Рішення № 99827397, 23.09.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3615/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі- відповідач, ДСР), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2020 по день фактичного розрахунку 18.06.2021;

- зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2020 по день фактичного розрахунку - 18.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що проходив службу в Національній поліції на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу управління стратегічних розслідувань в Луганській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції.

Відповідно до наказу №345 о/с від 12.10.2020 його було звільнено з вище вказаної посади через хворобу з 30.10.2020.

Остаточний розрахунок при звільнені проведено з ним 18.06.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку та суперечить ст.ст. 116,117 КЗпП України.

На підставі викладеного, просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (а.с.23-27).

Відповідач позов не визнав, заперечував проти задоволення позову, 20.08.2021 до суду надійшов його відзив на позовну заяву.

У відзиві ДСР зазначив, що при звільненні ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства здійснив йому виплати всіх належних при звільненні сум.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі № 360/4728/20 визнано протиправною бездіяльність Департаменту та зобов`язано Департамент нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної чергової оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік у загальній кількості 44 календарні дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Після набрання 24.05.2021 законної сили зазначеним рішенням суду першої інстанції, Департаментом було сформовано платіжне доручення від 17.06.2021 № 1920, платіж коштів позивачу проведено банком 18.06.2021.

Зважаючи на зазначене, позивач вважає, що Департаментом під час виконання згаданого рішення суду порушено вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) оскільки не виплачено йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31.10.2020 по 18.06.2021.

При цьому, на думку відповідача, оскільки в спеціальному законодавстві визначені порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейських (Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260), то вважає, що до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Окрім того, відповідач вважає, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки має компенсаторний характер і не є складовою грошового забезпечення поліцейських.

Отже, враховуючи, що законодавством визначено вичерпний перелік складових грошового забезпечення поліцейських, а також те, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є за своєю суттю компенсацією і відповідно не є грошовим забезпеченням працівника (в даному випадку вона була виплачена ОСОБА_1 . Департаментом на виконання рішення суду), відповідно і наслідки, встановлені статтею 117 КЗпП, при вирішенні спірних правовідносин до Департаменту застосовуватись не можуть.

Також відповідач зауважив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 та з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року.

Додатково відповідач зазначив, що при визначенні розміру середнього заробітку за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Також серед іншого, ДСР зазначив, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 у справі № 360/299/21, зміненим постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 у цій справі, задоволено позов ОСОБА_1 , а саме стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнення за період з 31.10.2020 по 28.12.2020 у сумі 2000 грн.

При цьому позивач просить нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2020 по 18.06.2021, однак, Департаментом, на виконання зазначеного рішення суду, вже виплачено ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 по 28.12.2020, що підтверджується розрахунковим листом ОСОБА_1 за червень 2021 року, а тому, на думку відповідача, позивач просить повторно стягнути з Департаменту на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 31.10.2020 по 28.12.2020.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с.41-45).

Ухвалою суду від 02.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.36-37).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України (а.с.6-8).

Наказом відповідача від 12.10.2020 № 345 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 з 30 жовтня 2020 року, з компенсацією за 1 добу додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (а.с. 10).

Судом також встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебували справи за позовами ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2020 по день фактичного розрахунку при звільненні - 28.12.2020 (справа №360/299/21); щодо нарахування та виплати компенсації за невикористанні дні відпустки (справа №360/4728/21).

Так, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року у справі № 360/299/21 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 по 28.12.2020 у сумі 9396,66 грн (дев`ять тисяч триста дев`яносто шість грн 66 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання судових витрат (а.с.55-60).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у справі № 360/299/21 змінено.

В абзаці другому резолютивної частини рішення суду слова і цифри «9396,66 грн.» замінено словами і цифрами «2000 (дві тисячі грн.)».

В решті рішення залишено без змін (а.с.61-64).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі №360/4728/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної чергової оплачуваної та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік.

Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної чергової оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік у загальній кількості 44 календарні дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.65-68).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 360/4728/20 залишено без змін (а.с.69-72).

Судом також встановлено, що на виконання вказаних рішень суду відповідач платіжним дорученням №1920 від 17.06.2021 перерахував позивачу 21 438,81 грн - компенсацію за невикористані дні основної чергової оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік у загальній кількості 44 календарні дні, які позивач отримав 18.06.2021; а також 2000 грн - середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 по 28.12.2020 (а.с.11,46,48).

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні основної чергової оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпуски за 2018 рік у загальній кількості 44 календарні дні, тому вважає, що наявні всі підстави для виплати на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2020 по день фактичного розрахунку - 18.06.2021.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць (пункт 13 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260).

При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260).

У разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції орган поліції, ЗВО, орган, до якого був відряджений поліцейський, зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов (пункт 1 розділ VII «Грошові атестати» Порядку № 260).

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні поліцейським при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на день звільнення позивача зі служби в Національній поліції відповідачем не були виплачені всі суми, належні до сплати.

Фактична виплата відбувалась частинами та лише 18.06.2021 з позивачем здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

Таким чином відповідач має нести відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення конкретної суми середнього грошового забезпечення, а не визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток, як просить позивач в позові.

З метою захисту порушених прав позивача, суд, враховуючи приписи статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), вважає за необхідне вийти за межі заявлених вимог та самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100, в редакції станом на 18.06.2021 року, передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку № 100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям.

Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 9 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно з довідкою ДСР від 12 серпня 2021 року №200 грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за серпень 2020 року - 17909,97 грн, фактично відпрацьовані дні - 31; за вересень 2020 року - 17909,97 грн, фактично відпрацьовані дні - 30. Всього позивачем за вказані місяці відпрацьовано 61 календарний день. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 587,21 грн (а.с.47).

День звільнення позивача 30 жовтня 2020 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 31 жовтня 2020 року по 18 червня 2021 року та становить 231 календарний день.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 жовтня 2020 року по 18 червня 2021 року, яке належало б стягнути на користь позивача, складає: 587,21 грн х 231 календарний день = 135 645,51 грн.

Однак, як вже було встановлено судом, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року з урахуванням змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 360/299/21 стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 по 28.12.2020 у сумі 2000,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Оскільки відповідач несе одну відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому період, що увійшов до розрахунку за рішенням суду від 04.03.2021 у справі №360/299/21, не повинен бути врахований при визначенні розміру середнього грошового забезпечення по даній справі та його слід відрахувати.

Таким чином, розрахунок середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні наразі має бути таким:

- час затримки розрахунку при звільненні складає: 231 календарний день (за період з 31 жовтня 2020 року по 18 червня 2021 року) - 59 календарних днів (за період з 31 жовтня 2020 року по 28 грудня 2020 року за рішенням по справі №360/299/21) = 172 календарні дні;

-сума середнього грошового забезпечення складає: 587,21 грн х 172 календарні дні = 101 000,12 грн.

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки позивачеві при звільненні за рішенням суду становив 21438,81 грн. При цьому відповідач, відразу після набрання законної сили рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №360/4728/20 виплатив позивачу вказану суму грошової компенсації.

Вказана сума грошової компенсації приблизно становить 21% від розрахованої суми середнього грошового забезпечення позивача за час затримки її виплати при звільненні (101 000,12 грн).

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи з грудня 2020 року, існував спір з приводу виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, добровільне виконання відповідачем рішення суду про виплату цієї грошової компенсації, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача - 21438,81 грн, відсоткового співвідношення між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 21%, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь суми, яка дорівнює 4000 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 та сформованої з цього приводу правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, суд вважає неприйнятними.

Так, правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.

Такими постановами, як вже зазначав суд раніше, є постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Так, Велика Палати Верховного Суду вказала на те, що як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Твердження відповідача про те, що норми КЗпП не поширюються на поліцейських, суд вважає також неприйнятними, оскільки враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та чисельних постановах Верховного Суду, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні нормами законодавства України, а саме КЗпП України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним обранням належного способу захисту порушених прав та визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 22.07.2021 (а.с.32).

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до приписів статті 139 КАС України судовий збір у розмірі 454,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ідентифікаційний код 43305056, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 по 18.06.2021 у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова