Рішення № 99841814, 16.09.2021, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/997/21

2/180/508/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 р. Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Янжули О.С.,

при секретарі – Котовій Н.С.

за участю: представника відповідача – Буряка Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Меланчук І.В., звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ВАТ " Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого на даний час являється Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат.

За час роботи на даному підприємстві ОСОБА_1 отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. Тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм, недосконалість технологічних процесів, відсутність денного освітлення, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця, вимушена робоча поза сприяли розвитку професійних захворювань. По факту професійного захворювання було проведене розслідування, про що було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 16.10.2001 року. Відповідно до довідки МСЕК від 26.11.2001 року позивачу первинно було встановлено 40% втрати професійної працездатності, безстроково. Внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що ушкодження здоров`я має довготривалі наслідки, стан здоров`я не поліпшується, останній потребує постійного нагляду лікарів, змушений прикладати значні зусилля для продовження активного громадського життя. Вважає, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається на Фонд, а тому просить стягнути із Фонду на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 240 000 гривень.

04 червня 2021 року - відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави покладення на Відповідача обов`язку здійснювати таку виплату. Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди саме відповідачем, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача - адвокат Меланчук І.В. у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача - в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з «Марганецьким гірничо-збагачувальним комбінатом», правонаступником якого на даний час являється Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується копією трудової книжки, заведеної 26 вересня 1966 року на ОСОБА_1 .

За час роботи на даному підприємстві ОСОБА_1 отримав професійні захворювання, які обумовлено умовами в яких він працював.

За висновком МСЕК від 26.11.2001 року ОСОБА_1 первинно було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 40 %, безстроково.

Виходячи з медичних висновків, акту розслідування професійного захворювання ОСОБА_1 ., складеного 09.11.2001 року, суд прийшов до висновку про те, що у зв`язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки та впливом комплексу виробничих шкідливих факторів на шахті, позивач отримав професійні захворювання.

Внаслідок втрати професійної працездатності, у позивача наявна моральна шкода, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, погіршилися його здібності, переживання викликані наслідками професійного захворювання, він втратив професійну працездатність, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений постійно приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки професійного захворювання, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 10.12.2001 року № 38 позивачу призначено виплату одноразової допомоги в сумі 6400 гривень, розмір якої визначено із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності.

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з частиною першою статті 1168 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV) у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням і ІІІ групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).

Професійне захворювання встановлено позивачу з 26 листопада 2001 року.

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідач посилається на те, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 717-V відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від отриманої ним втрати професійної працездатності та інвалідності в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, покладена на роботодавця як після набрання чинності вказаним Законом, так і до набрання ним чинності.

Тобто, відповідач стверджував, що Закон № 717-V має зворотну дію, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за отриману потерпілим втрату професійної працездатності в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, які трапилися до набрання ним чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від отриманої ним втрати професійної працездатності та інвалідності в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає.

Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого, тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконання трудових обов`язків, у подібних правовідносинах.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачу встановлено втрату професійної працездатності 26 листопада 2001 року та врахувавши, що останній на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області".

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та погіршені зору, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - встановлений первинно в розмірі 40%безстроково, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 80 000 гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб, яку слід стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 908 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 11,15,16,23,1168 ЦК України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.ст.2,3,4,6,9,10,12,13,19,76-81,141,258,259,263-265,268,273,352,354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місцезнаходження: 49020, м. Дніпро, прт. Д.Яворницького, буд. 93, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 в відшкодування моральної шкоди 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, з утриманням податку та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, місцезнаходження: 49020, м. Дніпро, пр.-т Д.Яворницького, буд. 93, на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття

апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Марганецький міський суд Дніпропетровської області.

Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2021 року.

Суддя: О. С. Янжула