Рішення № 99827192, 23.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2021 року № 320/9642/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області №1763170-5605-1031 від 13.04.2020.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позов мотивовано протиправністю винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, з огляду на сплату земельного податку за належну позивачу земельну ділянку користувачем цієї земельної ділянки - ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО».

Заперечуючи проти позову в письмовому відзив, Головне управління Державної податкової служби у Київській області просило суд відмовити в його задоволенні та зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 13.04.2020 №1763170-5605-1031 не передбачає такої складової частини, як розрахунок податкового зобов`язання.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 16.10.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 09.12.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 30.08.2021 витребувано докази по справі.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Із клопотанням про розгляд справи з проведенням судового засідання сторони не зверталися.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка загальною площею - 13,8831 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, за адресою: Київська обл., Макарівський р-н., за межами Королівської с/р.

Королівською сільською радою прийнято рішення від 25.06.2019 №305-41-VII «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2020 рік (плати за землю)», згідно з додатком 1 ставка податку на земельні ділянки для індивідуального садівництва встановлюються у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Київській області на 2020 рік.

Між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО» (Орендар) укладено договори оренди землі від 03.02.2020 №1ОК-К, №2ОК-К, №3ОК-К, №4ОК-К (далі також - Договори) про передачу у строкове платне користування земельних ділянок розташованих на території Королівської сільської ради Макарівського району Київської області. Строк дії Договорів до 31.12.2027 року (п.3.1 Договору).

Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 13.04.2020 №1763170-5605-1031, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання за 2020 рік із земельного податку з фізичних осіб, у розмірі 18416,63 грн.

Позивачем подано до ДПС України скаргу на податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 13.04.2020 №1763170-5605-1031.

Рішенням від 01.09.2020 ДПС України податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 13.04.2020 №1763170-5605-1031 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач звернувся до Головного управління ДПС у Київській області із заявами від 05.05.2021, від 25.03.2021 про звільнення його від сплати земельного податку.

Листом від 26.02.2021 №1272/К/10-36-24-10 Головним управлінням ДПС у Київській області повідомило позивача про відкликання податкового повідомлення-рішення за період 2020 року.

Вважаючи протиправними податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до суду із даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України в органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).

Положеннями статті 7 Податкового кодексу України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 Податкового кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Відповідно до пункту 36.1, 36.2 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

За приписами пункту 36.4 статті 36 Податкового кодексу України виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно з пунктами 37.1, 37.2 статті 37 Податкового кодексу України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (пункт 38.1, 38.2 статті 38 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.286.5 статті 286 Податкового кодексу України зазначеної статті нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПК України.

Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 статті 14 ПК України).

Від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи (пункт 281.3 статті 283 ПКУ).

Відповідно до пункту 58.1 ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено Наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2015 №1204 (далі по тексту - Порядок №1204).

Відповідно до пункту 9 Порядку №1204 до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

VI. Оцінка суду

Системний аналіз наведеного правового регулювання дає підстави стверджувати, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №826/5220/17.

Судом встановлено, що земельні ділянки, які розташовані на території Королівської сільської ради Макарівського району Київської області та належать на праві приватної власності позивачу, передано в строкове платне користування (оренду) ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО» згідно догорів від 03.02.2020 №10К-К, №20К-К, №30К-К, №40К-К.

Передача вказаних земельних ділянок у користування ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО» також підтверджуються відомостями з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 208844220 від 13.05.2020, індексний номер 208854220 від 13.05.2020, індексний номер 208844220 від 13.05.2020, індексний номер 2088471350 від 13.05.2020, індексний номер 208874443 від 13.05.2020.

Будь-які докази, що спростовують зазначену обставину матеріали адміністративної справи не містять.

Таким чином, фактичним землекористувачем земельних ділянок, які розташовані на території Королівської сільської ради Макарівського району Київської області є ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО».

Так, пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України визначено, що від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

Водночас, із матеріалів справи вбачається та листом Головним управлінням ДПС у Київській області від 26.02.2021 №1272/К/10-36-24-10 підтверджується, що ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО» має статус платника єдиного податку четвертої групи.

Враховуючи передачу позивачем в оренду належних йому на праві власності земельних ділянок - ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО», яке є платником єдиного податку четвертої групи, суд вважає, що наявні підстави для застосування пільги, передбаченої пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України.

Відтак, факт укладання між ОСОБА_1 та ТОВ «КИЇВХЛІБ АГРО» відповідно до договорів від 03.02.2020 №10К-К, №20К-К, №30К-К, №40К-К звільняє позивача, як власника відповідних земельних ділянок, від обов`язку сплати земельного податку.

При цьому суд звертає увагу, що про наявність у позивача пільг передбачених пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України зазначено у листі від 26.02.2021 №1272/К/10-36-24-10 Головного управління ДПС у Київській області, про що свідчить відкликання податкового повідомлення-рішення.

Суд наголошує, що Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 28.02.2019 у справі №815/5979/17, від 06.02.2019 у справі №824/230/17-а, від 24.09.2019 у справі №806/7171/13-а, від 28.04.2020 у справі №814/536/15 неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що зі змісту спірного податкового повідомлення-рішення неможливо встановити ні конкретну площу земельної ділянки, ні її адресу, ані період часу за який має обраховуватися вказане в податковому повідомленні-рішенні податкове зобов`язання, оскільки досліджуючи зміст оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом встановлено, що податковим органом у вказаному податковому повідомленні-рішення зазначено за платежем: «земельний податок з фізичних осіб 18010700», що є назвою самого податку, податковим періодом за яким нараховано вказане податкове зобов`язання є 2020 рік.

Отже, твердження відповідача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

З огляду на встановлені судом обставини справи, проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин та практику Верхового Суду, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 13.04.2020 №1763170-5605-1031, відповідно, вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

VІІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 29000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 25.06.2020; акт приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.06.2020, відповідно до якого вартість 1 год. роботи адвоката становить 2900,00 грн., розрахунок вартості наданих адвокатом послуг здійснено наступним чином: 10 годин * 2900,00 грн. = 29000,00 грн. (п.3, 4); прибутковий касовий ордер від 05.03.2021 №1-05-03/21 про сплату ОСОБА_1 29000,00 грн. згідно договору про надання правової допомоги від 25.06.2020 та акту приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2021.

Заявлені до відшкодування витрати не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за подання до Київського окружного адміністративного суду позовної заяви явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Отже суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 6000,00 грн. Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про можливість задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково. Відтак, стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області підлягають судові витрати у розмірі 6840,80 грн.

Керуючись статтями 9,14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області №1763170-5605-1031 від 13.04.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд.5-А) судові витрати у сумі 6840, 80 грн. (шість тисяч вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 23.09.2021 р.