Рішення № 99849130, 23.09.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 803/518/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії судів:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

суддів Димарчук Т.М., Костюкевича С.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Філімонової О.В.,

представника позивача Овчарова А.В.,

представника відповідачів Державної митної служби України, Волинської митниці Держмитслужби Наумчик Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Волинської митниці Держмитслужби про скасування наказів про звільнення з посади та поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2015 ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Ягодинської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправним і скасування наказу Ягодинської митниці Міндоходів від 16.03.2015 №32-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів з 13.03.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 1994 року по 2015 рік перебував на різних посадах публічної служби в митних органах України. Однак, з 12.03.2015 позивача звільнено з посади заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби відповідно до Закону України «Про очищення влади», пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України, довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади». ОСОБА_1 вважає рішення відповідачів про його звільнення протиправними, оскільки прийняті з порушенням Конституції України. Зокрема вказує, що право на працю, на доступ до державної служби з можливістю заробляти собі на життя є конституційними правами і свободами особи, які визнаються Україною на підставі чинних міжнародних договорів та Конституції України. Гарантією непорушності цих прав та свобод є встановлена Конституцією заборона на їх обмеження та скасування.

Позивач, з посиланням на рішення на Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказує, що заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади в органах державної влади є безумовно обмеженням конституційних прав на працю та на доступ до державної служби, оскільки цією забороною зменшується коло суб`єктів, які можуть займати посади в органах державної влади, тобто має місце звуження обсягу прав і свобод. У свою чергу, виходячи з положень статей 22, 64 Конституції України таке звуження обсягу існуючих прав при прийнятті нових законів не допускається, а права, визначенні статтями 38, 43 Конституції України можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Однак, ні на час прийняття Закону України «Про очищення влади», ні на час набрання ним чинності, ні на час прийняття оскаржуваних наказів, ні на даний час в Україні не введено воєнного або надзвичайного стану, а тому встановлені цим законом заборони займати певним особам посади в органах державної влади не відповідає Конституції України.

Також ОСОБА_1 вказує, що в оскаржуваному наказі відсутні безпосередні посилання на норми Закону, які надають підстави керівнику для звільнення з посади. Також, з тексту наказу неможливо зрозуміти, які саме порушення були вчинені позивачем під час перебування на посаді та під яку нормативну заборону підлягає здійснення професійної діяльності на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів.

Закон України «Про очищення влади» покликаний на захист та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні та здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав та свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Позивач вказує, що на момент, коли він займав посаду заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів, Закон України «Про очищення влади» не діяв, тому встановлені ним заборони не можуть бути розповсюджені на факти, що мали місце в минулому.

При проведенні люстрації має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку, що звичайно не відбулося у випадку звільнення позивача. Підставами такого звільнення могли бути лише доведені відповідно до демократичних принципів обставини та факти, які б свідчили про неприхильність в діях чи бездіяльності ОСОБА_1 демократичним принципам та недотримання їх. Натомість, позивача звільнено лише за те, що у визначені статтею 3 Закону України «Про очищення влади» періоди він займав зазначену вище посаду, тобто застосовано колективну міру відповідальності, яка покладена в основу Закону України «Про очищення влади», що суперечить вимогам Конституції України.

Позивач також вказує, що посада заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів не передбачала можливості приймати участь в управлінні держаними справами внаслідок прийняття чи не прийняття рішень, дій чи бездіяльності здійснювати заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , а також будь-яким чином підривати основи національної безпеки і оборони України або протиправно порушувати права і свободи людини.

Вказані факти не встановлено під час перебування позивача та здійсненні професійної діяльності відповідно займаної посади, з огляду на це у відповідача не було жодних законних підстав звільняти позивача із займаної посади, до того ж без зазначення відповідної законодавчо визначеної підстави.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 23.03.2015 провадження у даній справі відкрито.

Ухвалою суду від 06.04.2015 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Ягодинської митниці Міндоходів про скасування наказів про звільнення з посади та про поновлення на посаді зупинено до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади».

У зв`язку з припиненням повноважень судді Александрової М.А., відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пункту 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Волинського окружного адміністративного суду від 26.06.2015 №13/15 (із змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Так, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2016 визначено склад колегії для розгляду справи №803/518/15, a саме: головуючий суддя Лозовський О.А., судді Костюкевич С. Ф. та Димарчук Т.М.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 провадження у даній справі поновлено, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10:30 год. 10.06.2021.

Ухвалою суду від 10.06.2021 у справі проведено заміну первісних відповідачів Міністерство доходів і зборів України його правонаступником Державною митною службою України (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11Г, ідентифікаційний код 43115923) та Ягодинську митницю Міндоходів її правонаступником Волинською митницею Держмитслужби (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, ідентифікаційний код 43350888) та відкладено підготовче судове засідання відкладено на 11:00 годину 07.07.202, яке в подальшому за клопотанням представника позивача відкладено на 14:30 годину 06.09.2021.

У відзиві на позовну заяву від 25.06.2021 №27475/21 представник Волинської митниці Держмитслужби вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та вказує, що 16.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України №1682-VII «Про очищення влади», який набрав законної сили 10.09.2014 та яким визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 1 (основні засади очищення влади) Закону - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Частиною 3 статті 1 передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, к заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Згідно частини 1 статті 3 Закону (Критерії здійснення очищення влади (люстрація)) заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014, зокрема згідно п.8 керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві. Пунктом 4 частини другої статті 3 Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади" затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"(далі — Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що зазначена перевірка проводиться, зокрема щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, ДПтС, Держспецзв`язку, Мінфіну, ДФС, податкової міліції, МВС, ДСНС та інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 4 Закону особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі — заява).

На виконання вимог статті 4 Закону позивачем було подано заяву від 10.03.2015 про проведення перевірки, передбаченої Законом, та надано згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до цього Закону. За результатами перевірки встановлено, що позивач у період з 04.06.2013 (наказ Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 № 969-о) по 06.11.2014 (наказ Державної фіскальної служби України від 05.11.2014 № 1246-о) обіймав посаду заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів. Таким чином, за результатами перевірки встановлено факт належності позивача до переліку осіб, до яких застосовується заборона, передбачена пунктом 4 частини другої статті 3 Закону. З огляду на вищенаведене, з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про очищення влади» Міністерством доходів і зборів України видано наказ від 12.03.2015 №139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким останнього звільнено 12.03.2015 з посади заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України. Ягодинською митницею Міндоходів вищевказаний наказ оголошено згідно наказу від 16.03.2015 №32-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 »

Представник Волинської митниці Держмитслужби зазначає, що на момент прийняття оспорюваних наказів та на дату звернення позивача до суду Конституційним Судом України не було визнано неконституційним Закон №1682-VII або його окремі положення, так як і невизнані вказані положення неконституційними й на даний час. Тому, при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 не може бути надано самостійної оцінки положенням Закону України «Про очищення влади» на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення, а тому вважає, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 16.03.2015 №32-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є такими, що прийняті у повній відповідності до норм чинного законодавства, оскільки положення Закону №1682-VII визначили конкретний порядок дій для керівника органу, до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Згідно частини 1 статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, стосувалась конкретно осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014, в тому числі і посаду заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, без будь яких застережень щодо підтвердження належними та допустимими доказами здійснення цими особами будь-яких дій чи бездіяльності заходів (та/або які сприяли здійсненню), спрямованих на узурпацію Президентом України ОСОБА_3 . Саме факт перебування протягом певного періоду на цій посаді, уже слугував підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті1 Закону №1682-VII (том 2, а. с. 30-31).

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на позовну заяву від 30.06.2021 за вх.№27893 представник Державної митної служби України просив у задоволенні позову відмовити з тих самих підстав, що зазначені у відзиві на позовну заяву від 25.05.2021 представника Волинської митниці Держмитслужби (том 2, а. с. 45-49).

Крім того, 20.08.2021 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій ОСОБА_1 просить стягнути з Державної митної служби середній заробіток за час вимушеного прогулу (том 2, а. с. 79-82).

В додаткових письмових поясненнях від 03.09.2021 представник позивача вказав, що згідно з ч. ч. 1-3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Водночас, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 8 ч. 1 ст. З Закону України «Про очищення влади»). Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Також представник позивача вважає, що при вирішенні даного спору слід враховувати, що Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82,104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014, щодо Закону №1682 наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. В контексті викладеного, позивач зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам статтям 73-76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України «Про очищення влади», а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваного наказу. При цьому, на час початку роботи позивача не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаної ним посади, а відтак та в силу положень статті 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем. На думку представника позивача, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення, основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття. Відтак просить позов задовольнити (том 1, а. с. 89-95).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 22.09.2021.

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог від 13.09.2021 представник Держмитслужби заперечує проти стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих підстав, що відповідно до приписів статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тобто вище вказаною нормою розмір виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежено строком не більше як за один рік.

Держмитслужба вважає безпідставним задоволення позовних вимог позивача, щодо стягнення з Держмитслужби середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та визначення періоду з 13.03.2015 по 19.08.2021. Згідно з абзацом 4 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим. Таким чином, позовна вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу понад один рік, має супроводжуватись обґрунтуваннями щодо відсутності вини останнього в затягуванні процесу розгляду справи. Однак жодних обґрунтувань з цього приводу в позовній заяві позивачем не наведено. Представник відповідача Держмитслужби України вважає, що зупинення провадження у справі за заявою позивача не може трактуватися як час вимушеного прогулу, оскільки в даному випадку ознака наявності вини відповідачів відсутня. Тому стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015 по 19.08.2021 з Держмитслужби є безпідставним та порушенням принцип співмірності.

22.09.2021 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника або на рівнозначній посаді у Волинській митниці Держмитслужби, як правонаступника Ягодинської митниці Міндоходів, державна реєстрація якої припинена 17.09.2015 (том 2, а. с. 113-115).

В судовому засіданні 22.09.2021 було оголошено перерву до 12:00 2.09.2021.

У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідачів Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши вступне слово представника позивача та відповідачів, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 1994 року по 2015 рік перебував на різних посадах публічної служби в митних органах України.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України №1246-о від 05.11.2014 ОСОБА_1 , в порядку переведення з посади заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів, був призначений на посаду заступника начальника Ягодинської митниці (том 1, а. с. 194).

16.10.2014 набув чинності Закон України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 (далі – Закон № 1682-VII).

Як слідує з довідки заступника начальника відділу роботи з персоналом митниць управління кадрового забезпечення митниць Департаменту персоналу ДФС України про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 11.03.2015, ОСОБА_1 у період з 04.06.2013 по 06.11.2014 займав посаду, передбачену частиною другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме: заступник начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

У вказаній довідці зазначено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (том 1, а. с. 133).

На підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади», довідки про результати перевірки, передбаченої законом України «Про очищення влади», наказом голови Комісії з реорганізації Міндоходів від 12.03.2016 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

У свою чергу, наказом Ягодинської митниці Міндоходів від 16.03.2015 №32-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України, ОСОБА_1 оголошено наказ від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (том 1, а. с. 17).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними наказами про його звільнення звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У свою чергу відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04.08.1961 кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обгрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 Конвенції).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення працівників податкових органів та податкової міліції на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.

На думку колегії суддів, приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.

Наведене вказує на невідповідність положень Закону №1682-VII статті 38 Конституції України.

Заборона перебування на посадах, визначених в частині першій статті 3 Закону №1682-VII та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади, що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.

