Постанова № 99844825, 22.09.2021, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/709/21

Провадження № 2-а/455/37/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2021 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Мисів Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області, поліцейського СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецького Ростислава Ігоровича, про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

21.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Старосамбірського районного суду Львівської області із вказаним адміністративним позовом (позовну заяву здано на пошту 19.05.2021 – а.с.14), в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серія БАБ №967742 від 10.05.2021 якою його ( ОСОБА_1 ) було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн, і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10 травня 2021 року близько 23 год. 20 хв., він, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , повертався з м. Коломия Івано-Франківської області до себе додому в м. Хирів Самбірського району Львівської області. По дорозі, а саме в м. Долина Івано-Франківської області, він проїжджав попри припаркований в попутному напрямку автомобіль поліції, який стояв на місці, без ввімкнених проблискових маячків. Від`їхавши від даного автомобіля на відстань приблизно 50 м. в дзеркалі заднього виду він побачив, що цей автомобіль поліції рушив за ним, ввімкнув проблискові маячки червоного кольору, і він зупинився на вимогу працівників поліції. Після цього, працівник поліції сказав йому, що він, рухаючись позаду їхнього автомобіля з ввімкненим дальнім світлом фар, засліпив водія їхнього автомобіля, у зв`язку із чим вони його зупинили. Окрім того, після зупинки транспортного засобу, він не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію. У відповідь, він сказав інспектору, що в межах населеного пункту він ніколи не вмикає дальнє світло фар, і їхав на ближньому, а по друге, їхній автомобіль взагалі стояв припаркований і не відомо чи водій сидів за кермом поліцейського автомобіля Рено, однак інспектор все одно з ним не погодився та виніс проти нього оскаржувану постанову. Вважає дану постанову незаконною та протиправною з огляду на наступне. Зокрема зазначає, що він вказав інспектору, що не їхав на дальньому світлі фар, і просив, щоб він надав йому доказ цього, однак останній відмовився надати і лише усно на словах йому це вказував. Окрім того, згідно цього ж п. 19.2 ПДР вказано, що «а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку», однак автомобіль поліції взагалі не рухався, а стояв припаркований на місці. Тому, він, в будь-якому випадку, навіть якби їхав на дальньому світлі фар, не міг порушити дану вимогу п.19.2 ПДР, оскільки автомобіль поліції не рухався коли він проїжджав біля нього. Окрім того, інспектор поліції написав що він порушив п. 19.4 ПДР - під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково — аварійна світлова сигналізація. Відповідно до п.п. 9.1 «ґ» ПДР увімкнення аварійної сигналізації, відноситься до попереджувальних сигналів. Згідно п.п. 9.9 «б» ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар. Згідно п. 19.4 ПДР під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація. Вказує, що працівник поліції повинен представити в якості доказу вчинення ним вищезгаданого правопорушення доказ того, що: 1) автомобіль поліції рухався в попутному напрямку; 2) він засліпив їх дальнім світлом фар свого автомобіля, або хоча б доказ того, що в нього було ввімкнене дальнє світло фар. Також вказує, що порушення вимог п.п. «б» п. 9.9 ПДР України - після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користуванні попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку. Вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв. З огляду на наведене, просить суд вищевказану постанову скасувати, а адміністративне провадження у справі закрити.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2021 року справа передана для розгляду судді Кушніру А.В.

Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 03.06.2021 року даний адміністративний позов було залишено без руху та надано термін для виправлення недоліків.

15.06.2021 недоліки адміністративного позову були усунуті.

Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 29.06.2021 адміністративний позов був прийнятий до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.08.2021 (із врахуванням щорічної основної відпустки головуючого - судді Кушніра А.В. у період з 05.07.2021 по 30.07.2021).

Ухвалою суду від 02.08.2021року, постановлену без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи було відкладено на 02.09.2021.

03.08.2021 від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області Луцишина В.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, разом з додатками, зокрема диском із відеозаписом. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що відповідно до порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейський Костецький Р.І. представився позивачу, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу (ч. 1 ст. 279 КУпАП). При спілкуванні поліцейський пояснив позивачу причину зупинки, а саме, що позивач рухаючись ТЗ в м.Долина по вул.Нафтовиків не перемкнув дальнє світло фар на ближнє світло фар чим засліпив водія автомобіля «Рено» НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, із чим ОСОБА_1 сам і погодився, що підтверджується його ж словами, котрі зафіксовані на нагрудну відео камеру поліцейського, а саме ОСОБА_1 зазначив, що «я їду вночі. включив дальнє. ну не переключився» (1- 15 секунда відео запису із нагрудної відео камери поліцейського). Також, при зупинці ТЗ працівниками поліції ОСОБА_1 не увімкнув аварійно-сигнальних вогнів чим знову ж таки порушив п. 19.4 ПДР України - Під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково — аварійна світлова сигналізація. Не увімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці позивачем підтверджується відеозаписом із нагрудної відео камери поліцейського (2.40-3.05 хв. відеозапису). Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.122 КУпАП поліцейським, було роз`яснено позивачеві його права як громадянина України передбачені ст. 63 Конституції України, ст.268, 289, 307, 308 КУпАП, заслухано пояснення позивача, та відповідно до ч. 1 ст. 283 та п. 1, ч. 1, ст. 284 КУпАП винесено постанову серії БАБ №967742 від 10.05.2021 по справі про накладення адміністративного стягнення у виді 510 грн. штрафу. Таким чином, розглядаючи дану справу, відповідач з`ясував всі обставини, які підлягають з`ясуванню та діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, позивач допустив порушення ПДР України відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП. Відповідно до вимог ст. 285 КУпАП постанова була оголошена позивачу. Враховуючи вищевказане, вважає, що постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 02.09.2021 витребувано у відповідача - Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області належним чином засвідчену копію оскаржуваної постанови, а також усіх наявних матеріалів справи, на підставі яких було прийнято таку. Розгляд справи відкладено на 22.09.2021.

16.09.2021 від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області до суду надійшла копія оскаржуваної постанови.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Гирич О.В. не з`явилися, проте 02.09.2021 представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить суд розглянути справу у відсутності його та позивача. Крім того, у поданому клопотанні зазначає, що у наданому відповідачем відеозаписі, який долучено до відзиву на позовну заяву, міститься лише фіксація розмови поліцейського з ОСОБА_1 , однак немає жодного доказу про той факт, який є зазначений в оскаржуваній постанові, а саме те, що ОСОБА_1 їхав з ввімкненим дальнім світлом фар, засліпив водія іншого автомобіля, цей інший автомобіль рухався в зустрічному або попутному напрямку і.т.д. Той факт, що ОСОБА_1 їхав з ввімкненим дальнім світлом, чим засліпив водія іншого автомобіля - не підтверджується жодним належним доказом, в тому числі і диском з трьома файлами з відеозаписами, так само як і не підтверджено той факт, що цей інший автомобіль рухався чи стояв на місці. Адже, якщо цей інший автомобіль (в дійсності це був припаркований автомобіль екіпажу патрульної поліції, оскільки інших автомобілів в тому місці не було), стояв на місці, а не рухався, і навіть при умові, що ОСОБА_1 їхав би з увімкненим дальнім світлом фар, то це б не утворило складу адміністративного правопорушення, оскільки порушенням вважається засліплення іншого водія, який рухається в зустрічному або попутному напрямку. Однак ні керування ОСОБА_1 автомобілем з увімкненим дальнім світлом фар, ні наявність іншого автомобіля, який рухався в попутному або зустрічному напрямку - не підтверджується жодним доказом у справі, в тому числі і відеозаписом. Щодо аварійної світлової сигналізації, то вказує наступне. Так, фактично, на відео видно, що в ОСОБА_1 не була ввімкнена аварійна світлова сигналізація при зупинці автомобіля, але за це правопорушення передбачена відповідальність за ст.125 КУпАП, а не за ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки за ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність лише у разі порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, а автомобіль ОСОБА_1 не рухався, а стояв на місці. Таким чином, дальнє світло фар не підтверджене жодним доказом, а аварійна світлова сигналізація при зупинці автомобіля на вимогу працівника поліції повинна кваліфікуватись за іншою статтею, ніж ч. 2 ст. 122 КУпАП. Враховуючи наведене, просить суд визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову, а адміністративне провадження у справі закрити.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області та відповідач - поліцейський СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецький Р.І. в судове засідання не з`явилися, будучи своєчасно і належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності учасників справи.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 10.05.2021 поліцейський СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецький Р.І. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №967742, якою на ОСОБА_1 (позивача у справі) накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510 гривень. Згідно змісту даної постанови, ОСОБА_1 10.05.2021 о 23год. 23 хв в м.Долина Івано-Франківської області, по вул.Нафтовиків, керуючи транспортним засобом – автомобілем марки «Skoda Oktavia», реєстр.номер НОМЕР_1 , дальнє світло фар не переключив на ближнє, чим засліпив водія автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, а також при зупинці працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.19.2 та п.19.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню, зокрема, норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства, Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства, як вказується у ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначену норму суд під час розгляду справи щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинен перевірити їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Згідно з п. 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

За п.1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).

Зі змісту спірної постанови про адміністративне правопорушення слідує, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у зв`язку із порушенням ним вимог п.п.19.2,19.4 ПДР України, а саме за те, що позивач дальнє світло фар не переключив на ближнє, чим засліпив водія автомобіля, який рухався в попутному напрямку, а також при зупинці працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію.

Так, згідно п.19.2 ПДР дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку.

Відповідно до п.19.4 ПДР під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація.

Згідно із ч.2 ст.122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, диспозиція наведеної правової норми передбачає притягнення до відповідальності водіїв транспортних засобів за порушення ними, зокрема, правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

Пункт 9 ПДР визначає правила користування попереджувальними сигналами.

Пунктом 19 ПДР передбачено умови користування зовнішніми світловими приладами.

При цьому згідно з ПДР попереджувальні сигнали повинні вмикатися для попередження про початок або зміну руху транспортного засобу, в той час як зовнішні світлові прилади повинні бути увімкнені під час руху або зупинки транспортного засобу.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що ч.2 ст.122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за два окремих склади правопорушення:

1) порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами;

2) порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Частиною другою статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Окрім того, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають та навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов`язковою і має передувати такому розгляду справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній повинні бути докази на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказані мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Cуд зазначає, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav.Russia»,рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinv.Russia»,- заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Таким чином, обвинувачення повинно бути конкретним і зрозумілим, а фактичні обставини чітко узгоджуватись із правовою кваліфікацією та сформульованим обвинуваченням, оскільки в іншому випадку право обвинуваченого знати, в чому він обвинувачується реалізується ним не у повній мірі.

Згідно ч. 2 і ч. 3 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічні положення Конституції України поширюються і на осіб, які обвинувачуються у вчиненні правопорушень, передбачених КУпАП.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.74 КАС України).

Згідно ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження правомірності дій відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано диск із відеозаписами з нагрудної камери поліцейського на яких зафіксована процедура притягнення позивача, до адміністративної відповідальності після зупинки транспортного засобу.

Однак, як вбачається із оглянутих судом відеозаписів, наданих відповідачем, на таких відсутня фіксація порушення позивачем пункту 19.2 Правил дорожнього руху, а саме факту керування позивачем транспортним засобом у якого були ввімкнене дальнє світло, а також те, що таким чином воно засліпило водія, що рухався в попутному напрямку, тобто вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що позивач ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його поясненнями, котрі зафіксовані на відеозаписі, а саме ОСОБА_1 зазначив, що «я їду вночі, включив дальнє, ну не переключився» (1- 15 секунда відеозапису), суд відхиляє, оскільки із зазначених пояснень позивача наданих працівнику поліції неможливо встановити коли саме та за яких обставин позивач керував транспортними засобом із увімкненим дальнім світлом фар, коли переключився на ближнє світло, чи засліпило таке водія автомобіля Рено, який рухався в попутному напрямку та ін.

Крім того, як слідує із зазначеного відеозапису в подальшому під час спілкування з поліцейським позивач заперечував вчинення ним адміністративного правопорушення, стверджував про те, що правил дорожнього руху не порушував, зокрема на твердження поліцейського про те, що той рухався на ввімкненому дальньому світлі фар чим засліпив іншого водія, позивач зазначив «Не було такого».

При цьому, суд також зазначає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Крім того, в оскаржуваній постанові поліцейський СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецький Р.І. вказав, що ОСОБА_1 засліпив водія автомобіля Рено, який рухався в попутному напрямку.

При цьому відповідно до визначень, які наведені у п.1.10 ПДР засліплення - фізіологічний стан водія внаслідок дії світла на його зір, коли водій об`єктивно не має можливості виявити перешкоди чи розпізнати межі елементів дороги на мінімальній відстані;

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують засліплення водія автомобіля Рено та те, що на момент засліплення останній рухався в попутному напрямку. Зокрема відсутні письмові пояснення водія Рено про те, що мало місце його засліплення під час руху в попутному напрямку.

Більше того, як слідує із відеозапису під час розгляду справи позивач стверджував, що автомобіль працівників поліції був припаркований, тобто стояв на місці, а не рухався в попутному напрямку, чого не заперечував поліцейський.

Інших доказів у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які б вказували на те, що позивач керував транспортним засобом у якого були ввімкнене дальнє світло, а також те, що таким чином воно засліпило водія, що рухався в попутному напрямку, відповідачем по справі не подано.

Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії БАБ №967742 від 10 травня 2021 року не є беззаперечним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, оскільки містить лише саме по собі описання адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Необхідно звернути увагу на те, що працівник патрульної поліції не має права притягати водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з`ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції. Так, стаття 62 Конституції України передбачає, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Якщо ж поліцейський встановив докази, які вказують на вчинення правопорушення та посилається на них, водій має право ознайомитися з цими доказами. А якщо працівник поліції відмовився надати водію для ознайомлення такі докази, можна вважати, що таких доказів не існує.

Крім того, в порушення частини 3 статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення, а вказано лише, що до постанови додаються: «фото відео фіксація» (п.7 оскаржуваної постанови).

Так, статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними в постанові від 14.02.2018 р. по справі № 536/583/17, частиною 3 ст.283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Враховуючи наведене, суд вважає відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в ході розгляду даної справи не представив суду належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, висновки поліцейського про порушення позивачем п.19.2 Правил дорожнього руху є такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи.

В оскаржуваній постанові поліцейський СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецький Р.І. також вказав, що ОСОБА_1 при зупинці працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.19.4 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

Відповідно до п.19.4 ПДР під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація.

При цьому, відповідно до визначень, які наведені у п.1.10 ПДР вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Однак, оскаржувана постанова не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 здійснив саме вимушену зупинку, в розумінні ПДР, а вказано, що зупинка була на вимогу поліцейського, отже в оскаржуваній постанові поліцейським неправильно зазначено пункт ПДР, який порушено позивачем.

Що ж стосується притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП за те, що позивач при зупинці працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, то суд при цьому враховує наступне.

Як видно із оглянутого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, позивач після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнув аварійно-світлової сигналізації.

Відповідно до підпункту «б» пункту 9.9 ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника міліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Так, пункт 9.9 ПДР, який передбачає випадки, коли повинна бути ввімкнена аварійна світлова сигналізація міститься у розділі 9 ПДР "Попереджувальні сигнали".

Тобто, вимога про ввімкнення аварійної світлової сигналізації стосується вимог ПДР щодо попереджувальних сигналів.

Разом з цим, частина друга статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

Правила початку руху та зміни його напрямку передбачені 10 розділом ПДР "Початок руху та зміна його напрямку".

Аналізуючи наведені вище норми, суд вважає, що в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов`язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за невиконання вказаних вимог відповідальність передбачена частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Диспозицією частини 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості.

Вказаною нормою не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач, здійснивши зупинку на вимогу поліцейського, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, що є порушенням вимог підпункту «б» пункту 9.9 Правил дорожнього руху. Проте, згідно Правилами дорожнього руху, пункт 9.9 «б», який передбачає випадки, коли повинна бути ввімкнена аварійна світлова сигналізація міститься у розділі 9 Правил дорожнього руху «Попереджувальні сигнали». Тобто, вимога про увімкнення аварійної світлової сигналізації стосується вимог Правил дорожнього руху щодо попереджувальних сигналів.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що порушення позивачем вимог підпункту «б» пункту 9.9 Правил дорожнього руху, що полягає у не увімкненні аварійної світлової сигналізації після зупинки на вимогу поліцейського, не може бути кваліфіковане за частиною 2 статті 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.

Отже, наведені в оскаржуваній постанові фактичні обставини справи не узгоджуються із правовою кваліфікацією сформульованого обвинувачення.

При цьому суд звертає увагу на те, що приписами ст.125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст.ст. 121 - 128, ч. 1 і 2 ст. 129, ст.ст. 139 і 140 цього Кодексу.

Отже, за порушення пункту «б» пункту 9.9 ПДР відповідальність передбачена статтею 125 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача (в частині не ввімкнення аварійної світлової сигналізації після зупинки на вимогу поліцейського) за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що також є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, то такі на думку суду не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Наданим відповідачем відеозаписом підтверджується те, що позивач після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнув аварійно-світлової сигналізації, тобто не дотримано вимоги підпункту «б» пункту 9.9 ПДР, тому відповідачем правомірно здійснено заходи реагування, проте помилково кваліфіковано дії позивача за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тоді як відповідальність за вчинене позивачем порушення встановлена статтею 125 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ці обставини не дають можливості, скасувавши постанову, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача, оскільки невірна кваліфікація відповідачем виявленого правопорушення не свідчить про факт його відсутності та має наслідком повторний розгляд справи про адміністративне правопорушення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Згідно пункту другого частини третьої статті 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

При цьому, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, оскільки встановлені інспектором поліції під час розгляду справи обставини щодо порушення позивачем вимог пункту 9.9 "б" ПДР суперечать здійсненій ним кваліфікації дій під час винесення оскаржуваної постанови, а чинні процесуальні норми не передбачають можливості їх перекваліфікації судом, з урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення слід скасувати і надіслати справу про адміністративне правопорушення у відношенні позивача на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Під час нового розгляду адміністративної справи, відповідач матиме можливість усунути ті недоліки своїй попередніх дій, які згадувалися судом раніше, та визначившись з ознаками адміністративного правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона), здійснивши належну правову кваліфікацію дій позивача, відповідачу з урахуванням всіх норм КУпАП, в тому числі положень ст.38 КУпАП щодо строків накладення адміністративного стягнення, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Щодо вимог, які представником позивача викладено у клопотанні про розгляд справи без участі позивача від 02.09.2021, в частині про визнання протиправною оскаржуваної постанови, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки положеннями ст. 286 КАС України не передбачено можливості ухвалення рішення про визнання протиправною оскаржуваної постанови, тому суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід також відмовити.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем також заявлено позов до поліцейського СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецького Ростислава Ігоровича.

Згідно із статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч.2 статті 122 КУпАП.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених статтею 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, поліцейські відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку - Національної поліції.

Отже, відповідні поліцейські не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху, передбачені частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Підсумовуючи усе вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72-78, 241-246, 250, 271, 272, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області, поліцейського СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецького Ростислава Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №967742 від 10.05.2021 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП, і надіслати справу на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Копію судового рішення невідкладно надіслати учасникам справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Старосамбірський районний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_3 ;

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області; місцезнаходження: м.Івано-Франківськ, вул.Академіка Сахарова, 15; код ЄДРПОУ – 40108798;

Відповідач: поліцейський СРПП ВП №1 Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Костецький Ростислав Ігорович, м.Долина, вул.Яворницького, 8, Івано-Франківської області.

Повний текст судового рішення складено та проголошено 22 вересня 2021року.

Суддя А.В. Кушнір