Рішення № 99848759, 21.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 р. Справа № 120/7209/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

05.07.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у неналежному проведенні перевірки звернення позивача від 01.03.2021 та у невизнанні неправомірними дій Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" у зв`язку з порушенням законних прав позивача, як засудженого, щодо незабезпечення його права на телефонні розмови протягом лютого 2021 року, та зобов`язання відповідача провести повну та об`єктивну перевірку дій Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо порушення прав позивача, як засудженого, на телефонні дзвінки протягом лютого 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 позивач засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)". 04.01.2021 позивач звернувся із заявою до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", в якій просив надати йому можливість здійснювати щоденні телефонні дзвінки в лютому 2021 року. Однак вказана держава установа не забезпечила право позивача на телефонні розмови 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року.

01.03.2021 позивач звернувся зі скаргою до Вінницької місцевої прокуратури щодо незабезпечення його права на телефонні розмови у вищезазначений період. Таке звернення прокуратура скерувала за належністю до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Листом від 23.03.2021 за № 10/416-21/П-309 відповідач повідомив позивача, що під час перевірки Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не виявлено порушення права позивача на телефонні дзвінки. При цьому, на думку позивача, відповідач не здійснив належної перевірки фактів, наведених у його скарзі.

Відтак позивач звертається до суду з позовом щодо оскарження дій відповідача.

Ухвалою суду від 12.07.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою до участі у справі залучено Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

02.08.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Як зазначає відповідач, приписами абзацу 7 частини 1 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Відповідач вказує, що відповідно до пункту 2 Розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 за № 2823/5, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.

З метою об`єктивного розгляду звернень позивача відповідач витрубував з Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" необхідні документи. Проведеною перевіркою встановлено, що телефонні розмови в цій установі надаються в службових приміщеннях, визначених керівництвом, зокрема телефонні розмови особам, засудженим до довічного позбавлення волі, надаються в спеціально обладнаних приміщеннях, розташованих на території сектору для утримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Факт надання телефонних розмов реєструється в Журналі реєстрації телефонних розмов засуджених. Телефонні розмови надаються під контролем представника адміністрації.

Крім того, перевіркою встановлено, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 кожного місяця щоденно бажає здійснювати телефонні розмови. Для реалізації права на телефонні розмови позивачу протягом січня-лютого 2021 року надавалися телефонні розмови в кількості 33 разів, а саме 15 разів протягом січня 2021 року та 18 разів протягом лютого 2021 року.

Відповідач зазначає, що ненадання позивачу телефонних розмов у інші дні протягом лютого 2021 року (4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого) пояснюється тим, що начальник відділення соціально-психологічної служби для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, був відсутній у відділенні СПС з незалежних від нього причин: перебував після добового чергування на відпочинку та мав вихідні дні, які передбачені ч. 3 ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Окрім того, відповідач звертає увагу, що у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" відсутня посада молодшого інспектора з приймання та видачі посилок (передач) і бандеролей, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими особами.

Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

20.08.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи відповідача, наведені у відзиві, та просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, вказаних у позові.

Представник позивача зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2021 у справі № 120/500/21-а визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на телефонні розмови 4, 5, 6, 12, 13, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28 та 30 грудня 2020.

Відтак, на думку позивача, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" безпідставно та необґрунтовано не забезпечила право позивача на здійснення телефонних розмов 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року, чим порушила його законні права.

Одночасно з відповіддю на відзив представник позивача подала заяву про продовження процесуального строку на подання відповіді. Заява обґрунтовується тим, що адвокат Проценко Ю.Л. знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати в період з 02.08.2021 по 13.08.2021 включно, а відзив на позовну заяву отримала лише 16.08.2021.

З огляду на викладене та враховуючи наведені представником позивача причини недотримання строку для подання відповіді на відзив, які суд не вбачає підстав ставити під сумнів, суд вважає можливим прийняти до розгляду відповідь представника позивача на відзив.

Інших заяви по суті до суду не надходили.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Оцінивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

04.01.2021 позивач звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" із заявою, в якій просив надати йому можливість здійснювати телефонні дзвінки в лютому 2021 року, а саме 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 та 28 лютого.

На вказане звернення позивачу забезпечено право на телефонні дзвінки, окрім 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року.

Не погодившись з такими діями установи виконання покарань, 01.03.2021 позивач звернувся зі скаргою до Вінницької місцевої прокуратури щодо незабезпечення його права на телефонні розмови у вищезазначений період.

Листом від 09.03.2021 за вих. № 104-115-15 Вінницька місцева прокуратура скерувала звернення позивача за належністю до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

12.03.2021 Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зобов`язало Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" у строк до 19.03.2021 надати матеріали щодо засудженого ОСОБА_1 .

