Рішення № 99849272, 17.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2021 року Справа № 160/9358/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, із урахуванням уточненої позовної заяви від 01 липня 2021 року, до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у вклеєнні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки (серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року);

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти фотографію до паспорта громадянина України у формі книжечки (серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року), у зв`язку із досягнення ОСОБА_1 45-річного віку.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона, досягнувши 45-річного віку, 18 травня 2021 року звернулась до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою для вклеювання до паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року, зразка 1994 року, нової фотокартки.

22 травня 2021 року Дніпровським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№1244-556/1244-21 позивачу відмовлено у вклеюванні фотокартки до паспорту серії НОМЕР_1 у зв`язку із досягненням 45-річного віку та надано роз`яснення щодо порядку та процедури вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Позивач вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у зв`язку із чим звернулась до суду із позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом визначення у позовній заяві належного відповідача, а саме: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року, у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

03 серпня 2021 року на адресу суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№65354/21, в якій останній заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначаються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-УІ.

Згідно частини 1 статті 13 Закону №5492-УІ документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема - паспорт громадянина України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №5492-УІ форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №5492-УІ бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 Закону №5492-УІ передбачено, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вищевказаної норми Закону №5492-УІ Кабінет Міністрів України постановою від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затвердив Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови №302 від 25 березня 2015 року запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХІІ;

- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, на яке посилається позивач у своєму позові, передбачено, що термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Пунктом 15 Положення №2503-ХІІ передбачено, що для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.

Окрім того, пункт 18 Положення №2503-ХІІ зазначає, що для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.

Отже, позивач досягнувши 45-річного віку (27 липня 2019 року) маючи обов`язок звернутися до територіального підрозділу Державної міграційної служби протягом місяця починаючи з 27 липня 2019 року для вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки у зв`язку із досягненням 45-річного віку, звернулась до територіального підрозділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області лише у травні 2021 року.

Пунктом 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що обмін паспорта здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);

3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;

4) закінчення строку дії паспорта;

5) непридатності паспорта для подальшого використання;

6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;

7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Дійсно, 18.05.2021 року позивач зверталась до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, складеною у довільній формі, в якій зазначила, що: «звертається із заявою щодо вклеювання у паспорт громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року, фотокартки у зв`язку із досягненням 45-річного віку».

Дніпровським РВ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№1244-556/1244-21 від 22.05.2021 року у встановлений законом строк було розглянуто заяву позивача та відповідним листом надано письмову відповідь з роз`ясненням щодо порядку та процедури вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про нібито відмову у наданні адміністративної послуги є необґрунтованим та безпідставним, оскільки зазначена вище заява позивача не є заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Дніпровського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що позивач досягла 45-річного віку 27 липня 2019 року.

Позивач звернулась 18 травня 2021 року до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою для вклеювання нової фотокартки до її паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року, зразка 1994 року.

22 травня 2021 року Дніпровським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих.№1244-556/1244-21 позивачу відмовлено у вклеюванні фотокартки до паспорту серії НОМЕР_1 у зв`язку із досягненням 45-річного віку та надано роз`яснення щодо порядку та процедури вклеювання фотокарток до паспорта громадянина України, зразка 1994 року.

Позивач вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у зв`язку із чим звернулась до суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Із зазначених конституційних норм слідує, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v.United Kingdom", заява №2346/02).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v.Germany", заява № 25735/94).

Враховуючи вищенаведене, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 року документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами 1,2,4,5 статті 14 Закону 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що у свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до пунктів 3,6,8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Постанови №302 (набрала чинності з 07.06.2019 року) Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

В силу вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.

Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.

Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно частин 5 та 6 статті 6 вказаного Закону №2297-VІ обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто, фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що у свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як заборона на вклеювання фото у паспорт у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У постанові від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 року №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Таким, чином Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID-картки.

На час виникнення спірних правовідносин позивача та відповідача, діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному нормативно-правовому акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідачів розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадянина, то вони визнаються протиправними.

Однак, законодавець встановив необхідність вклеювання нової фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 45 років.

На переконання суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нової фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв`язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі №640/7769/19.

Відтак, застосування відповідачем норми підпункту 6 пункту 6 Порядку №302, є по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить її переконанням, а, отже, обмежує права й свободи позивача.

Виходячи із вищенаведених висновків, позбавлення позивача користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді книжечки, а також її побоювання, що отримання паспорта у виді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Щодо позовної вимоги визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у вклеєнні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки (серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровський РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року), то суд зазначає наступне.

Позивач досягнула 45-річного віку - 27 липня 2019 року.

Судом встановлено, що позивач 18 травня 2021 року зверталась до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про вклеювання фотокартки до паспорта зразка 1994 року по досягненню 45-річного віку, посилаючись на Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, яким для звернення територіального підрозділу ДМС обов`язково потрібно додавати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

З огляду на факт протиправної відмови позивачу у вклеєнні фотокартки до паспорта у формі книжечки зразка 1994 року, про що повідомлено листом Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22 травня 2021 року вих.№1244-556/1244-21, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З системного аналізу положень чинного законодавства України, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року, у зв`язку з досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" №0.0.2154478443.1 від 09.06.2021 року.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у вклеєнні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_1 , виданого Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 02 жовтня 2000 року, у зв`язку з досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник