Рішення № 99848852, 24.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 вересня 2021 р. Справа № 120/7070/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (далі – відповідач), у якому просив:

визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (Вінницька область) № 227837 від 23.06.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500 грн.;

стягнути на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови про застосування до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № 227837 від 23.06.2021, адже транспортний засіб з приводу якого проводилась перевірка, за результатами якої виявлені порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», був переданий в оренду товариства з обмеженою відповідальністю "АТП1971".

Таким чином, позивач зазначає, що він не є автомобільним перевізником, тому не може нести відповідальність, передбачену абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 06.07.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Також витребувано у відповідача належним чином завірену копію товарно-транспортної накладної від 25.04.2021 року серії 12ААИ №025201 та завірені матеріали, які стали підставою для винесення постанови від 23.06.2021 року №227837.

19.08.2021 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому вказав, що під час зважування транспортного засобу RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 було встановлено фактичне навантаження на одинчну вісь 11,790 т при нормативно допустимих 11 т.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами було складено: Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 281045 від 25.04.2021 року; Акт про перевищення транспортних засобом нормативно вагових параметрів № 0065525 від 25.04.2021 року; Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю 036882 ВІД 25.04.2021 року на підставі яких проведено Розрахунок № б/н від 25.04.2021 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд на 85,40 євро.

Розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт був призначений на 08.06.2021 року, але за клопотанням ОСОБА_1 розгляд справи був перенесений на 23.06.2021, про що останій був повідомлений.

23.06.2021 року ОСОБА_1 або його представник на розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до акту № 281045 від 25.04.2021 року та матеріалів вагового контролю не прибули, жодних документальних або інших доказів які б спростували факт перевищення транспортних засобів габаритно вагових параметрів не надали, жодних клопотань документів на адресу управління не надходило тому за рішенням в.о. Заступника Подільського міжрегіонального Управління Укртранснбезпеки було прийняте рішення про винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 227837 від 23.06.2021 року, за порушення ч. 1 абз. 14 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт", перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових від 5 до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу штрафу у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В розрахунку плати за проїзд № б/н від 25.04.2021 року зафіксовано перевищення вагових норм на одиничну вісь 11,790 при нормативно допустимих 11 т, ( перевищення у відсотках складає 7,18%).

Тобто, якщо зафіксовано перевищення вагових параметрів відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху дане порушення фіксується та в подальшому приймається рішення про застосування адміністративно-господарського штрафу за рух з перевищенням вагових параметрів без відповідного дозволу.

ОСОБА_1 під час перевірки 25.04.2021 року були надані реєстраційні документи на право власності транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 та товарно-транспортну накладну Серія 12ААИ № 025201 від 25.04.2021 року, згідно якої в графі автомобільний перевізник вказано ФОП ОСОБА_1 .

Щодо позиції позивача, що він не є особою перевізником, оскільки відповідно до договору оренди транспортних засобу № 010720 від 01.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «АТП 1971», орендпрем транспортного засобу RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ТзОВ «АТП 1971», то на на думку відповідача, договір лише засвідчує намір сторін, що його уклали, щодо використання транспортного засобу. Докази того, що такий договір був дійсно спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позивач не надав.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

09.08.2021 роу до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за наявними матеріалами, оскільки відзив відповідачем не подано у встановлений строк.

Оцінюючи таке клопотання, суд встановив, що ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 28.07.2021, відзив на позовну заяву відправлено відповідачем 17.08.2021, а тому строк на подання відзиву відповідачем не пропущено.

01.09.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій останній, окрім іншого, зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують того, що він не був перевізником та не може бути суб`єктом відповідальності.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 100-вк від 20.07.2021 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 09.08.2021 року по 29.08.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

25.04.2021 року на автомобільній дорозі М-05, 452 км + 811м, посадовими особами Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області проведено заходи габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_1 .

За результатами перевірки 25.04.2021 року складено акт про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 281045, відповідно до якого в ході перевірки виявлено порушення п.22.5 ПДР, а саме перевезення вантажу з перевищенням вагових вагових норм на одиничну вісь 11,790 при нормативно допустимих 11 т, ( перевищення у відсотках складає 7,18%).

Окрім того, за результатами габаритно-вагового контролю 25.04.2021 року складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0065525 у якому зафіксовано осьові навантаження.

Відповідно до довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 11.05.2021 року встановлено результати вагового контролю навантаження на кожну з осей.

З огляду на виявлені порушення інспектором складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 045482 від 11.05.2021 року на суму 20,70 євро.

23.06.2021 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. заступника начальника Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області Віталієм Килимник винесено постанову № 227837, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500 грн. за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України №2344-ІІІ від 05.04.2001 "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344).

Відповідно до статті 6 Закону №2344 державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом першим Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Відповідно до пункту 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області. Управління Укртрансбезпеки відповідно до покладених повноважень здійснюють функції державного контролю на автомобільному транспорті загального користування та застосовують до порушників законодавства про автомобільний транспорт фінансові санкції у вигляді штрафу від імені центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту згідно статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вказаної норми Закону слідує що, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, спеціальним суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, є автомобільний перевізник, який надає послуги чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).

Згідно положень цих Правил, перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Позивач у змісті позовної заяви заперечує, що станом на час проведення рейдової перевірки він був автомобільним перевізником.

Як випливає із матеріалів справи власником транспортного засобу RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також спеціалізованого напівпричіпа - Н/ПР -Контейнеровоз - Е марки Rossart-Gifut N32, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2001 року випуску, відносно яких здійснено перевірку посадовими особами Укртрансбезпеки відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та ТЗ НОМЕР_3 є ОСОБА_1

01.07.2020 року між ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ "АТП 1971" був укладений договір оренди транспортних засобів з екіпажем (водієм) N010720.

Відповідно до п. 1.2 під транспортнимими засобами розуміється спеціалізований вантажний-вантажний сідловий тягач - Е марки RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, право власності орендодавця підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 ; Спеціалізований напівпричіп - напівпричіп Н/ПР -Контейнеровоз - Е марки Rossart-Gifut N32, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2001 року випуску, право власності орендодавця підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , строком оренди на 6 місяців з дати акту передачі автомобіля (п.4.1). Пунктом 4.2. цього договору визначено, що якщо орендодавець у строк до закінчення строку оренди не заявить про намір припинити цей договір, строк оренди автомобіля продовжується ще на 6 місяців.

Позивач як на одну із підстав позову посилається на те, що договір було продовжено, разом з тим жодних доказів зазначеного до суду та відповідачу не надав (зокрема докази сплати орендної плати чи акт прийому-передачі автомобіля на наступний період).

В той же час, відповідно до наявної у матеріалах справи товарно-транспортної накладної серії 12ААИ № 025201 від 25.04.2021 року, яка є обов`язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, водій ОСОБА_1 на транспортному засобі марки RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював перевезення вантажу насипом кукурудзи (42 тон) з села Липовець Вінницька область до села Визирка Вінницька область, вантажовідправником є ТОВ МВ "Карго", автомобільним перевізником у накладній зазначено саме ФОП ОСОБА_1 , а не ТзОВ "АТП 1971".

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи позивача щодо того, що він не був перевізником при перевезенні вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної серії 12ААИ № 025201 від 25.04.2021 року.

Зазначена товарно-транспортна накладна є документом, який в розумінні ст.ст. 908,909 Цивільного кодексу України підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

Відповідно до ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Окрім того, ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція).

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону № 2344-ІІІ в межах спірної ситуації є автомобільним перевізником, а отже є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно статті 48 Закону № 2344.

Також позивач зазначає про порушення процедури розгляду справи відповідачем, так як його не було повідомлено про розгляд справи.

Оцінюючи таку підставу позову, судом вразовується наступне.

Відповідно до п.п. 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на інший день у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

Відповідач відклав розгляд справи на 23.06.2021 та направив позивачу відповідне повідомлення.

Відповідачем до суду надано копію такого повідомлення, а також докази його направлення та особистого вручення позивачу, зокрема, реєстр згрупованих поштових відправлень та трекінг відправлення за відповідним номером, що відповідає реєстру. Так повідомлення направлено 07.06.2021 та особисто вручено одержувачу 10.06.2021 року.

Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення п.26 та 27 Порядку №1567 при розгляді справи відповідачем.

Суд також відхиляє посилання позивача на характер вантажу, що перевозився, а саме подільний вантаж (кукурудза), маса якого під час руху є несталою в різних точка автомобіля, оскільки наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.2014 № 363 саме на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.

Так, п. 12.5 гл. 12 "Правил перевезення вантажів автомобільним траснпортом в Україні" затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

За таких обставин слід дійти висновку, що водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу суд вважає необґрунтованим.

Переміщення вантажу під час руху є неприпустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.

Завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.

Така позиція суду узгоджується з висновками Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах № 120/8658/20-а та №120/2463/20-а.

Щодо доводів позивача про відсутність відповідної методики зважування сипучого вантажу, суд зазначає наступне.

За змістом статей 4 і 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач.

Пунктом 19 Порядку №879 (в редакції, яка діяла до 08.09.2017) було передбачено, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Однак в подальшому, нормативним регулюванням вказаних правовідносин змінилось, зокрема на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 пункт 19 Порядку № 879 було виключено.

Таким чином, Порядок №879 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі не передбачав необхідності застосування під час проведення габаритно-вагового контролю методики, затвердженої Мінекономрозвитку або будь-якої іншої методики.

Також відповідачем до суду надано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 20.05.2021, що спростовує доводи позивача про відсутність такого.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частиною другою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 24.09.2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39816845, вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036);

Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, проспект. Перемоги, 14, м. Київ, 01135).

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна