Ухвала суду № 99863759, 23.09.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/16061/21

Провадження № 2-з/643/215/21

УХВАЛА

23.09.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Новіченко Н.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Мегабанк»

про визнання порушеними прав позивача як споживача та зобов`язання

вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі – відповідач) про визнання порушеними прав позивача як споживача та зобов`язання відповідача провести реструктуризацію зобов`язань позивача за Кредитним договором № 05-293ПВ/2008 від 11.04.2008 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ від 13.04.2021 та пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20.09.2021 прийнято вищевказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 643/16061/21, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.10.2021 року.

21.09.2021 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії з відчуження об`єкта нерухомості – квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вирішив відмовити в її задоволенні, враховуючи наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З аналізу положень статті 149 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тобто, за замістом частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.

Системний аналіз положень статей 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Цивільного процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.

В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує на те, що 23.04.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ від 13.04.2021. Згідно з п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» вказаного Закону № 1381-ХІ, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через 5 місяців з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, з 24.09.2021 року у відповідача не буде перешкод здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивача за собою чи відчужувати третій особі, так як норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратять свою чинність. Позивач зазначає, що він може незаконно втратити право власності на свою іпотечну квартиру, хоча має всі законні права отримати обов`язкову реструктуризацію своїх кредитних зобов`язань, так як ним в повному обсязі виконано всі вимоги Закону № 1381-ІХ, але через безпідставну та необґрунтовану відмову відповідача, позивач позбавлений такої можливості, а в майбутньому може втратити право власності на свою іпотечну квартиру, так як постійно отримує погрози в телефонному режимі та в письмовому, що підтверджується письмовими повідомленнями. Враховуючи те, що позивач захист своїх прав у суді, то є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач маючи на даний час право вимоги до нього, здійснить дії, направлені на подальший перепродаж квартири, чи вчинення відносно неї будь-яких інших правочинів, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду, яке може бути ухвалено у даній справі на користь позивача. Більш того, невжиття заходів до забезпечення позову надасть можливість відповідачу здійснити відчуження квартири на користь сторонньої особи в будь-який час, навіть після ухвалення судом першої інстанції рішення на користь позивача, так як воно не набуде законної сили в день його винесення, а тільки коли пройде певний період часу для подання апеляції, та після закінчення апеляційного розгляду. На даний час є велика ймовірність вчинення вказаних вище дій, так як в засобах масової інформації висвітлено багато випадків саме про такі дії так званих «нових власників», яким банки продають житло позичальників. Отримавши право власності на житло група людей виштовхує на вулицю мешканців квартири, перешкоджає у доступі до особистих речей, не віддає людям особисті речі або викидає їх з квартири. Вказані дії виконуються групою підготовлених людей, які ображають та принижують людей, погрожують побиттям, а якщо чиниться спротив, то б`ють навіть жінок. За наявною інформацією, яку чув позивач від осіб, які назвалися представниками відповідача, для того, щоб виключити можливість повернення квартири попередньому власнику, набуте у власність житло передається в іпотеку або продається кілька разів поспіль. Враховуючи, що позивач почав захист своїх законних прав у суді, то існує ризик, що поки буде йти розгляд справи за його позовом, то квартира буде продана, а позивач опиниться з сім`єю на вулиці, так як у кожної сторони по справі буде право оскаржити рішення суду першої інстанції до судів вищих інстанцій, якщо воно буде не на її користь. Тобто, за весь час судового розгляду, аж до ухвалення рішення апеляційним судом, квартиру можуть перепродати кілька разів, а позивач не зможе одразу повернути її у свою власність, навіть отримавши рішення суду на свою користь. Тим більше, що після стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у позивача перед відповідачем буде відсутні заборгованість за кредитнипм договором і фактично провести обов`язкову реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ від 13.04.2021, який набув чинності 23.04.2021 та п. 7 розділу ІV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» буде неможливо, оскільки реструктурувати буде нічого, що призведе до порушення прав позивача і втрати позивачем свого майна. Також відповідач або наступний власник може здійснити зняття позивача та членів його родини з реєстрації, чим порушить його право на користування квартирою, а якщо новий власник здійснить реєстрацію сторонніх осіб у квартирі, то нормальне життя в квартирі стане неможливим, так як якщо у квартирі будуть зареєстровані незнайомі чоловіки, позивач не зможе спокійно жити та вести нормальний спосіб життя.

Проте, позивач не обґрунтував, яким чином вжиття заявлених заходів забезпечення позову забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення прийнятого на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, із зазначенням обставин, що свідчать про таке, та з підтвердженням таких обставин належними й допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивачем не доведено, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також не надано підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду. При цьому, заявлені вимоги у заяві про забезпечення позову є неспівмірними з позовним вимогам.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

В даному випадку, у провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває справа № 643/16689/17 за позовом Акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, штрафу за іпотечним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Відтак у разі ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, заходи забезпечення позову вказані позивачем у заяві призведуть до неможливості виконання рішення суду в рамках розгляду іншої цивільної справи, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки позивачем не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 149, 150, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання, та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання у відповідності до п. 15.5. ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Цивільного процесуального кодексу України апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду або через Московський районний суд м. Харкова.

Суддя Н.В. Новіченко