На виконання цих вимог 17.03.2021 Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" направила відповідачу наступні документи: характеристику, довідку з особових справи, довідку про наявність стягнень та заохочень, довідку про надання телефонних розмов засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 протягом 2021 року, рапорт начальника відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі старшого лейтенанта внутрішньої служби Скоробогача С.

Перевіркою встановлено, що у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" відсутня посада молодшого інспектора з приймання та видачі посилок (передач) і бандеролей, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими особами. Мобільні телефони та спеціально обладнане приміщення в установі перебувають на обліку у начальників відділень соціально-психологічної служби, тому відповідальною особою за надання телефонних розмов засудженим до довічного позбавлення волі, є начальники відділень соціально-психологічної служби. В корпусному відділенні № 3, в якому відбуває покарання засуджений ОСОБА_1 , відповідальною особою за надання телефонних розмов засудженим до довічного позбавлення волі є начальник відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, старший лейтенант внутрішньої служби Скоробогач С.

За результатами службової перевірки інформації, викладеної у зверненні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , який відбуває покарання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", щодо можливого порушення його права на здійснення телефонних дзвінків протягом лютого 2021 року 23.03.2021 складено висновок, відповідно до якого встановлено, що ненадання засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 телефонних розмов у інші дні протягом лютого 2021 рок (4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 27 лютого) пояснюється відсутністю у відділенні соціально-психологічної служби начальника відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 , який обслуговує корпусне відділення № 3, з незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з його перебуванням після добового чергування на відпочинку та на вихідному дні, який передбачений ч. 3 ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Листом від 23.03.2021 за № 10/416-21/П-309 відповідач повідомив позивача, що під час перевірки Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не виявлено порушення права позивача на телефонні дзвінки.

Позивач вважає, що відповідач не здійснив належної перевірки фактів, вказаних у його зверненні, а тому вирішив звернутися до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Питання забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі – Закон № 393/96-ВР).

Так, частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

В силу положень статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Статтею 4 Закону № 393/96-ВР визначено рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені. Так, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно статті 5 Закону № 393/96-ВР письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Водночас за змістом статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, їх працівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечити поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Пунктом 1 Указу Президента України "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування" від 07.02.2008 №109/2008 постановлено Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов`язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України "Про звернення громадян", упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз`яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; з`ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків щодо розгляду звернень громадян.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою – негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді.

Також статтею 20 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Системний аналіз наведених норм засвідчує, що чинним законодавством закріплений обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну та обґрунтовану відповідь на звернення громадян у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

В свою чергу, відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань), в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. У випадку, якщо питання порушені у зверненні не входять до повноважень того органу, якому воно адресоване, таке звернення в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав таке звернення.

При цьому розгляд звернення має відбуватися із дотриманням прав громадянина під час розгляду заяви чи скарги, визначених статтею 18 Закону № 393/96-ВР.

Позивач ОСОБА_1 є засудженим до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Частиною третьою статті 63 Конституції України визначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до абз. 1 п. 1 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 за № 2823/5, засуджені мають право подавати пропозиції, заяви та скарги в усній чи письмовій формі від свого імені. Письмові пропозиції, заяви та скарги направляються за належністю через адміністрацію установи виконання покарань. Вони реєструються в канцелярії установи виконання покарань і не пізніше ніж у триденний строк відправляються адресатам.

За приписами абзацу четвертого пункту першого розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань щодо пропозицій, заяв та скарг, адресованих до державних органів, громадських організацій та посадовим особам, з питань, які не входять до їхніх повноважень, особі, що їх подала, рекомендується їх переадресовувати за належністю.

Адміністрація установ виконання покарань має забезпечити виконання вимог Закону України "Про звернення громадян" (абз. 12 п.1 розділ ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України від 02.10.1996 за № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі – Закон № 393/96-ВР) органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Як видно з матеріалів справи, 01.03.2021 позивач звернувся зі скаргою до Вінницької місцевої прокуратури щодо незабезпечення Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" його права на телефонні розмови 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року.

Водночас прокуратура скерувала звернення позивача за належністю до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

З метою проведення належної перевірки звернення позивача відповідач витребував у Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" усі необхідні необхідні документи та за результатами проведення службової перевірки інформації, викладеної у зверненні позивача, встановив, що ненадання засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 телефонних розмов у інші дні протягом лютого 2021 рок (4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 27 лютого) пояснюється відсутністю у відділенні соціально-психологічної служби начальника відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 , який обслуговує корпусне відділення № 3, з незалежних від нього причин, а саме його перебуванням після добового чергування на відпочинку та на вихідному дні, який передбачений ч. 3 ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Наведене підтверджується рапортом начальника відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі старшого лейтенанта внутрішньої служби Скоробогача С. від 16.03.2021.

