Рішення № 99841957, 27.05.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1690/19

провадження 2/216/496/21

РІШЕННЯ

іменем України

27 травня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кузь А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок,-

встановив:

У березні 2019 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до до виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

28 серпня 1995 року між ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 був укладений цивільно-правовий правочин (домашня угода) з приводу купівлі житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 домовилася з ОСОБА_3 про ціну та всі інші істотні умови договору купівлі-продажу, сплатила йому повну вартість будинку в сумі 300 (триста) доларів. На підтвердження правочину ОСОБА_3 видав ОСОБА_2 розписку та усно пообіцяв нотаріально посвідчити укладений між ними договір купівлі-продажу після отримання свідоцтва про право на спадщину. Дане домоволодіння дісталося ОСОБА_3 після смерті його матері у 1989 році як єдиному спадкоємцю. Його Мати - ОСОБА_4 в 1985 році купила цей житловий будинок у ОСОБА_5 , договір був між ними посвідчений державним нотаріусом та зареєстрований у Криворізькому бюро технічної інвентаризації. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, у тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 . Цивільно-правовий правочин (домашня угода) з приводу купівлі даного житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 так і не був нотаріально посвідчений через те, що останній мав проблеми з законом, знаходився в державному розшуку, не мав документів що посвідчують його особу і тому не бажав звертатися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину та посвідчувати договір купівлі продажу. У 2003 році ОСОБА_3 помер. Після його смерті спадщину ніхто не приймав, що підтверджується довідкою, виданою завідувачем Першої криворізької державної нотаріальної контори . Так як договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений не з вини ОСОБА_2 , остання не могла в повній мірі володіти, використовувати та розпоряджатися нерухомим майно у вигляді придбаного будинку. З 1995 року ОСОБА_2 проживала у житловому будинку АДРЕСА_1 , добросовісно та безперервно володіла та відкрито користувалась даним житловим будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою, доглядала за будинком утримуючи його, постійно робила в ньому поточний та капітальний ремонт, але не мала правовстановлюючих документів на нього. З метою створення умов для здійснення своїх особистих майнових прав - визнання договору купівлі-продажу житлового будинку (домашньої угоди) укладеної з ОСОБА_3 у 1995 році дійсною, ОСОБА_2 звернулася з даною позовною заявою до суду.

26 червня 2019 року на підставі ухвали суду, з метою виконання вимог частини 1 статті 189 Цивільного процесуального кодексу України розпочато підготовче провадження у справі, розгляд якої здійснюється у загальному порядку.

Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

На підставі ухвали суду від 25 серпня 2020 року замінено позивача ОСОБА_2 її правонаступником – ОСОБА_1 .

Представник позивача, адвокат Велегура М.І., у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, 25.08.2020 надала відзив на позовну заяву, в якому просила розглянути справи за відсутності представника виконкому та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за наявності доказів та обґрунтування усіх обставин справи.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 серпня 1995 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений домашній правочин, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 300 дол. США у присутності свідків, тим самим продав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 13)

На підставі договору купівлі-продажу від 23.01.1985, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 придбала ОСОБА_4 . (а.с. 15-17)

Згідно з відомостями Саксаганського районного у місті Кривому розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 17.02.2021, ОСОБА_4 померла, актовий запис №2741 від 01.08.1989. (а.с. 89-90)

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №189 від 22.01.2003. (а.с. 19)

Згідно з довідками Першої Криворізької ДНК від 23.04.2008 та від 21.02.2020 після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщини не видавалось. (а.с. 20, 63)

За рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.06.2008 (справа №2-2646/2008) встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_5 , яка була його матір`ю.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 22-23)

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.06.2018, рішення суду від 06.06.2008 по справі №2-2646/2008 скасовано, ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини, факту родинних відносин та про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування. (а.с. 24-25)

ІНФОРМАЦІЯ_4 первісний позивач ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.01.2020 (а.с. 50)

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідченні, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

У даному випадку судом встановлено, що спірне домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.1985 та нотаріально посвідченого державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №2-529 на праві власності належало ОСОБА_4

28 серпня 1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі було укладено спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна, який нотаріально не посвідчено.

Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 220 ЦК України в разі недоодержання сторонами вимог про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.

Так, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

На підставі доказів, поданих позивачем, а також витребуваних судом, що були належним чином оцінені, судом не встановлено факту безповоротного ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Крім цього, слід зазначити, що правила ст. 220 ЦК України щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним не поширюється на договори купівлі-продажу, предметом яких є земельна ділянка, єдиний майновий комплекс, житловий будинок (квартира) або інше нерухоме майно, оскільки такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це пов`язано із тим, що момент вчинення такого правочину, відповідно до положень ст. ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому правочин є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов`язків.

У зв`язку з цим, не будучи укладеним, договір не може бути визнаний судом дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

Пунктами 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого 2004 року №671 (чинного на момент виникнення правовідносин), передбачено, що державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Згідно з вимогами частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язуються передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь якого іншого договору, є відповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 3 статті 209, частина 1 статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Оцінюючи надану позивачем домашню угоду від 28 серпня 1995 року суд дійшов висновку про те, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу домоволодіння, до того ж, на момент вчинення правочину домоволодіння не належало безпосередньо ОСОБА_3 , оскільки останній у належний спосіб на оформив правоустановчі документи на нього, а тому у суду відсутні підстави вважати вказаний документ договором купівлі-продажу.

Домашня угода з продажу домоволодіння, укладена 28 серпня 1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі в силу положень ст.ст. 640, 657 ЦК України не є укладеною, тому не може бути визнана дійсною на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, а відповідно відсутні й правові підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, що є предметом вказаного правочину.

Подібні правовідносини були предметом розгляду у справі №623/2589/17-ц, яку розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 19 березня 2020 року.

З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 4, 220, 626, 628, 640, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 12, 13, 141, 264-265 ЦПК України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок,– відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 04052560, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 27.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О.Кузнецов