Постанова № 9982927, 14.06.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2010 р. № 2а-7580/09/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

при секретарі Новосад В.М.

з участю представників:

від позивача Струналь І.В., Горбунов В.Ю.,

від відповідача Тенета Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства (надалі ДП) «Стратос-Захід»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень рішень, -

в с т а н о в и в :

ДП «Стратос-Захід»звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 16.04.2009 року за №0000522301/0, №0000532301/0, №0000391702/0, №0001652308.

В позовній заяві позивач зазначає, що органом державної податкової служби без достатніх на те підстав зроблено висновок про продаж цукру-піску по завищеним цінам, оскільки відповідач не є контролюючим органом у сфері цінової політики, а відтак, і неправомірно визначено суми податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Щодо витрат на транспортні послуги, то позивач вважає, що необґрунтованим є висновок про виключення таких витрат із валових, оскільки згадані послуги фактично були надані, а державна реєстрація контрагента не скасована, і як наслідок неправомірно визначено суми податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Крім того, позивач вважає, що відповідач без достатніх на те правових підстав нарахував податкові зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, оскільки контрагенти підприємства є платниками єдиного податку. Також не було порушень по перевищенню ліміту готівки, оскільки фактичний залишок готівки в касі дорівнював нулю.

Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що позивачем порушено підп.4.1.3 п.4.1 ст.4, підп.7.4.1, підп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого підприємством занижено скоригований валовий дохід від продажу цукру за цінами, нижчими за мінімальну. Також, орган державної податкової служби вважає, що в порушення п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ДП «Стратос-Захід»до складу валових витрат віднесено вартість транспортних послуг по контрагенту, якого визнано банкрутом та який за своїми ознаками є фіктивним. Також, відповідач вважає, що позивачем не надано відповідних первинних документів, які б підтверджували правомірність віднесення до валових витрат з транспортних послуг контрагентом ТзОВ «Продтехопттор». Не підтверджуються первинними бухгалтерським документами, на думку відповідача, і витрати за інформаційні послуги фізичної особи підприємця ОСОБА_4 Також, відповідач вважає, що ТзОВ «Тревел-НВХ»на момент виписування податкової накладної не було зареєстровано у податковому органі як платник податку на додану вартість, а тому позивач в порушення вимог підп.7.2.4, підп.7.2.6 п.7.2, підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно завищив суму податкового кредиту з податку на додану вартість. Неправомірно сформовано податковий кредит також і по контрагенту ТзОВ «Продтехопттор». З врахуванням того, що позивачем надано матеріальні блага фізичним особам підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5, він, вважає відповідач, повинен був сплати податок з доходів фізичних осіб. Також, відповідач вважає, що позивачем було перевищено ліміт готівки в касі, оскільки видача готівки з каси не була підтверджена відповідним документом з підписом одержувача.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року ДПІ у Дрообицькому районі Львівської області складено акт за №275/23-1/33810570 від 31.03.2009 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.04.2009 року:

-за №0000532301/0, яким платнику податків визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 52448 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 27319 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 25057 грн. 00 коп.;

-за №0000391702/0, яким підприємству визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 5530 грн. 95 коп., в тому числі основний платіж 1843 грн. 65 коп. та штрафна (фінансова) санкція 3687 грн. 30 коп.;

-за №0000522301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 45370 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 34748 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 10622 грн. 00 коп.

та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.04.2009 року за №0001652308, яким застосовано до позивача суму штрафу в розмірі 912 грн. 76 коп.

В акті перевірки зазначено, що в порушення вимог п.1.23 ст.1, підп.4.1.3, підп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, пдп.5.3.9 п.5.3 ст.5, підп..7.4.1, підп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, позивачем занижено податок на прибуток всього на суму 40373 грн. 00 коп., у тому числі за 3 квартали 2007 року 470 грн. 00 коп., 2007 рік 499 грн. 00 коп., за І квартал 2008 року 1875 грн. 00 коп., за І півріччя 2008 року - 3759 грн. 00 коп. та за 3 квартали 2008 року 39874 грн. 00 коп.

Також в акті перевірки зазначено, що в порушення підп.7.2.4, підп.7.2.6 п.7.2, підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, платником податків занижено податок на додану вартість в сумі 27391 грн. 00 коп., в тому числі за липень 2008 року в сумі 27391 грн. 00 коп.

Крім того, органом державної податкової служби встановлено порушення позивачем п.2.7, п.2.8, п.3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджене постановою Національного банку України від 15.12.2004 року №637, з наступними змінами та доповненнями, а саме: перевищено доведеного ліміту залишку готівки в касі підприємства в сумі 456 грн. 38 коп.

В акті перевірки також зазначено, що платником податків в порушення вимог п.1.3 (е,з,ї) ст.1, підп.4.2.1 п.4.2 ст.4, підп.4.2.7 п.4.2 ст.4, підп.8.1.1 п.8.1 ст.8, підп.9.1.2 п.9.1 ст.9, підп.9.12.2 п.19.2 «а»ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року №889-IV, з наступними змінами та доповненнями, не утримано та не сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 1843 грн. 65 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд при вирішенні спору врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

В акті перевірки зазначено, що ДП «Стратос-Захід»в липні 2007 року внаслідок продажу ПП «Стратос-центр»товару по ціні нижчій за мінімальні ціни занижено суму поставки товару на 1810 грн. 43 коп. і відповідно занижено валовий дохід від продажу товарів та скоригований валовий дохід за 3 квартали 2007 року на суму 1810 грн. 43 коп., чим порушено підп.4.1.3, підп.4.1.6 п.4.1 ст.4, підп.7.4.1, підп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями.

В матеріалах справи наявна видаткова накладна, яка підтверджують вчинення зазначеної господарської операції між ДП «Стратос-Захід»та ПП «Стратос-центр».

У відповідності до вимог підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 згаданого Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Як передбачено підп..7.4.3 п.7.4 ст.7 цього ж Закону, положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно підп.1.20.5 п.1.20 ст.1 згаданого Закону, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»від 17 червня 1999 року №758-XIV, з наступними змінами та доповненнями, мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції.

Мінімальні ціни на цукор, що діяли у період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року встановлені постановами Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо державного регулювання виробництва і реалізації цукру та цукрових буряків»від 20.02.2006 року №171, від 07.03.2007 року №404, від 23.01.2008 року №20.

Згідно підп.4.1.3 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

З врахуванням того, що позивачем реалізовувався цукор ДП «Стратос-центр»(повязана особа) по ціні нижчій за мінімальні ціни, орган державної податкової служби правомірно скоригував валовий дохід на суму 1810 грн. 43 коп.

Між ТзОВ фірмою «Продтехоптторг»ЛТД (перевізник) та ДП «Стратос-Захід»(замовник) 18.07.2009 року укладено договір про надання транспортних послуг, згідно якого перевізник зобовязується надавати замовнику транспортні послуги по перевезенню вантажів, згідно прийнятих заявок в міжміському автомобільному сполученні, а замовник оплачувати послуги у встановленому даним договором порядку.

Також, між ТзОВ «Тревел-НВХ»(перевізник) та ДП «Стратос-Захід» (замовник) 01.02.2007 року укладено договір про надання транспортних послуг, згідно якого перевізник зобовязується надавати замовнику транспортні послуги по перевезенню вантажів, згідно прийнятих заявок в міжміському автомобільному сполученні, а замовник оплачувати послуги у встановленому даним договором порядку.

При здійсненні перевірки порядку оподаткування згаданих господарських операцій відповідачем визначено позивачу суми податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У відповідності до вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 згаданої статті, передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону, не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Даними нормами відповідач обґрунтовує нарахування податку на прибуток по згаданих операціях.

Як передбачено підп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до вимог підп.7.2.6 цього ж пункту податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як передбачено підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 згаданого Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до вимог підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону, передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі наведених норм орган державної податкової служби визначив позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість по згаданих господарських операціях.

По господарській операції з ТзОВ «Тревел-НВХ»судом враховані наступні обставини.

Позивачем в підтвердження виконання згаданого договору подано податкову накладну, товарно-транспортні накладні, акт виконаних транспортних послуг, вексель.

Однак, такі докази в підтвердження виконання господарської операції не можуть братись до уваги з врахуванням наступного.

Постановою Господарського суду Київської області від 23.04.2008 року визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора ТзОВ «Укрпромбудпроект-Сервісбудтехнологія», якого зобовязано повідомити про визнання боржника банкрутом всіх відомих йому кредиторів, підприємницьку діяльність банкрута завершено, ліквідатора зобовязано подати суду звіт та ліквідаційний баланс.

У відповідності до вимог ч.2 ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14 травня 1992 року №2343-XII, з наступними змінами та доповненнями, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Згадана постанова набрала законної сили і була скасована лише судом касаційної інстанції 13.01.2009 року (постанова Вищого господарського суду України від 13.01.2009 року №Б18/223-08).

Таким чином, на момент підписання згаданих первинних бухгалтерських документів керівник ТзОВ «Тревел-НВХ» не мав повноважень на вчинення таких дій.

Більше того, як вбачається з наявної в матеріалах справи інформації (Свідоцтво платника податку на додану вартість по коду ЄДРПОУ або ідентифікаційному номеру) станом на момент виписування податкової накладної 31.07.2008 року свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Тревел-НВХ»було анульовано (дата анулювання 29.07.2008 року).

Крім того, згідно листа Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 02.06.2009 року за №2076/231/523, ОСОБА_6, яка являється громадянкою Республіки Білорусія та є засновником і керівником ТзОВ «Тревел НВХ», 19.07.2007 року засуджена судом Московського району м.Бреста за крадіжку до позбавлення волі на півтора року, що також позбавляло її можливості підписувати первинні бухгалтерські документи.

Наведені обставини вказують на безтоварність згаданої господарської операції, спрямованість останньої на незаконне надання податкових вигод позивачу та спричинення шкоди Державі.

Таким чином, суд вважає, що правочин, який укладений між ТзОВ «Тревел-НВХ»(перевізник) та ДП «Стратос-Захід»(замовник) 01.02.2007 року, в силу положень ст.228 ЦК України є нікчемним, оскільки спрямований на зменшення сум податкових зобовязань, які підлягають сплаті до Державного Бюджету України, шляхом завищення податкового кредиту та валових витрат.

При цьому, судом, з врахуванням положень ст.62 Конституції України, не може братись до уваги посилання органу державної податкової служби в акті перевірки на розслідування кримінальної справи №30-2030.

З врахуванням того, що формування податкового кредиту та валових витрат, згідно положень п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», нерозривно повязаний з використанням отриманих послуг в господарській діяльності, суд даючи правову оцінку правомірності оподаткування господарської операції позивача та ТзОВ фірми «Пролтехоптторг»врахував наступні обставини.

В підтвердження надання таких послуг позивачем представлено акт №2207 здачі-прийняття робіт (надання послуг), з якого вбачається, що контрагентом було надано авто послуги по маршруту Шепетівка-Луцьк.

Однак, як під час перевірки так і в судовому засіданні не представлено доказів в підтвердження використання таких послуг в господарській діяльності позивача.

При цьому, судом враховано, що під час судового розгляду не спростовано висновків в акті перевірки щодо:

не відвантаження позивачем товару 22.07.2008 року покупцю по місцю знаходження у м.Луцьку;

відсутності факту придбання товару 22.07.2008 року в м.Шепетівка;

відсутність товарно-транспортних накладних, видаткових і прибуткових накладних.

Таким чином, суд вважає, що орган державної податкової служби прийшов до правильного висновку про заниження позивачем валових витрат та про завищення податкового кредиту, оскільки надані послуги не повязані з господарською діяльністю позивача.

В матеріалах справи наявний договір на інформаційне обслуговування від 01.11.2006 року та акти виконаних робіт, які також були надані позивачем до перевірки.

Згідно згаданого договору виконавець (приватний підприємець ОСОБА_4) взяв на себе зобовязання надати замовнику (ДП «Стратос-Захід») інформацію по актуальних заявках на перевозку вантажів і про наявність вільного транспортного засобу.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи, суд вважає, що орган державної податкової служби безпідставно не взяв їх до уваги, оскільки такі підтверджують фактичне понесення витрат на послуги, які були використані в господарській діяльності позивача.

А відтак, орган державної податкової служби безпідставно виключив з валових витрат витрати за надані послуги в сумі 221 грн. 00 коп., та неправомірно визначив суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 55 грн. 25 коп.

Крім того, органом державної податкової служби з врахуванням положень підп.7.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року №2181-III, з наступними змінами та доповненнями, орган державної податкової служби не правомірно визначив суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 грн. 85 коп.

В акті перевірки зазначено, що в порушення п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», при проведенні коригування в листопаді 2008 року податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2008 року в загальній сумі 22722 грн. 00 коп., не нараховано, не відображено в рядку 28.2 Декларації за листопад 2008 року та не сплачено до бюджету суму штрафу у розмірі пяти відсотків від суми недоплати податкового зобовязання за квітень 2008 року.

Матеріалами справи, а саме розрахунком №756 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 30.04.2008 року №8017 податковою декларацією за листопад 2008 року, підтверджуються обставини самостійного коригування завищеної суми податкового кредиту в розмірі 22722 грн. 00 коп. по взаєморозрахунках із ВАТ «Шепетівський цукровий комбінат»та внесено зміни в додаток №5 до податкової декларації та розрахунку коригування до неї.

Відповідно до абзацу 1 п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

ДП «Стратос-Захід»не в повному обсязі виконало вказані норми закону та не сплатило штраф у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

Як зазначено в пункті 17.3 статті 17 згаданого Закону, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених в цій статті, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум. Тобто, штраф у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, передбачений пунктом 17.2 статті 17 цього Закону, є податковим зобов'язанням платника податків.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

До того ж, згідно абзацу 2 пункту 17.2 статті 17 зазначеного Закону, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються лише якщо після подачі декларації за звітний період платник подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період.

Відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 наведеного Закону, у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, суд вважає, що орган державної податкової служби прийшов до обґрунтованого висновку про нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірі 11361 грн. 00 коп. за порушення пункту 17.2 статті 17 згаданого Закону, включенню цієї суми до основного платежу, та щодо нарахування на цю суму штрафних санкцій.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного суду України від 25.03.2009 року.

Щодо порушень при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб.

У відповідності до вимог підп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року №889-IV, з наступними змінами та доповненнями, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно вимог п.19.2 ст.19 цього ж Закону, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається;

в) надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим Законом та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Як передбачено п.1.15 ст.1 даного Закону, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно підп.9.12.1 п.9.12 ст.9 даного Закону, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

У відповідності до п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 3 липня 1998 року №727/98, з наступними змінами та доповненнями, який, в даному випадку, є спеціальним нормативно-правовим актом з питань спрощеної системи оподаткування, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

В матеріалах справи наявні Свідоцтва про сплату єдиного податку ОСОБА_8 та ОСОБА_4, які спростовують висновки органу державної податкової служби та вказують на те, що згадані фізичні особи є субєктами підприємницької діяльності, а тому позивачем правомірно не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб по договорах на інформаційне обслуговування №18019-В від 01.11.2006 року та піднайму (суборенди) нежитлового приміщення, споруди від 05.01.2006 року, оскільки оподаткування доходів даних приватних підприємців здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань.

Щодо перевищення доведеного ліміту залишку готівки в касі підприємства.

У відповідності до вимог п.2.7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320, з наступними змінами та доповненнями, виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення. Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.

Як передбачено п.2.8 згаданого Положення, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно п.3.5 цього ж Положення, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою видатковою відомістю. Якщо підприємство (підприємець) надає держателям платіжних карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

В матеріалах справи наявна платіжна відомість №ВЗП-000003 за лютий 2008 року, подана органом державної податкової служби, з якої вбачається, що ОСОБА_9 не отримував коштів у сумі 456 грн. 38 коп., оскільки нема підпису одержувача.

А відтак, згадана суму готівки, з врахуванням наказу №07 від 10.02.2008 року «Про встановлення ліміту каси по підприємству», є перевищенням доведеного ліміту залишку готівки в касі підприємства.

Як передбачено ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, з наступними змінами та доповненнями, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Судом не можуть братись до уваги посилання позивача на додану до матеріалів справи згадану платіжну відомість, яка містить підпис згаданої фізичної особи, оскільки відомість, що подана органом державної податкової служби була отримана під час проведення перевірки.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання позивача на підп.2.10 п.2 цього ж Положення, оскільки отримана органом державної податкової служби платіжна відомість під час перевірки (час перевірки 19.02.2009 року по 12.03.2009 року), в якій відсутній підпис ОСОБА_9, вказує на недотримання строків передбачених згаданим підпунктом.

Посилання позивача на те, що посадові особи вже понесли адміністративну відповідальність, суд не бере до уваги, оскільки спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосовано інший вид відповідальності.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим в частині неправомірного нарахування сум податку з доходів фізичних осіб та в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 82 грн. 10 коп., в тому числі 55 грн. 25 коп. основний платіж та 26 грн. 85 коп. штрафна (фінансова) санкція. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, суд вважає за необхідне, з врахуванням положень ст.ст.105,162 КАС України, в резолютивній частині судового рішення зазначити про визнання податкових повідомлень-рішень (в частині задоволення возову) протиправними та скасувати їх, оскільки запропонований позивачем термін «визнання недійсними»не знаходить свого відображення в Кодексі адміністративного судочинства України.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задоволити частково

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Дрогобицькому районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення від 16.04.2009 року №0000391702/0.

3. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Дрогобицькому районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення від 16.04.2009 року №0000522301/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 82 грн. 10 коп., в тому числі 55 грн. 25 коп. основний платіж та 26 грн. 85 коп. штрафна (фінансова) санкція.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Стратос-Захід», що знаходиться за адресою Львівська область, м.Дрогобич, вул.Б.Хмельницького, 49 (код ЗКПО 33810570) 0 грн. 18 коп. сплаченого судового збору.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

7. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 червня 2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк