Рішення № 99827425, 23.09.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4035/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Заботіна Віталія Вікторовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, відповідно до якого, з урахуванням уточнень, позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) страхових виплат;

зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з липня 2018 року, а також здійснити виплату усієї суми заборгованості за період з липня 2018 року по липень 2021 року включно однією сумою.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО, затвердженого постановою правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20, 28.03.2017 звернувся за продовженням страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області (тепер - Лисичанське міське відділення управління). Однак з 01.07.2018 по сьогоднішній день нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не відбувається. Листом від 13.07.2021 у відповідь на запит Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області повідомило, що відповідно до вимог пункту 6 статті 46 Закону України № 1105, з 01 липня 2018 щомісячні страхові виплати потерпілому ОСОБА_1 було припинено, до з 'ясування інформації про його фактичне місце проживання. Позивач вважає такі дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 04.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18 серпня 2021 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (а.с.21-23).

28.03.2017 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області (з 01.08.2017 - Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, далі - Лисичанське відділення) згідно умов Порядку № 20 із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат, в якій зазначив наступну адресу проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач у відповідності до вимог п. 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 20 надав письмові зобов`язання щодо інформування Лисичанського відділення про зміну фактичного місця проживання (перебування), протягом 10 календарних днів.

Лисичанським відділенням позивачу було проведено страхові виплати за період з 01.06.2014 по 30.06.2018.

Керуючись пунктом 1.18. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 27.04.2007 № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2007 за № 715/13982 (дійсний до 01.10.2018), Лисичанське відділення направило постанову про призначення позивачу перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.03.2018, яка повернулась без вручення адресату.

19 червня 2018 року за місцем мешкання позивача був направлений лист № 1808/03-1 від 19.06.2018 з рекомендованим повідомленням, з проханням прибути до Лисичанського відділення. Зазначений лист повернувся 12.07.2018 до Лисичанського відділення з відміткою УДППЗ «Укрпошта», що будівля, зазначена в заяві про продовження раніше призначених страхових виплат позивача ( АДРЕСА_1 ) зруйнована.

Згідно з п.6 ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» № 1105-ХІУ від 23.09.1999 (далі - Закон 1105), страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Позивач не дотримався обов`язків, взятих на себе щодо повідомлення про зміну фактичного місця проживання (перебування) протягом 10 календарних днів. У зв`язку з чим, 12 липня 2018 року Лисичанським відділенням, на підставі п. 6 ст. 46 Закону 1105, була винесена постанова № 1208/53072/865/17 про припинення щомісячної страхової виплати.

Відповідно до ч. 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 20, особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) за фактичним місцем проживання (перебування).

До теперішнього часу позивач не надав до органів Фонду соціального страхування України інформацію про адресу фактичного проживання (перебування).

На підставі вищевикладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є громадянином України. Паспорт громадянина України містить відмітку, що ОСОБА_1 дозволено тимчасове проживання на території Російської Федерації строком до 07.10.2017 (а.с.8-10).

Відповідно до довідки відповідача від 12.08.2021 №3545/02-1 вбачається, що згідно з даними Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду, потерпілий ОСОБА_1 з 01.05.2001 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати як потерпілий на виробництві у зв`язку із професійним захворюванням у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лутугинському районі Луганської області, що також не заперечують сторони по справі (а.с.38).

28.03.2017 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Лисичанську Луганської області згідно умов Порядку № 20 із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат, в якій зазначив адресу проживання: АДРЕСА_1 (а.с.28).

Позивач у відповідності до вимог п.2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 20 надав письмові зобов`язання щодо інформування Лисичанського відділення про зміну фактичного місця проживання (перебування), протягом 10 календарних днів (29).

Лисичанським відділенням позивачу було проведено страхові виплати за період з 01.06.2014 по 30.06.2018, що не заперечують сторони по справі (а.с.28 на звороті,30-33 на звороті).

12 липня 2018 року Лисичанським відділенням, на підставі п.6 ст.46 Закону 1105, винесена постанова № 1208/53072/865/17 про припинення з 01.07.2018 щомісячної страхової виплати позивачу (а.с.34).

Отже, як на підставу для припинення щомісячної страхової виплати позивачу, відповідач посилається на п.6 ст.46 Закону України №1105, зазначаючи про з`ясування інформації про фактичне місце проживання.

На запит представника позивача від 05.07.2021 відповідач листом від 13.07.2021 №3121/02-3 повідомив, що відповідно до вимог пункту 6 статті 46 Закону України № 1105, з 01 липня 2018 щомісячні страхові виплати потерпілому ОСОБА_1 було припинено, до з`ясування інформації про його фактичне місце проживання (а.с.11).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд виходить з такого.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Комплексний аналіз наведених вище норм матеріального права дає можливість суду дійти висновку про те, що припинення нарахування та виплати страхових виплат можливе лише за вичерпним переліком підстав. При цьому, положення Закону № 1105-XIV щодо припинення страхових виплат мають вищу юридичну силу.

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач має право на щомісячну виплату страхових коштів.

Однак, відповідачем таку виплату припинено у зв`язку з тим, що позивачем було змінено місце проживання та не повідомлено про це відповідача. При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивачем дійсно змінено місце проживання, відповідно до чинного законодавства, натомість паспортом громадянина України підтверджено місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд не погоджується з такими діями відповідача, оскільки частина перша статті 46 Закон № 1105-XIV не містить такої підстави для припинення страхових виплат як «до з`ясування інформації про фактичне місце проживання». Водночас відповідачем не наведено іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу з цієї підстави, тобто не вмотивовано, яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.

Що стосується тверджень відповідача, що страхові виплати припинено позивачу, у зв`язку порушенням останнім положень Постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадів на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 №20, якою затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово - окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, а саме абз.2 ч.2 розділу І, суд зазначає таке.

Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання страхових виплат (у тому числі за минулий час), як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення щомісячних страхових виплат, відмінних від визначених частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, не є іншим випадком, передбаченим законодавством, у розумінні пункту 6 частини першої статті 46 цього Закону.

Таким чином, припинення страхових виплат позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, починаючи з 01 липня 2018 року.

Оскільки страхові виплати припинено за відсутності законних підстав, суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат з моменту припинення без обмеження будь-яким строком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, враховуючи, що негативні наслідки для позивача створює саме постанова Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області від 12 липня 2018 року № 1208/53072/865/17 про припинення з 01.07.2018 щомісячної страхової виплати позивачу, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:

визнати протиправною та скасувати постанову Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 12 липня 2018 року № 1208/53072/865/17 про припинення з 01.07.2018 щомісячної страхової виплати позивачу та зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу з 01.07.2018 щомісячної страхової виплати.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість за страховими виплатами, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з моменту припинення їх виплат та не потребує додаткового зобов`язання.

Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для задоволення позову в повному обсязі, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати страхових виплат позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 908,00 грн, до ухвалення судового рішення у даній справі.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача, а також, що позовні вимоги у переважній більшості є обґрунтованими та підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.

Питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу судом не вирішується, оскільки в позовній заяві представником позивача заявлено клопотання про відстрочення подання доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу на період протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

З приводу заявленого клопотання суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З вищевикладеного слідує, що право подання доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду прямо визначено в частині сьомій статті 139 КАС України, тому не потребує додаткового визначення за судовим рішенням.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, будинок, 16, код за ЄДРПОУ 41313100) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 12 липня 2018 року № 1208/53072/865/17 про припинення з 01.07.2018 щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.07.2018 щомісячної страхових виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу страхової виплати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян