Рішення № 99826671, 20.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 вересня 2021 року Справа № 280/6019/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), підписаний представником - адвокатом Великановим Микитою Олександровичем (далі - представник), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якого представник позивача просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-6698-50, винесену відповідачем 25.06.2021 відносно позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята всупереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що у ОСОБА_1 відсутній статус фізичної особи-підприємця, а тому вона не має обов`язку сплачувати єдиний внесок. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 19.08.2021 надав до суду відзив на поовну заяву (вх.№47713), в якому зазначає, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку як фізична особа - підприємець з 27.01.2003, перебуває на загальній системі оподаткування. Зазначає, що у зв`язку із змінами до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, платник єдиного внеску, зокрема і фізична особа - підприємець, зобов`язані сплачувати єдиний внесок не залежно від того чи отримано такими особами доходів протягом звітного періоду. Відповідач вважає, що ним правомірно починаючи з 01.01.2017 по дату виставлення спірної вимоги нараховувався позивачу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який позивачем у встановлений строк не сплачено. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також, 01.09.2021 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№50052) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що суддя Запорізького окружного адміністративного суду Лазаренко М.С. в період з 13.09.2021 по 17.09.2021 включно приймав участь у підготовці суддів окружних адміністративних судів для підтримання кваліфікації, яка проводилась Дніпровським регіональним відділенням Національної школи суддів України в онлайн режимі, суд вважає за можливе завершити розгляд справи в перший робочий день, тобто 20.09.2021.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

25.06.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області складено та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6698-50, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн., яка обліковується станом на 31.05.2021.

Вважаючи протиправною виставлену вимогу, позивач через свого представника звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464, визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацом 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач з 01.01.2017 по дату винесення спірної вимоги єдиний внесок, як фізична особа - підприємець не сплачував.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

З наданого представником позивача витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та роздруківки з сайту Міністерства юстиції України судом встановлено, що фізичних-осіб підприємців з даним РНОКПП «2540513382» не знайдено.

Судом на офіційному сайті Міністерства юстиції України перевірені дані щодо наявності фізичних осіб-підприємців з РНОКПП « НОМЕР_1 », проте з даним РНОКПП фізичних осіб-підприємців не знайдено.

Отже, в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з РНОКПП « НОМЕР_1 ».

Відповідно до частини першої та частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (стаття 4 Податкового кодексу України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16.

Відповідачами не надано жодного доказу того, що позивач був або є фізичною особою-підприємцем, а отже відсутні докази правомірності винесення спірної вимоги.

В зв`язку з чим, суд вважає, що позивач не має спеціального статусу фізичної особи - підприємця, що в свою чергу б створювало обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.

За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску та виставлення оскаржуваної вимоги.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 по справа №260/81/19 (Провадження №11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд».

«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.».

Згідно із частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що, згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 908,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною шостою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №160/6899/20.

В обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 07.07.2021 (далі Договір від 07.07.2021);

- копію акту прийому-передачі послуг з правової допомоги №1 до договору про надання правової допомоги від 07.07.2021;

- опис послуг з правової допомоги, наданих адвокатським бюро «Великанов та партнери» у зв`язку з розглядом справи №280/6019/21 на підставі договору про надання правової допомоги від 07.07.2021.

Згідно з пунктом 1.1. Договору від 07.07.2021, що укладений між позивачем як клієнтом та адвокатським бюро «Великанов та партнери» в особі керівника Великанова Микити Олександровича, «предметом даного Договору є надання послуг з правової допомоги Клієнту, що полягають у 1) наданні правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, 2) складанні документів правового характеру, пов`язаних з реалізацією прав Клієнта як учасника адміністративного судового процесу, і 3) здійсненні представництва інтересів Клієнта як учасника адміністративного судового процесу у судах під час здійснення адміністративного судочинства».

Відповідно до пункту 1.2. Договору від 07.07.2021, «сторони домовились, що надання правової допомоги за цим Договором здійснюється адвокатом Великановим Микитою Олександровичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001235, видане на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 30 березня 2017 року №7) або іншим працівником Бюро на підставі довіреності, виданій Бюро даному працівнику, або окремого доручення керівника Бюро Великанова Микити Олександровича».

Згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Договору від 07.07.2021, «Бюро зобов`язується протягом строку дії Договору надавати Клієнту послуги з правової допомоги, що полягають у 1) наданні правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, 2) складанні документів правового характеру, пов`язаних з реалізацією прав Клієнта як учасника адміністративного судового процесу, і 3) здійсненні представництва інтересів Клієнта як учасника адміністративного судового процесу у судах під час здійснення адміністративного судочинства».

Відповідно до підпункту 2.3.1. пункту 2.3. Договору від 07.07.2021, «Клієнт зобов`язаний сплачувати гонорар Бюро в порядку та на умовах, передбачених у даному Договорі».

Згідно з пунктом 4.1. Договору від 07.07.2021, «Клієнт зобов`язаний сплатити Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що становить 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок), за надання всіх послуг з правової допомоги, пов`язаних з розглядом у Запорізькому окружному адміністративному суді справи за позовом ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, код ЄДРПОУ ВП 44118663, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплат}' недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-6698-50, винесеної ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ 25 червня 2021 року відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ».

Відповідно до пункту 4.2. Договору від 07.07.2021, «Клієнт зобов`язаний сплатити Бюро гонорар, передбачений п. 4.1. даного Договору, у строк, що становить ЗО (тридцять) календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, код ЄДРПОУ ВП 44118663, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф- 6698-50, винесеної ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ 25 червня 2021 року відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ».

Згідно з пунктом 4.3. Договору від 07.07.2021, «надання Клієнту послуг з правової допомоги, передбачених п. 4.1. даного Договору, підтверджується Актом прийому-передачі послуг з правової допомоги №1, що складається Бюро і підписується Сторонами даного Договору. Даний Акт прийому-передачі послуг з правової допомоги №1 складається Бюро і підписується Сторонами у двох екземплярах, по одному для кожної Сторони, і є невід`ємною частиною Договору».

Відповідно до акту прийому-передачі послуг з правової допомоги №1 до договору про надання правової допомоги від 07.07.2021, «Даний Акт прийому-передачі послуг з правової допомоги №1 складений на виконання пункту 4.3. договору про надання правової допомоги від 07.07.2021 укладеного між АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ВЕЛИКАНОВ ТА ПАРТНЕРИ» (АБ «ВЕЛИКАНОВ ТА ПАРТНЕРИ»), код у ЄДРПОУ 43252024, в особі керівника Великанова Микити Олександровича, надалі іменується Бюро, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , надалі іменується - Клієнт, з іншої сторонни (далі договір про надання правової допомоги від 07.07.2021).

Підписанням даного Акту прийому-передачі послуг з правової допомоги №1 Бюро і Клієнт підтверджують, що, відповідно до пункту 4.1. договору про надання правової допомоги від 07.07.2021, Бюро надало Клієнту наступні послуги з правової допомоги, передбачені пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги від 07.07.2021: 1) складання позовної заяви у справі №280/6019/21 (10 годин).

Судом встановлено, що адвокатом Великановим Микитою Олександровичем, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001235, видане на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 30.03.2017 №7, який діє на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АР №1053711 від 08.07.2021, складено, підписано та подано до Запорізького окружного адміністративного суду позовну заяву з додатками.

Умовами Договору від 07.07.2021 врегульовано здійснення оплати наданих послуг з правової допомоги після набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а відтак строк оплати позивачем послуг адвоката на час вирішення питання розподілу судових витрат не настав. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду письмові докази доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. у зв`язку з розглядом цієї справи.

У відзиві відповідач зазначає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу 4000,00 грн. не є співмірним з фактично виконаними послугами та роботами, оскільки дана справа не є складною (така категорія адміністративних справ є поширеною та не потребує значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги).

Необхідно звернути увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Враховуючи клопотання відповідача, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката в частині складання позовної заяви у сумі 2500,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-6698-50, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 25.06.2021 відносно ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 20.09.2021.

Суддя М.С. Лазаренко