Рішення № 99842548, 17.09.2021, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2459/21

провадження №: 2/398/1459/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"17" вересня 2021 р.Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Авраменка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

В травні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року на загальну суму 2 972,77 доларів США, що за офіційним курсом станом на 19 квітня 2021 року складає 83 148,38 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27 липня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №KGALG10158204123, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 17 780,00 доларів США на термін до 26 липня 2037 року. В забезпечення виконання договору було укладено договір поруки зі ОСОБА_2 . Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2012 року задоволено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за зазначеним кредитним договором. На даний момент рішення не виконано. З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 3% річних від простроченої суми за період з 23 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року в розмірі 2 972,77 доларів США, що за курсом НБУ складає 83 148,38 грн.

Оскільки, відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися без повідомлення причин, відзив не подали та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, то судом постановлено ухвалу про заочний розгляд цієї справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Згідно з договором №KGALG101582041 від 27 липня 2007 року, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 останній отримав кредит у розмірі 17 780,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 липня 2037 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачем і відповідачем ОСОБА_1 27 липня 2007 року укладено договір іпотеки №KGALG101582041, за умовами якого відповідач надав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

27 липня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого вона поручилася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що випливають з кредитного договору №KGALG101582041 від 27 липня 2007 року. Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2012 року задоволено позов ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 липня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Хоменком В.Ю., шляхом продажу зазначеної квартири ПАТ «КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. В рішенні суду заборгованість за кредитним договором станом на 12 травня 2011 року встановлена в загальному розмірі 20 006,25 дол. США, яка складається: 11 153,20 дол. США – тіло кредиту; 4 067,69 дол. США – відсотки за користування кредитом; 670,38 дол. США – комісія за користування кредитом; 3 132,69 дол. США – пеня; 31,41 дол. США – штраф (фіксована частина); 951,20 дол. США – штраф (процентна складова).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.1 і ч.2 ст. 18 ЦПК України).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Оскільки на підставі судового рішення про стягнення боргу за договором позики, між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі № 459/3560/15-ц.

Тобто, правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Такі правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), від 23 жовтня 2019 року №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Відповідачами не надано суду доказів щодо повного або часткового виконання заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2012 року, в тому числі і щодо погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до розрахунків позивача, три відсотки річних від простроченої суми тіла кредиту в розмірі 11 153,20 дол. США, встановленому заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2012 року, за період з 23 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року складає 2 972,77 доларів США.

Зазначений розрахунок, наведений позивачем, є математично правильним та обґрунтованим. Заперечень щодо розрахунку відповідачами не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом стягнення з нього трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання у доларах США, а не їх еквівалент у національній валюті України, за період з 23 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року в розмірі 2 972,77 доларів США.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних з відповідача ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Частиною ст. 546 ЦК України встановлено, одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі №202/781/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості визначення строків пред`явлення вимог кредиторів до поручителя: умова договорів поруки про їхню дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором та договором комісії не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

З огляду на цей висновок слід застосувати припис, викладений у частині 4 статті 559 ЦК України про припинення поруки після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Зазначений строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

В постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-900цс16 зазначено, що після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення. Якщо кредитор на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 цього Кодексу строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) викладено правовий висновок про те, що враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.

В пункті 11 договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором, позивач змінив строк дії кредитного договору і його дія закінчилася з дня набрання заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2012 року законної сили, а тому право позивача для пред`явлення позову до поручителя закінчилось після п`яти років з дня набрання рішенням законної сили, тоді як позивач подав цей позов в суд через засоби поштового зв`язку 17 травня 2021 року.

Отже, є законні підстави стверджувати про припинення поруки за договором поруки, укладеним 27 липня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку про відмову в позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 .

Такий висновок суду також узгоджується з правовими позиціями щодо припинення поруки, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача, сплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 – 83, 141, 258, 259, 263 – 265, 268, 280 – 282 ЦПК України, суд

В И Р И Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 23 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року в розмірі 2 972 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят два) долара США 77 центів.

В позовних вимогах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 22 вересня 2021 року.

Суддя О.В.Авраменко