Колегія суддів звертає увагу, що положення пункту 2 “Прикінцеві та перехідні положення” та статті 3 Закону №1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями статті 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону №1682-VII мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади. Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами даних посад у передбачений Законом №1682-VII період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України. Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Колегія суддів зазначає, що приписами Закону №1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів, в тому числі і Закону №1682-VII, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абзац 4 пункт 5.2 Рішення).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абзац 4 пункту 2 Рішення).

У рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення, як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності, та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011 №4050-VI (в редакції чинній на момент звільнення позивача) підставами припинення державної служби є: 1) втрата права на державну службу або його обмеження (стаття 38 цього Закону); 2) закінчення строку призначення (стаття 39 цього Закону); 3) ініціатива державного службовця (стаття 40 цього Закону); 4) ініціатива суб`єкта призначення (стаття 41 цього Закону); 5) настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 42 цього Закону); 6) незгода державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов (стаття 34 цього Закону); 7) досягнення державним службовцем шістдесятип`ятирічного віку; 8) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили; 9) смерть державного службовця.

Суб`єктом призначення може бути прийнято рішення про продовження проходження державної служби державним службовцем, який займає посади підгруп I-1, I-2, I-3, I-4, після досягнення ним шістдесятип`ятирічного віку за його згодою у зв`язку з потребами служби, якщо інше не передбачено законом. Державна служба припиняється також з інших підстав, передбачених законом.

Як зазначено у пункті 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Також судом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач рахується особою, щодо якої застосовано положення Закону.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі – Закон №1682-VII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Законом визначаються правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), передбачається перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрації.

Для застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII щодо таких посад, статті 3 Закону №1682-VII передбачені два критерії здійснення люстрації. А саме: щодо осіб, які обіймали сукупно не менше одного року визначені законом посади в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 (перебування на посаді Президента України ОСОБА_4 ) або обіймали таку посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням (події на Майдані).

За приписами зазначеного Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені у цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Водночас за положеннями статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України слідує, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункті «а» частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 зазначено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»).

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14.02.2006 №57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення).

Згідно зі статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зі сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992. Отже, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на “приватне життя” (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п. п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа 26713/05)). Крім того, встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 (справа № 12556/03) та пункти 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі “Крастанов проти Болгарії” (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, пункт 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі “SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії” (<…>), заява № 49382/06, пункт 48, ECHR 2012 (витяги)).

Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. пункт 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 (справа №1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. пункт 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа №44787/98, ECHR 2001-IX)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73, від 15.09.2009). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), заява №38767/07, пункт 74, від 18.10.2011). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII), а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від 13.12.2007 та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011, заява № 29979/04, пункт 71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. пункт 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001).

Однак, стаття 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (Рішення Європейського прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994).

Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: «За Законом «Про люстрацію» особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. На думку Комісії, однак, той факт, що Закон «Про люстрацію» виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом “індивідуальної відповідальності”, на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22.02.2014 не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16.12. 2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала: «Закон «Про люстрацію» не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів”.

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13.10.2009).

У Висновку Венеціанської комісії від 14-15 грудня 2012 року №694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону «Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки» (Закону «Про люстрацію») колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: «…Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом...» (пункт 16 розділу А).

Згідно із пунктами 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», (Dос. 7568 від 03.06.1996), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до пункту «і» Рекомендації ПАРЄ нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті “h”), або за особисті думки чи переконання.

Пунктом «h» зазначеної Рекомендації встановлено, «що особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій».

Всупереч вищенаведеним приписам норм законодавства, в ході розгляду справи відповідачами не надано суду доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_4 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Відтак, його вина у сприянні узурпації влади відповідачами жодним чином не доведена.

Як вже встановлено судом, оскаржуваним наказом №139-о від 12.03.2015 ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, як такий, що у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 займав посаду, передбачену частиною другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема з 04.06.2013 по 06.11.2014 працював на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниця Міндоходів.

Тобто, наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о про звільнення позивача з посади заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів базується виключно на довідці про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, без доведення факту індивідуальної вини, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і, як наслідок, порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21.03.2014 в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27.06.2014 в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014 №1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Виходячи з мети Закону №1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі №1682-VII заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язане було встановити особисту участь ОСОБА_1 та довести його вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_4 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Парламентська Асамблея Ради Європи в п. 12 Резолюції № 1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку.

Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.

У пункті 13 цієї ж Резолюції рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстрацій ними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом. Згідно з принципом 7 дискваліфікація особи не повинна перевищувати п`яти років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках осіб.

Разом з тим, у Законі України «Про очищення влади» термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.

Принцип 8 зазначених вище рекомендацій вказує, що тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані.

Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі «Матиєк проти Польщі», а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов`язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.

Стандарти люстраційних заходів напрацьовані й Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості, а процедура щодо перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури.

Також у висновку CDL-AD (2012)028 вказано, що найменування особи має публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

У свою чергу, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням висновку, викладеного ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), який стосується звільнення п`яти державних службовців згідно із Законом про очищення (люстрацію) влади 2014 року. У рішенні Палати у справі Європейський суд з прав людини одноголосно визнав, що було: порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини через тривалість провадження у справах перших трьох заявників, і порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) стосовно всіх п`яти заявників.

Отже, вказаним підтверджується, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення, ОСОБА_1 . Міндоходів України не врахувало основоположних принципів очищення влади, які визначені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в ході судового розгляду адміністративної справи відповідачі не виконали процесуального обов`язку доказування та не довели правомірності оскаржуваних наказів про звільнення позивача.

На думку суду, вказане дає підстави для висновку про те, що посада, яку обіймав позивач, взагалі не входила до переліку, встановленого статтею 3 Закону України «Про очищення влади», що безумовно свідчить про відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_1 критеріїв люстрації, визначених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», а відтак про незаконність його звільнення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному наказі відсутні безпосередні посилання на норми Закону, які надають підстави керівнику для звільнення з ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки з тексту наказу неможливо зрозуміти, які саме порушення були вчинені позивачем під час перебування на посаді та під яку нормативну заборону підлягає здійснення професійної діяльності на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів.

Суд зазначає, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, було порушене саме внаслідок видання оскаржуваних наказів, що мало наслідком протиправне звільнення з публічної служби, отже, позовна вимога про визнання протиправними та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2014 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу Ягодинської митниці Міндоходів від 16.03.2015 №32-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягає задоволенню.

Судом також враховано, що станом на день вирішення даної справи Конституційним Судом України не прийнято рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

З довідки Волинської митниці ДФС від 02.04.2015 №5/44-761 слідує, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за січень, лютий 2015 року, нараховано заробітну плату на загальну суму 4599,39 грн за фактично відпрацьовані 16 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 4599,39 грн /16 робочих дні = 287,46 грн. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2015 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення - 22.09.2021 становить 1632 дні.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача Державної митної служби України про те, що таке стягнення повинно бути проведено не більше як за один рік, оскільки заява про поновлення на посаді розглядається більше одного року не з вини позивача.

Разом з тим, суд не бере до уваги вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної митної служби України, оскільки органом, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 є Волинська митниця Держмитслужби, як правонаступник Ягодинської митниці Міндоходів, а тому позовна вимога в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2015 по 22.09.2021 включно становить: 287,16 грн х 1633 = 469 422,18 грн, який необхідно стягнути в користь позивача з Волинська митниця Держмитслужби.

Разом з тим, відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5 748,20 грн слід звернути до негайного виконання.

Керуючись статтями 243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 139-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнати протиправним і скасувати наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 16 березня 2015 року №32-О «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №139-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби з 13 березня 2015 року.

Стягнути з Волинської митниці Держмитслужби (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, ідентифікаційний код 43350888) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 469 422 (чотириста шістдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 18 копійок.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 5 749 (п`ять тисяч сімсот сорок дев`ять) 20 копійок підлягає до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О.А. Лозовський

Судді Т.М. Димарчук

С. Ф. Костюкевич

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2021 року.