Рішення № 99844782, 01.09.2021, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 465/6757/19 Провадження № 2/450/463/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2021 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Добош Н.Б.,

при секретарі Гев`як Ю.С.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) – Петречко Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Держави України в особі Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної та майнової шкоди завданої невиконання рішення суду,-

стислий виклад позиції позивача та відповідача :

підстава позову (позиція позивача): позивач з врахуванням уточнень від 15.10.2020 року просить стягнути з відповідачів Держави України в особі Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській на її користь заподіяну матеріальну шкоду в сумі заборгованості із сплати аліментів у розмірі 885 710, 50 грн. та 442 931, 00 грн. та з Держави України в особі Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській моральну шкоду у розмірі 50 00, 00 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що 22.11.2004 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір на утримання дітей, відповідно до якого останній повинен був сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 500 доларів США. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06.07.2016 року, постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 885 710, 50 грн. В провадженні Пустомитівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області перебуває зведене виконавче провадження № 50325124, до складу якого входить примусове виконання виконавчого листа у справі № 465/4497/14 виданого 12.06.2015 року та у справі № 465/619/16 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 аліменти за договором на утримання у розмірі 442 931, 00 грн. та у розмірі 885 710, 50 грн. 19.02.2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. На момент звернення до суду рішення про стягнення аліментів, не виконано. Вказує, що державний виконавець повністю не реалізував надані йому права, щодо застосування всіх можливих заходів для виконання рішення суду. Тому на підставі вищенаведеного, просить заявлені позовні вимоги задоволити.

Позивач та її представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просили такі задоволити. Також пояснили, що у зв`язку невиконанням рішення суду про стягнення аліментів, а саме того, що державним виконавцем не стягнуто будь-якої суми аліментів з боржника, позивач була змушена звертатися до виконавця із заявами про вчинення виконавчих дій. Також зверталася до суду із скаргою на дії державного виконавця, нею затрачено значні зусилля. На підставі наведеного просить стягнути моральну та матеріальну шкоду.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи, був повідомлений належним чином. Представник відповідача, подав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні заявлених позовних вимог, відмовити.

Представник відповідача Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) – Петречко Я.Т. в судове засідання з`явився, заперечив, щодо задоволення заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник позивача скерував на адресу суду відзив в якому просив в задоволенні заявлених позовних вимог, відмовити.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

23.01.2020 року ухвалою Франківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи скеровано за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області; 28.05.2020 супровідний про скерування справи за підсудністю; 02.06.2020 року запит щодо доступу до персональних даних; 02.06.2020 року ухвала про відкриття провадження у справі; 01.07.2020 року відзив на позовну заяву; 03.07.2020 року відповідь на запит; 06.08.2020 року клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; 07.08.2020 року відзив на позовну заяву; 11.08.2020 року клопотання про відкладення розгляду справи; 11.08.2020 року клопотання про відкладення розгляду справи; 14.08.2020 року запит, щодо доступу до персональних даних; 27.08.2020 року клопотання про відкладення розгляду справи; 03.09.2020 року відповідь на запит; 09.09.2020 року відзив на позовну заяву; 15.10.2020 року заява про збільшення позовних вимог; 10.09.2020 року ухвала про відкладення розгляду справи; 15.10.2020 року заява про збільшення позовних вимог; 18.11.2020 року клопотання про відкладення розгляду справи; 28.12.2020 року клопотання представника відповідача; 28.12.2020 року ухвала про призначення справи до судового розгляду; 22.01.2021 року клопотання про відкладення розгляду справи; 22.01.2021 року ухвала про відкладення розгляду справи; 09.03.2021 року клопотання про витребування доказів; 16.03.2021 року ухвала про витребування доказів; 18.06.2021 року ухвала про застосування заходів процесуального примусу; 14.07.2021 року ухвала про застосування повторно заходів процесуального примусу; 03.08.2021 року копія виконавчого провадження; 06.08.2021 року клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 22.11.2004 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір на утримання дітей серії ВВО №809417, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій О., відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язується утримувати свою неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сплачувати аліменти в розмірі 2700 грн., що в еквіваленті на день укладення цього договору становить 500 доларів США. (Том 1 а.с. 13).

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.05.2015 року у справі № 465/4497/14-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти за договором утримання дітей від 22.11.2004 року за період з 03.08.2011 року по 31.08.2011 року та за період з 01.05.2012 року по 30.04.2015 року (37 місяців) 433 779 грн., 9152 грн. неустойки, разом 442 931 грн. (Том 1 а.с. 22).

12.06.2015 року Франківським районним судом м. Львова, видано виконавчий лист на виконання на рішення від 14.05.2015 року. (Том 1 а.с. 27-28).

19.02.2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області, відкрито виконавче провадження № 50237622 по примусовому виконанню виконавчого листа виданого 12.06.2015 року справі № 465/4497/14-ц. (Том 1 а.с. 35).

Рішенням Франківського районного суду м. Львові від 06.07.2016 року у справі № 465/619/16-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 767 007, 65 грн. та неустойку в розмірі 117 526, 85 грн. та судовий збір, а всього разом 885 710, 50 грн. (Том 1 а.с. 29-32).

07.09.2016 року Франківським районним судом м. Львова, видано виконавчий лист на виконання на рішення від 06.07.2016 року. (Том 1 а.с. 33-34).

22.09.2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області, відкрито виконавче провадження № 52291444 по примусовому виконанню виконавчого листа виданого 07.09.2016 року справі № 465/619/16-ц. (Том 1 а.с. 36).

02.2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В., винесено постанову у ВП № 50237622 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № 50325124. (Том 2 а.с. 129)

27.06.2017 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В., винесено постанову у ВП № 52291444 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № 50325124 (Том 3 а.с. 64).

27.06.2017 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В., винесено постанову у виконавчому провадженні № 52291444 про повернення виконавчого документа у справі № 465/619/14-ц виданого 07.09.2016 року, стягувачу ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». (Том 3 а.с. 66-67).

27.06.2017 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В., винесено постанову у виконавчому провадженні № 50237622 про повернення виконавчого документа у справі № 465/4497/14-ц виданого 12.06.2015 року, стягувачу ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».(Том 2 а.с. 135-136)

Позивач зверталася до Франківського районного суду м. Львова зі скаргою на рішення державного виконавця, а саме просила скасувати постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа від 27.06.2017 року у справі № 465/619/16-ц та зобов`язати державного виконавця відновити виконавче провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30.11.2017 року, скаргу ОСОБА_1 , задоволено. Скасовано постанову державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Антощук Б.В. від 27.06.2017 р. про повернення виконавчого листа №465/619/16-ц виданого 07.09.2016 року. Зобов`язано державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Антощук Б.В. відновити виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №465/619/16-ц виданого 07.09.2016 року. (Том 1 а.с. 38-39).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В. від 23.01.2018 року відновлено виконавче провадження № 52291444 на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 30.11.2017 року. (Том 3 а.с. 74).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області Антощук Б.В. відновлено виконавче провадження № 50237622 на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 22.12.2017 року. (Том 2 а.с. 148).

16.03.2020 року матеріали виконавчих проваджень на підставі постанов державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) передано на підставі ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» в Мукачівський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). (Том 2 а.с. 302-303 та Том 3 а.с. 103-104)

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» cудові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У рішенні в справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, що не вчинення посадовими особами державної виконавчої служби усіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, тому вона має право на відшкодування майнової шкоди, а саме заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 885 710, 50 грн. та 442 931, 00 грн.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні. Невиплачені позивачу кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325 св 18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090 св 19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856 св 18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203 св 19), від 01.09.2021 року у справі № № 554/10055/20 (провадження № 61-7911 св 21).

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухваленого на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди, слід відмовити.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30.11.2017 року, було скасовано постанову державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Антощук Б.В. від 27.06.2017 р. про повернення виконавчого листа №465/619/16-ц виданого 07.09.2016 року та зобов`язано відновити виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №465/619/16-ц виданого 07.09.2016 року.

Таким чином, судом встановлено, що скасувавши постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, судом визнано неправомірні дії державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у частині належного та ефективного виконання судового рішення. Рішення не перебувало на виконанні у період з 27.06.2017 року по 23.01.2018 року, з вини органу державної виконавчої служби.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції ). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Оскільки судовим рішенням встановлена бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, тому суд приходить до висновку, щодо наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для частково задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнала позивач, унаслідок неналежного примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості по аліментах на утриманні доньки, з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), слід стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , – задоволити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) моральну шкоду заподіяну внаслідок невиконання рішення суду у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч гривень 00 коп.) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 ,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області.

Позивач : ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач : ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідач : Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Михайла Токаря, 71в/12а.

Відповідач : Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, м. Львів, вул. К.Левицького, 18.

Повний текст судового рішення складено 10.09.2021 року.

СуддяН. Б. Добош