За результатами проведеної перевірки уповноваженими особами відповідача складено висновок від 23.03.2021, який затверджений начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Листом від 23.03.2021 за № 10/416-21/П-309 відповідач повідомив позивача, що під час перевірки Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" не виявлено порушення його права нателефонні дзвінки.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, суд вважає безпідставними аргументи позивача щодо порушення процедури розгляду поданої ним скарги.

Крім того, беручи до уваги день звернення позивача зі скаргою (01.03.2021) та день надання відповіді на неї (23.03.2021), суд доходить висновку, що відповідач дотримався строків розгляду скарги.

Оцінюючи достовірність та повноту наданої позивачу відповіді, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

За приписами статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Частиною другою статті 151 КВК України передбачено, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм вказує на те, що держава гарантує права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: одержувати інформацію і роз`яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров`я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров`я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; зустрічатися з родичами та іншими особами; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені; брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування; розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту; одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням.

Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 КВК України.

Так, частиною п`ятою статті 110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією – у будь-який час.

Водночас частина восьма статті 110 КВК України передбачає, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

На реалізацію положень статей 107 та 110 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі – Правила).

Пунктом 2 розділу ІІ Правил визначені права засуджених, зокрема, право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.

Відповідно до пункт 2 розділу XIV Правил адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.

Перша телефонна розмова надається засудженому відразу після прибуття його до установи виконання покарань.

Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв`язку, які знаходяться на обліку установи.

Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.

Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.

Системний аналіз приписів ч. 5 ст. 110 КВК України та п. 2 розділу XIV Правил дозволяє зробити висновок про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.

З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2021 позивач звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" із заявою, в якій просив забезпечити його право на телефонні дзвінки в лютому 2021 року, а саме 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 та 28 лютого.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, позивачу не було надано можливість здійснити телефонні дзвінки 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року.

Під час перевірки звернення позивача від 01.03.2021 Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції встановило, що у зв`язку з відсутністю у структурі Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" посади молодшого інспектора з приймання та видачі посилок (передач) і бандеролей, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими особами, відповідальною особою за надання телефонних розмов засудженим до довічного позбавлення волі є начальник відділення соціально-психологічної служби сектору тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, старший лейтенант внутрішньої служби Скоробогач С.

Відповідно до рапорта зазначеної особивід 16.03.2021 телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавалися у зв`язку з виконанням службових обов`язків та графіку роботи у такі дні лютого 2021 року:

- 04 та 22 лютого – відповідальна особа знаходилася на відпочинку після добового чергування;

- 06, 07, 13, 14, 20, 21, 27 та 28 лютого – відповідальна особа була на вихідному дні, який передбачений ч. 3 ст. 91 Закону України "Про Національну поліцію" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Таким чином, встановивши вищезазначені обставини, відповідач у відповіді від 23.03.2021 обґрунтовано інформував позивача про непідтвердження факту порушення його права на здійснення телефонних дзвінків.

При цьому суд наголошує, що предмет позову у цій справі стосується перевірки правомірності дій Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції під час розгляду скарги позивача від 01.03.2021, а не дій Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо незабезпечення права позивача на телефонні розмови у певні дні лютого 2021 року.

Відтаки при вирішенні справи суд позбавлений повноважень робити висновки про законність чи незаконність дій установи виконання покарань, пов`язаних із забезпеченням права позивача на телефонні дзвінки в лютому 2021 року.

Суд критично оцінює посилання представника позивача на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2021 у справі № 120/500/21-а, оскільки це рішення стосується бездіяльності Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" щодо забезпечення права засудженого на телефонні розмови в інший період, а саме 4, 5, 6, 12, 13, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28 та 30 грудня 2020 року.

Водночас судом не здобуто належних доказів на підтвердження факту визнання протиправними дій/бездіяльності вказаної установи щодо незабезпечення права позивача на телефонні дзвінки 4, 6, 7, 13, 14, 20, 21, 22, 27 та 28 лютого 2021 року чи ініціювання позивачем відповідного спору в суді.

Положеннями частини першої статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "RuizTorija v. Spain" статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце відбування покарання: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", місцезнаходження установи: вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001);

2) представник позивача: адвокат Проценко Юлія Леонідівна (доручення № 411 від 15.06.2021, адреса для листування: вул. Соборна, 53, м. Вінниця, 21050);

3) відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 40867306, місцезнаходження: вул. Брацлавська, 2-А, м. Вінниця, 21000).

Повне судове рішення складено 21.09.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович