Рішення № 99837092, 23.09.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року м. Мукачево Справа №303/5735/21

2/303/1636/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»

треті особи: (1) державний виконавець відділу державної виконавчої служби у місті Мукачево Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Гонак Михайло Михайлович;

(2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулся до суду з позовом до відповідача, зазначивши третіми особами – державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачвіського району Закарпатської обалсті Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Гонака Михайла Михайловича та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, про визнання виконавчого напису від 25 вересня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №16835 (далі – Виконавчий напис), таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що Виконавчий напис вчинено з порушенням вимог законодавства, оскільки такий видано за межами трьохрічного строку з дня виникнення права вимоги, а сума заборгованості не є безспірною. Крім того зазначає, що згідно з Переліком №1172 виконавчий напис може бути вчинено лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Від відповідача 03.09.2021 на адресу суду надійшла заява про визнання позовних вимог.

Треті особи пояснень щодо суті спору не надали.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що 05.09.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) був укладений договір №002-Р/001888 (а.с. 14-18), згідно з яким Банк зобов`язався відкрити позивачу картковий рахунок та надати міжнародну платіжну картку.

В подальшому 16 вересня 2008 року між Банком та Позичальником було укладено договір про відкриття кредитної лінії №15-3.3/430 (надалі – Кредитний договір, а.с. 19-25), згідно з яким Банк відкрив позивачу відновлювальну кредитну лінію з розміром кредитного ліміту в сумі 7500,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами у строк до 15 червня 2011 року.

25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 16835, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованості за кредитним договором від 3 вересня 2008 року №002-Р/001862, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінансчи та Кредит» та ОСОБА_1 за період з 11.06.2018 року по 25.09.2020 року у загальному розмірі 3448,40 гривень (з яких: 3438,40 грн – заборгованість за тілом кредиту; 50,00 гривень - плата за вчинення виконавчого напису).

На підставі постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Гонак М.М. від 14.07.2021 відкрито виконавче провадження ВП №66083758 з примусового виконання Виконавчого напису.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи у контексті з доводами та запереченнями учасників судового процесу з приводу вищевказаної позовної вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Положення частини першої статті 88 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р(I)/2020 від 01.07.2020.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

З наведеного можна зробити висновок, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів).

Із змісту Виконавчого напису вбачається, що такий вчинений на підставі пункту 2 Переліку документів.

Разом з тим, постанова Кабінету Міністру України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою доповнено вказаний Перелік документів пунктом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», була визнана незаконною та нечинною на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 по справі № 826/20084/14 (залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 №К/800/6492/17, № К/800/7651/17).

Таким чином, з врахування приписів статті 87 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не мав законних підстав для вчинення оскаржуваного виконавчого напису.

Тобто, на момент вчинення приватним нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису (25.09.2020), Кредитний договір, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не входив до Переліку документів.

Крім того, відповідачем не надано кредитного договору від 3 вересня 2008 року за №002-Р/001862. Матеріали справи містять договір №002-Р/001888 від 05.09.2008 та Кредитний договір від 16 вересня 2008 року.

При цьому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17.

Так, однією з умов вчинення виконавчого напису нотаріусом є те, що з дня виникнення права вимоги повинно минути не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

При цьому вирішальне значення має саме встановлення дня виникнення права вимоги.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами частини першої вказаної статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У спірній по справі ситуації сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування.

З укладеного між сторонами Кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 7500,00 гривень строком до 15 червня 2011 року.

Отже, після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За умовами договору сторони погодили строк кредитування – до 15 червня 2011 року. Даних про продовження строку кредитування, матеріали справи не містять.

Відтак, у межах строку кредитування, а саме до 15.06.2011 відповідач мав погашати кредитні платежі і сплачувати проценти. Починаючи з 15.06.2011, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, враховуючи кінцеву дату повного погашення кредиту (15.06.2011) кредитор мав право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до 15.06.2014 року (включно).

Зазначивши у Виконавчому написі суму до стягнення нотаріус вказав період стягнення з 11.06.2018 по 25.09.2020 року.

Разом з тим, Виконавчий напис вчинено нотаріусом 25 вересня 2020 року, тобто більше ніж через 3 роки після виникнення права вимоги, тому слід констатувати порушення вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» пропустило передбачений законом трьохрічний строк для звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості з позивача.

Отже, серед іншого, Виконавчий напис вчинено з пропущенням трирічного строку давності, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та статтями 256, 257, 258, 261 Цивільного кодексу України, тому вказаний слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи позов суд також враховує те, що у відповідності до приписів частини четвертої ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Позовні вимоги ОСОБА_1 визнані відповідачем безумовно, тому підлягають задоволенню без з`ясування і дослідження інших обставин справи (абзац третій пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції”).

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод та інтересів інших осіб, внаслідок ухвалення судом саме такого судового рішення.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити в повному обсязі.

Також, частиною першою ст. 142 Цивільного процесуального кодексу України та частиною третьою ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на вказані нормативні приписи, позивачу слід повернути з державного бюджету суму 454 грн. сплаченого судового збору (908 х 0,5 = 454).

Решту суми понесених позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 25 вересня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №16835.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 суму 454,00 гривень (чотириста п`ятдесят чотири) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3.1. Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету України 50 відсотків понесених ним судових витрат зі сплати судового збору у сумі 454,00 гривень сплачених ним на підставі квитанції від 21.07.2021 №0.0.2205693143.1.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (08205 м.Ірпінь Київської області, вул. Стельмаха Михайла,9А/204, код ЄДРПОУ 43311346).

Треті особи: (1) державний виконавець відділу державної виконавчої служби у місті Мукачево Мукачівського району Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (м.Мукачево, вул. Валенберга, 3).

(2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (01001 м.Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5).

Суддя В.В. Кость