.01.2020 задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено по справі судово-технічну експертизу щодо можливості виділу в натурі належної відповідачці 1/6 частки.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Чорненька О.І. підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі. Надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник відповідача адвокат Шаркова-Мирошниченко Н.А. у судовому засіданні зазначила, що позов не визнає у повному обсязі, проти його задоволення заперечує. Підтримала викладене нею у письмових процесуальних заявах.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

На підставі договору дарування частки квартири від 05.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстровий номер 1186, ОСОБА_1 отримала у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 12-13).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі рішення суду, серія та номер 310/6302/16-ц, виданого 20.03.2017, видавник Бердянський міськрайонний суд Запорізької області, зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , а також на підставі договору дарування від 05.08.2016 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частку цієї квартири. ОСОБА_2 є власником 1/6 частини зазначеної квартири на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду від 24.12.2013 року (т.1 а.с. 161-162).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05.08.2016 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 15769368 на підставі договору дарування частки квартири, серія та номер 1186, виданого 05.08.2016, та 14.07.2017, номер запису про право власності 21915560, на підставі рішення суду, серія та номер 310/6302/16-ц, виданого 20.03.2017, видавник Бердянській міськрайонний суд Запорізької області (а. 1 а.с. 14-15,161-162).

Суду надано докази, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на 5/6 часток спірної квартири, а ОСОБА_2 на 1/6 частки цієї квартири.

Із договору дарування частки квартири від 05.08.2016 (т.1, а.с.12-13), копії технічного паспорту на квартиру від 15.07.2015 (т.1 а.с.123) видно, що квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 72,8 кв.м., житлову площу 40,6 кв.м. Площа житлових кімнат складає: №6 - 9,7 кв.м.; №7 - 11,8 кв.м.; №8 - 19,1 кв.м. Виходячи з розміру частки, яка належить відповідачу ОСОБА_2 у праві власності на спірну квартиру, на її частку припадає 6,8 кв.м. житлової площі, що виходячи з технічного паспорту на квартиру значно менше найменшої за площею кімнати №6.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку, що частка ОСОБА_2 у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 є незначною.

Згідно з висновком №06.04.2018 від 23.04.2018 судового експерта ОСОБА_3 поділ в натурі квартири розташованої в АДРЕСА_2 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з врахуванням часток у майні, а саме ОСОБА_1 - 5/6, ОСОБА_2 - 1/6. Загальна площа квартири 72,8 кв.м., житлова площе квартири - 40,6 кв.м. на двох - неможливий (т.1 а.с.22-27).

Відповідно до висновку судового експерта Лиценка М.В. від 21.08.2020 №220/08.20 виділ в натурі 1/6 частки квартири співвласниці ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 здійснити неможливо (т. 3 а.с. 69-75).

Таким чином, зазначені докази підтверджують неможливість виділу частки співвласника в натурі і неможливість поділу спірної квартири між співвласниками.

Судом встановлено, що між сторонами з приводу спільного користування спірною квартирою склалися конфліктні та неприязні відносини, що не оспорюється сторонами по справі та підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , висновками про результати розгляду повідомлень громадян від 06.06.2017, 12.06.2017, 29.07.2016 (т.1 а.с.70-72), листами від 24.07.2018, 06.07.2018 щодо викупу співвласниками часток у яких зазначено, що у зв`язку з тим що сторони не знайшли спільної мови про порядок користування квартирою та про її поділ, ОСОБА_2 поставила броньовані двері, змінила замки на вхідних дверях, позивачка не має можливості вільно користуватися житлом та вимушена звернутися до суду (т. 1 а.с. 96-99).

При прийнятті рішення суд враховує можливість негативних наслідків у випадку спільного проживання сторін на одній житловій площі з огляду на наявність між ними тривалих неприязних відносин і відсутності підстав вважати, що співвласники можуть налагодити взаємовідносини між собою, що виключає можливість їх спільного володіння та користування квартирою.

Співвласники перебувають у родинних відносинах (доводяться одна одній сестрами), але між ними склались тривалі вкрай неприязні відносини через численні конфлікти, у зв`язку з чим спільне володіння та користування квартирою є неможливим.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується виходячи із обставин справи та особливостей об`єкту спільної власності.

За обставинами справи, об`єктом спільної власності є квартира.

Відповідачка набула право власності на 1/6 частку квартири у 2013 році.

ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом на її ім`я № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 146-147), але відповідно до посвідки на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване на території України за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 144-145). Водночас судом встановлено з Єдиного державного реєстру нерухомості про об`єкт нерухомості, що за ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована квартира АДРЕСА_5 (т. 3 а.с. 108-111, 140-141).

Надані ОСОБА_2 квитанції по сплаті комунальних послуг за період з 2008 року не підтверджують факт її постійного проживання в спірному житловому приміщенні, оскільки сплати відповідачем за комунальні послуги до ОСББ «Хімік» є обов`язком співвласника по утриманню спільного майна і не пов`язані з фактичним користуванням та проживанням у житлі.

Крім того, в квитанціях по сплаті за спожиті комунальні послуги по електропостачанню, газопостачанню, водопостачанню платником послуг зазначено ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 171-187, 207-209, т. 2 а.с. 183-215).

У дублікатах чеків про сплату за електричну енергію від 28.06.2019, 27.07.2019, 29.03.2019, 28.12.2018, 01.04.2019, 31.05.2019, платником яких зазначено ОСОБА_2 (т.2 а.с. 189,190,191) вказано, що оплата здійснюється без лічильника. У дублікатах квитанцій про сплату за опалення від 25.03.2019, 29.12.2018, 29.07.2019, платником також зазначено ОСОБА_2 . У дублікатах квитанцій за водопостачання від 29.07.2019, 28.06.2019 (т. 2 а.с. 214), платником зазначено ОСОБА_2 . З аналізу наданих суду квитанцій про сплату комунальних платежів вбачається, що відповідачкою здійснювалась оплата за спожиті комунальні послуги в грудні 2018 року та у період з березня 2019 року по липень 2019 року. Відсутність доказів сплати за спожиті комунальні послуги ОСОБА_2 з часу набуття права власності і до звернення ОСОБА_1 з позовом до суду в червні 2018 року, а надання доказів таких оплат після відкриття провадження по справі та на протязі нетривалого періоду часу, свідчить, на думку суду, про бажання ОСОБА_2 створити видимість тісного зв`язку зі спірною квартирою.

З наданих доказів та пояснень свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 судом не встановлено постійного проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі.

Крім того, суд враховує, що відповідачка є громадянкою Російської Федерації, де має на праві власності особисте житлове приміщення.

Зазначені обставини свідчать про те, що припинення права на частку ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї.

Згідно з висновком №03.11.18 судової оціночно-будівельної експертизи від 22.11.2018, складеним судовим експертом Лиценко М.В., ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , в цінах станом на 22.11.2018 року, становить 626 570 (шістсот двадцять шість тисяч п`ятсот сімдесят) гривень без ПДВ (т. 2 а.с. 24-37).

За квитанціями від 04.06.2018 (т. 1 а.с. 2), 10.12.2018 (т. 2 а.с. 71) позивачкою внесено на депозитний рахунок суду суми у розмірі 43151,40 грн., 61276,93 грн., на загальну суму 104 428,33 грн. та квитанцією 01.07.2021 суму в розмірі 12377,42 грн. (т. 4 а.с. 53).

Оскільки суд прийшов до висновку про наявність підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку в квартирі АДРЕСА_1 , тому сплачена ОСОБА_1 вартість належної відповідачу 1/6 частки в сумі 104 428,33 грн., яка сплачена позивачем на підставі ч.2 ст.365 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як компенсацію вартості належної останній 1/6 частки спірної квартири.

Отже, на думку суду, у справі слід вважати встановленим те, що: спірна квартира є неподільною річчю, частка відповідачки у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливим.

Судом враховуються правові позиції викладені у постановах ВС від 7.06.2018 у справі №442/3737/15-ц, від 13.02.2019 у справі №460/3003/16, від 15.05.2013 у справі № 6-37цс13, в яких зазначено, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відтак, суд вважає, що обставини, передбачені пунктами 1-4 частини 1 статті 365 ЦК України, у даній цивільній справі є встановленими, в тому числі з урахуванням внесення позивачем вартості 1/6 частки в розмірі 104428,33 грн., що визначена у висновку експерта №03.11.18 судової оціночно-будівельної експертизи від 22.11.2018, складеного судовим експертом Лиценко М.В., та не спростована за допомогою належних доказів відповідачкою, а отже така умова закону позивачкою ОСОБА_1 виконана.

Щодо вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням суд виходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Судом встановлено, що в зв`язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у праві спільної часткової власності, ОСОБА_2 втратила право власності на частку в спірній квартирі. Згідно зі ст. 64, 156 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України вона не є членом сім`ї позивача, також в неї відсутнє право користування спірним житловим приміщенням на підставі договору найму за ст. 158 ЖК УРСР.

Оскільки позивач на законних підставах набув право власності на цілу квартиру АДРЕСА_1 , відповідач не проживав однією сім`єю з позивачем у цьому житловому приміщенні і право користування цим житловим приміщення на підставі договору у відповідача відсутнє, тому у ОСОБА_2 відсутнє право користування спірним житловим приміщенням.

За таких обставин вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням також підлягають задоволенню.

З підстав, передбачених статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати.

Позивачем сплачено судовий збір відповідно до квитанції від 04.06.2018 у розмірі 704,80 (т. 1 а.с. 1), квитанції від 10.12.2018 у розмірі 339,48грн., (т. 2 а.с. 71), квитанції від 01.07.2021 у розмірі 123,77 (т. 4 а.с. 52), квитанцією від 23.07.2021 у розмірі 1285,83 грн. (т. 4 а.с. 62).

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2453,88 грн.

Витрати на проведення експертиз, які сплачені позивачем згідно з квитанцією від 24.07.2020 за проведення судово-технічної експертизи у розмірі 9716,00 грн. (т. 3 а.с. 93), згідно з квитанцією від 27.11.2018 та рахунком-фактурою № 1 від 22.11.2018 за проведення судової оціночно-будівельної експертизи в розмірі 2500,00 грн. (т. 3 а.с. 147, 148) підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивач надала суду висновок експерта №06.04.18 судової будівельно-технічної експертизи, на підставі договору №17/04-18 від 17.04.2018 року, яка була виконана судовим експертом ОСОБА_3 23.04.2018 згідно акту №01/23.04.18 здачі прийняття робіт (т.1 а.с.17-27), але докази сплати 2000 грн. за проведення експертизи суду не надано, тому підстави для стягнення цих витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 133,141,259,263-265,273,354,355 ЦПК, ст. 4 Конституції України, ст. ст. 15,16,319,321,365,383,386,391,405, ЦК України, ст.ст. 64,150,156,158 ЖК УРСР, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку, визнання права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлової квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 в розмірі 104 428,33 грн., які внесені ОСОБА_1 :

в сумі 43151,40 грн. згідно квитанції №0.0.1051993658.1 від 04.06.2018 та зберігаються на розрахунковому рахунку НОМЕР_2 у банку одержувача ДКС України міста Київ, МФО 820172 ЄДРПОУ 26316700;

в сумі 61276,93 грн. згідно квитанції №0.0.1207498449.1 від 10.12.2018 та зберігаються на розрахунковому рахунку НОМЕР_3 у банку одержувача ДКС України міста Київ, МФО 820172 ЄДРПОУ 26316700, шляхом їх перерахування на користь ОСОБА_2 .

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2453,88 грн. судового збору та 11716 грн. витрат на проведення експертиз.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя