Ухвала суду № 99869545, 20.09.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/771/21

1-кп/308/40/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., прокурора Левкулич О.І., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Куденчук О.В., представника Середнянської селищної ради Мельничук С.С., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020070170000142 від 30 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшли матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020070170000142 від 30 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, для розгляду по суті.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за вказаним обвинувальним актом у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає, угоди не укладались. Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про повернення обвинувального акту, оскільки вважав що такий відповідає вимогам 291 КПК України.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений та захисники обвинуваченого адвокати вважали за необхідне обвинувальний акт повернути прокурору, у зв`язку з невідповідністю такого вимогам КПК України. Вказуючи, що в обвинувальному акті, наявні розбіжності в частині кваліфікації дій обвинуваченого стосовно вчинення групою осіб та розміру шкоди. Тобто містять явні суперечності.

Представника Середнянської селищної ради Мельничук С.С. просила врахувати що Середнянська селищна рада є правонаступником Худлівської сільської ради, думку прокурора підтримала.

Вислухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, думку прокурора, який заперечив проти клопотання обвинуваченого та його захисника, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

У відповідності до положень ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

З положень вказаної статті слідує, що формулювання обвинувачення має міститись у обвинувальному акті після викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, поняття «формулювання обвинувачення» неможливо ототожнювати з поняттям «фактичні обставини кримінального правопорушення». Формулювання обвинувачення, окрім вказівки статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується підозрюваний, обов`язково має містити зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів, тобто обвинувачення слід формулювати так, щоб не було упущено жодну із вказаних істотних обставин вчинення злочину і водночас без зазначення фактів, які не мають правового значення у справі та є зайвими подробицями. Обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України). Вичерпні вимоги до обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування викладені в ст.ст. 291, 109 КПК України.

Зокрема, ч. 5 п. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті (частини статті) закону України.

Це означає, що метою доказування і обов`язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, а не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст. 91 КПК України.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Пунктами другим і десятим частини першої статті 56 цього Кодексу передбачено, що потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України, як їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 4 ст. 110 і ч.2 ст. 291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті – процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і завершує досудове розслідування.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення і ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив, мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю (частину статті) кримінального закону, але і точне формулювання об`єктивної сторони кримінального правопорушення, його кваліфікуючих ознак.

Суд звертає увагу, що правильне відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, виражених у формулюванні обвинувачення, але і для реалізації прав обвинуваченого (на захист), потерпілого (знати сутність обвинувачення) та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді.

Так у обвинувальному акті зазначено, що умисними діями ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 ч. 1 ст. 366 КК України, тобто заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до зазначеного обвинувального акту вказані фактичні обставини кримінального правопорушення.

В даному обвинувальному акті викладені фактичні обставини справи без вказівки на кримінально-правові норми порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Обвинувачення є загальним, без розмежування за кожною статтею окремо, без визначення, які дії ставляться у вину обвинуваченому в обґрунтування кваліфікації його дій за кожним конкретним епізодом злочинної діяльності.

В обвинувальному акті фактично відсутнє чітке викладення формулювання обвинувачення у вчиненні кожного із зазначених злочинів особою із викладенням, якими саме конкретними його діями вчинено окремі конкретні злочини, за якою юридичною формулою такі дії кваліфікуються у кожному випадку із вказівкою на кримінально – правові норми, порушення яких інкримінуються. Натомість відсутність в обвинувальному акті розмежування обвинувачення у вчиненні кожного окремого злочину кожним із обвинувачених свідчить про його формальне викладення.

Проте кожна з таких дій окремо утворюють склад злочину за ч. 2 ст. 191 ч. 1 ст. 366 КК України і таким чином, фактично чітка кваліфікація дій обвинуваченого як юридичне формулювання, правова модель злочину, вказівка на кримінально – правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому, чітко не зазначена в обвинувальному акті, що протирічить вимогам п.5.ч.2 ст. 291 КПК України.

Тобто, приписам частини другої ст. 291 КПК України надісланий до суду обвинувальний акт не відповідає: формулювання обвинувачення у ньому слідчий і прокурор не виклали та не встановили всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, доказування яких, відповідно до ст. 91, ч.1 ст. 92 КПК України, є їх обов`язком, не розрізняють цих термінів, їх значення, у такий спосіб дезорієнтують сторону захисту, і суд щодо розуміння фактичних обставин кримінального правопорушення, суті і обсягу обвинувачення, істотно обмежують процесуальні права учасників судового розгляду, передбачені ст.ст. 42 і 56 цього Кодексу, унеможливлюють правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та виконання завдань кримінального провадження.

Відповідно до висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду України у справі № 5-328кс16 від 24.11.2016 р., аналіз ст.. 291 КПК України свідчить про те, що закон вимагає обов`язкового відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

Відповідно до висновків, які містяться у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року, суду належить проаналізувати точний зміст положень пункту 5 частини другої статті 291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у чинному кримінальному процесуальному законодавстві.

Згідно з зазначеною нормою цього закону обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведений вище аналіз містить чітке визначення трьох складових частин обвинувального акту з урахуванням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, який згідно висновків Верховного Суду України вказує на обов`язковість формулювання обвинувачення, як складової частини у змісті обвинувального акту.

Разом з цим, відсутність у змісті обвинувального акту фактично визначеної частини – «формулювання обвинувачення» є процесуальною перешкодою для суду та певних учасників процесу щодо належного виконання процесуальних дій та обов`язків, а саме: Роз`яснення обвинуваченим суті обвинувачення (ст.348 КПК України); Визначення меж судового розгляду (ст.337 КПК України); зміна обвинувачення в суді (ст.338 КПК України); Погодження зміни обвинувачення (ст.341 КПК України); неможливості чітко визначення у мотивувальній частині вироку – формулювання обвинувачення, яке пред`явлено особі і визнане судом недоведеним (п.1 ч.3 ст.374 КПК України).

Порушення зазначених процесуальних норм є процесуально неприпустимим, оскільки вони впливають на реалізацію під час судового розгляду таких загальних засад кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, які гарантуються сторонам нормами глави 2 КПК України.

При цьому належить врахувати те, що згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Суд приходить до висновку, що з урахуванням наявності за версією органу досудового розслідування складу злочину, встановленого при досудовому розслідуванні, а також за умови відсутності у змісті обвинувального акту чіткого викладення формулювання обвинувачення у вчиненні кожного із зазначених злочинів особою із викладенням, якими саме конкретними його діями вчинено окремі конкретні злочини, за якою юридичною формулою такі дії кваліфікуються у кожному випадку із вказівкою на кримінально – правові норми, порушення яких інкримінуються, не має можливості визначити чітко межі судового розгляду, що об`єктивно може порушити права обвинуваченого, зокрема його право на захист.

Крім цього, зазначений вище обвинувальний акт містить не конкретизовані фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також суперечності.

Відповідно до п.п.2 Постанови Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року N 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями», суди мають ретельно з`ясовувати характер дій тих осіб, котрих органи досудового слідства визнали організаторами злочинної

діяльності стійких об`єднань чи вчинення конкретних злочинів у простих формах співучасті, оскільки, як правило, такі особи є найбільш небезпечними суб`єктами організованої злочинної

діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Згідно обвинувального акту, «у червні 2017 р. у ОСОБА_1 виник злочинний намір заволодіти бюджетними коштами, являючись уповноваженою особою, діючи як виконавець злочину, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах склав, підписав та завірив договір будівельного підряду № 01/6-17 від 09.06.2017 та 15.05.2018 років по Будівництву водогону в с.Худлево Ужгородського району».

При цьому в обвинувальному акті чітко розписано, що ОСОБА_1 реалізовуючи свої злочинні наміри, достовірно знаючи про внесення ним до наведених вище актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в недостовірних відомостей щодо фактичного виконання будівельних робіт з «Будівництва водогону в с. Худльово, Ужгородського району» на загальну суму 1 222 486, 80 гривень, при невстановлених обставинах підписав їх від імені ТОВ «Панком» завірив круглою печаткою даного товариства та забезпечив подання їх інженеру технічного нагляду ОСОБА_2 та до Худлівської сільської ради Ужгородського району з подальшим погодженням (прийняття робіт).

В судовому засіданні сторона захисту вказувала, що відносно ОСОБА_2 , як інженера технічного нагляду стороною обвинувачення було направлено до Ужгородського міськрайонного суду обвинувальний акт, який на даний час перебуває на розгляді. При цьому обвинувачення ОСОБА_2 пред`явлено сам в частині співучасті з ОСОБА_1 у тих же самих подіях.

Згідно системи документообігу суду Д-3 в Ужгородському міськрайонному суді на розгляді перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 367 КК України (справа № 308/6368/21 ).

Отже, з обвинувального акту вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив дії певного

характеру які полягають в об`єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів, зокрема з ОСОБА_2 , враховуючи що зі змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 діяв як виконавець злочину.

При цьому, обвинувальний акт не містить конкретних відомостей про тривалість існування співучасті такої групи, матеріальної бази, кількісного складу, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. Враховуючи, що відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 діяв як виконавець злочину та одночасно вказується що акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 забезпечив подання їх інженеру технічного нагляду ОСОБА_2 , відносно якого направлено обвинувальний акт до суду, то обвинувачення не містить відомостей про співучасників кримінального правопорушення, характер стосунків, які склалися між ними. Відомостей чи виділялись матеріали кримінального провадження щодо вказаних осіб, в обвинувальному акті та реєстрі доданому до такого також відсутні. При цьому, в реєстрі вказується, що постановою від 31.07.2020 року виділені матеріали кримінального провадження, однак стосовно кого відомості відсутні.

В обвинувальному акті вказані дії ОСОБА_1 з урахуванням наведених вище обставин, не кваліфікуються жодним чином та одночасно вказується як фактичні обставини кримінального правопорушення.

Тобто обвинувальний акт містить суперечності, які жодним чином не обґрунтовано в обвинувальному акті.

Крім того, сторона захисту в клопотанні про поверхня обвинувального акту вказує на розбіжності в сумі завданих збитків, з урахуванням фактичних обставин зазначених в обвинувальному акті. Такий не містить чіткого визначення та посилання на розмір завданої шкоди.

З обвинувального акту вбачається, що станом на 31.12.17 року фактично виконано робіт на суму 1 222 486,80 грн , хоча в дійсності виконано на 1 061 446, 80 грн. згідно наведених фактичних обставин в обвинувальному акті. Сума завищена на 161 031,20 грн..

При цьому, неконкретизована позиція у «фактичному» і «дійсному» виконанні робіт, а при розрахунку наведених вище сум розмір складає 161040 грн., а не 161 031,20 грн.

Крім того, при складанні сум зазначених у актах загальна сума становить 1 122 488.40 грн, а не 1 222 486,80 грн.

Крім цього, відповідно до фактичних обставин встановлених досудовим розслідуванням в обвинувальному акті 15.05.2018 року між сторонами укладено другий договір на суму 707 397,60 грн. Відповідно до довідок і актів, відповідно до фактичних обставин встановлених досудовим розслідуванням в обвинувальному акті слідує, що станом на 31.12.2018 року фактично виконано робіт на 707 397,60 грн, а в дійсності на 631 458, 60 грн..

Якщо сума 707 397, 60 грн. складає загальну суму виконаних робіт відповідно до актів за 2018 рік то сума 631 458,60 в обвинувальному акті не вказана звідки така взята, у фактичних обставинах не зазначається.

Поряд з цим, суми відображені в обвинувальному акті за цей період взагалі не вірно вказані ( червень - 111,58920, червень 93,61440, липень 130, 96848, липень 19, 49904 грн.)

Таким чином, в обвинувальному акті наявні арифметичні помилки та неконкретизована загальна сума інкримінована ОСОБА_1 збитків, наявні розбіжності які жодним чином не зазначені в обвинувальному акті.

При цьому, з урахуванням пред`явленого обвинувачення розмір збитків впливає на кваліфікацію дій особи за ст. 191 КК України.

Зазначені недоліки обвинувального акту, об`єктивно вбачаються зі змісту обвинувального акту та, на думку суду, може негативно вплинути на ефективність захисту обвинуваченого і реалізацію цього процесуального права, що в будь-якому випадку призводить до порушення розумних строків судового розгляду, що гарантується нормами ст.ст.17, 20, 28 КПК України.

Вказані розбіжності та суперечності викладу фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, в судовому засіданні пояснити прокурор не зміг.

Разом з цим, належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» – є частиною національного законодавства.

Зокрема відповідно до підпункту «а» пункту 3 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи ("Девеер проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року, на яке міститься посилання у заяві прокурора до Верховного Суду України, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття "обвинувачення" національними судами.

Таким чином, на підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуванням п.13 ч.1 ст.3 КПК України, зміст формулювання обвинувачення, як складової частини обвинувального акта, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, тобто обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, що передбачені нормами ст. 91 КПК України.

За таких обставин, вимога законодавця щодо наявності в обвинувальному акті окремої складової частини, передбаченої п.5 ч.2 ст.291 КПК України - формулювання обвинувачення, є імперативною.

Суд враховує, що під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. І це є правом прокурора, яким він може і не скористатись.

За ч.1 ст.338 КПК з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Таким чином, прокурор позбавлений можливості в ході судового розгляду змінити або доповнити фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, без зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення.

Зазначені фактичні дані не є новими, відомі на період досудового розслідування, стосовно них не може бути змінене обвинувачення в суді.

Вищевикладені обставини вказують на порушення кримінального процесуального законодавства та порушення права обвинуваченого на захист, яке, зокрема, повинно бути забезпечено конкретністю пред`явленого обвинувачення та можливістю реалізувати гарантоване Конституцією України та чинним КПК України право на захист.

А також, вищенаведене свідчить про необхідність конкретизації формулювання обвинувачення у змісті обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст. 191 , ч.1 ст. 366 КК України.

При цьому, враховуючи, що відповідно до вимог закону можуть бути вирішенні під час підготовчого судового засідання, суд не оцінює правильність кваліфікації дій обвинуваченого за вищевказаними кримінальними правопорушеннями.

Суд виходить з того, що обвинувальний акт має відповідати не лише формальним ознакам, зазначеним у ст. 291 КПК України, а й іншим вимогам кримінального процесуального закону, зі змісту яких випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути зрозумілим, конкретним і логічним.

Неконкретність обвинувачення порушує право особи на захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та є у подальшому підставою для скасування судового рішення.

Прокурор, затверджуючи такий обвинувальний акт, не звернув уваги на те, що складений слідчим обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за за № 12020070170000142 від 30 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, не відповідав вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України.

З урахуванням наведеного обвинувальний акт з додатками необхідно повернути прокурору.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, приймаючи до уваги, що ст.314 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, який може прийняти суд, що не підлягає розширеному тлумаченню, суд приходить до висновку про неможливість призначення обвинувального акту та додатків до нього у цьому кримінальному провадженні до судового розгляду, у зв`язку із їх невідповідністю вимогам Кримінального процесуального кодексу України, а також про необхідність у зв`язку із наведеними фактами порушень вимог КПК України повернення обвинувального акту по матеріалам кримінального провадження, прокурору для усунення недоліків у зв`язку з невідповідністю вимогам діючого законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 109, 176-178, 183, 199, 314, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020070170000142 від 30 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України - повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.