Ухвала суду № 99850509, 23.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 вересня 2021 року м. Київ № 320/10773/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

06.09.2021, до суду звернулася ОСОБА_1 в порядку оскарження бездіяльності ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у здійсненні нарахування та виплаті їй пенсії у підвищеному розмірі як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 17.07.2018, відповідно до вимог ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці з 17.07.2018.

Ухвалою суду від 07.09.2021 позовна зава була залишена без руху, заявниці визначено десятиденний строк з моменту одержання копії ухвали для усунення недоліків шляхом представлення суду позовної заяви, оформленої з дотриманням ст.ст.160, 161 КАС України із зазначенням у ній: обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги з посиланням на докази, які ці обставини підтверджують, зокрема, час та підстави взяття заявниці на облік як пенсіонерки в органах ПФУ з представленням довідки про взяття на облік та копії розпорядження про призначення пенсії та конкретизацією розрахункового періоду, який має ураховуватись судом при визначенні загального розміру стягнення, тобто конкретизацією позовних вимог в частині періоду стягнення; надання обґрунтованого розрахунку суми на виплату якої претендує заявниця із визначенням всіх її складових та представленням документів, які підтверджують кожну складову розрахунку та методики здійсненого обчислення, в тому числі, із визначення розрахункової величини суми виплат, відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, суми загальних виплат, одержаних позивачкою за спірний період, тобто з 17.07.2018 по дату звернення до суду у розрізі помісячних виплат та наданням суду підтверджуючих документів про одержання цих сум (виписка банківської карти; довідки про грошові перекази) тощо; подання копії розпорядження про призначення пенсії станом на час взяття на облік та витягу з Реєстру застрахованих осіб; зазначення загального розміру підвищення до пенсії, призначеного позивачці станом на 01.07.2018; викладення обставин виникнення у позивачки права на підвищення до пенсії із зазначенням дати виникнення такого права та посиланням на докази, якими це право підтверджено, а також з урахуванням того, що ст.39 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена доплата у порядку і розмірах, визначених КМУ тільки громадянам, які працюють у зоні відчуження;

- надати суду пояснення та докази на підтвердження поважних причин пропуску строку, що свідчать про те, що вона не знала і не могла знати про порушення її прав станом на липень 2018 року при одержанні відповідних пенсійних виплат, або ж зазначити обставини, що об`єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України;

- зобов`язано сплатити судовий збір за другу частину позовної вимоги немайнового характеру у розмірі 908,00 грн. відповідно до 2 ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», оскільки позивачкою у пред`явленому позові об`єднані дві вимоги немайнового характеру.

Копію даної ухвали позивачка отримала 11.09.2021, що підтверджується зворотнім повідомленням про одержання поштового відправлення № 0113300939618.

22.09.2021, на виконання вимог ухвали суду позивачкою надіслано уточнену позовну заяву, яка за змістом є аналогічною за змістом з первісним позовом, разом із заявою, в якій остання стверджує про сплачений нею судовий збір у повному розмірі, тобто 908,00 грн. за одну вимогу немайнового характеру, посилаючись на висновки Верховного Суду в частині питання щодо особливостей сплати судового збору при об`єднанні декількох вимог немайнового характеру.

Дослідивши наявні у справі докази та документи, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути, ураховуючи наступне:

у 1975 році, під час вирішення справи “Golder проти Сполученого Королівства” (№4451/70, рішення від 21 лютого 1975 року) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід`ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

В той же час, рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, тому право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі “Golder проти Сполученого Королівства” ЄСПЛ наголосив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Під законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає встановлені законом строки давності, заходи забезпечення позову та нормативне регулювання права звернення до суду.

У справі “Ashingdane проти Сполученого Королівства” (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) суд наголосив на необхідності пропорційного співвідношення між застосованими засобами реагування на неналежно подані звернення до суду і поставленою метою та підкреслив, що вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.

У даному випадку право на доступ до правосуддя було поставлено в залежність від особистої волі позивачки виконати чи не виконати вимоги ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху.

Прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах “Осман проти Сполученого королівства” від 28 жовтня 1998 року та “Креуз проти Польщі” від 19 червня 2001 судом вкотре підкреслено, що право на суд не є абсолютним та вказано, що "якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити перетворити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним".

Ця правова позиція підтримана і рішеннями Верховного Суду у справах №№ 705/3875/17 та 705/5060/18.

Так, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що "Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними.

Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.

Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності".

Суд нагадав, що "... національні органи влади, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства, їх роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення Конвенції.

Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення у справі “Кунерт проти Польщі”, заява № 8981/17, від 04 квітня 2019 року)".

Далі Верховний Суд зазначив: "Отже, залишаючи позовну заяву без руху, позивач був поінформований про обов`язок виправити недоліки вказаної заяви, а саме: привести її зміст та форму до вимог процесуального законодавства. Отже, оскільки він (позивач) не подав позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам закону, і таким чином, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення".

У зв`язку з цим, варто також звернути увагу і на рішення Європейського суду у справі “Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства”, в якій ЄСПЛ висловив правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами може визнаватися таким, що має легітимну мету.

Також у рішеннях від 8 грудня 1983 року у справі “Аксен проти Німеччини”, заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі “Варела Ассаліно проти Португалії”, заява №64336/01) судом вказано, що у певних випадках, при вирішенні справи, влада, керуючись "міркуваннями ефективності й економії часу розгляду справи має право допускати дії, яким встановлюється порядок розгляду справи та вирішення спору".

Крім того, у даному випадку варто також процитувати і рішення у справі Жоффр де ла Прадель проти Франції, посилання на яке останнім часом набуло ознак популярності. Звертаючи увагу на недопущення надмірного формалізму, Європейський суд разом з цим вказав на необхідність додержання процедурних передумов звернення до суду. Суд підкреслив, що "згідно Конвенції кожна держава-учасниця має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух". Саме ця справа була покладена в основу рішень Верховного Суду у справах №№ 705/3875/17 та 705/5060/18.

Щодо безпосередньо заяви позивачки про те, що її дії в частині сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. як за одну вимогу немайнового характеру відповідають роз`ясненню Верховного Суду щодо можливостей сплати судового збору при об`єднанні декількох вимог немайнового характеру судом не приймається до уваги, оскільки зі змісту позову вбачається, що даний спір виник з підстав оскарження, по-перше, бездіяльності відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплаті позивачці пенсії у підвищеному розмірі, а по-друге, щодо зобов`язання відповідача вчинити дії по перерахунку та виплаті підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, тобто, в даному випадку в позовній заяві об`єднано дві самостійні вимоги немайнового характеру, хоча і пов`язані між собою, відтак, судовий збір оплачується окремо за кожну із таких вимог, що чітко регламентовано імперативними нормами ч.3 ст.3 Закону "Про судовий збір" щодо розміру і процедури оплати судового збору.

Суд зауважує, що відповідно до ст.8 Закону України «Про судовий збір» та ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Єдиною підставою для звільнення, розстрочки, відстрочки від сплати судового збору є незадовільний майновий стан сторони, тобто фізичної або юридичної особи. Звільнення сторони від сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду. При цьому, клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в позовній заяві, яка подається до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з ч.1 ст.77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Як вбачається зі змісту поданої заяви та нової редакції адміністративного позову, позивачка не скористалася наданим їй процесуальним законодавством правом в частині звернення до суду з відповідним клопотанням про звільнення її від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення, зменшення його розміру з наведенням доводів і доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору.

Таким чином, вимоги суду в установлений судом строк позивачкою не виконані, доказів в порядку усунення виявлених недоліків не надано; правом, передбаченим ч.2 ст.123 КАС України щодо продовження процесуального строку в порядку усунення недоліків позовної заяви, позивачка також не скористалася.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.