Рішення № 99825790, 23.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року Справа № 182/2469/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.04.2021 року надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в особі управління пенсійного забезпечення відділу перерахунків пенсій № 3, в якому позивач з урахуванням уточнень просить суд:

- визнати протиправними дії відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 01.09.1989 року по 20.07.1999 року лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом, передбаченого ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику інфекційного закладу охорони здоров`я;

- зобов`язати відділ перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1989 року по 20.07.1999 року лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом до трудового (страхового) стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок і виплату призначеної пенсії за віком, починаючи з дня виходу на пенсію, із врахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що звернувся до відповідача із заявою про зарахування роботи лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом з 01.09.1989 року по 20.07.1999 року до стажу в подвійному розмірі, відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, пенсійний орган відмовив в зарахуванні до трудового стажу означеного періоду у подвійному розмірі згідно вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутні дані про те, що позивач працював з хворими на захворювання, які віднесені до особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб відповідно до Переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 133 від 19.07.1995 року «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», а також те, що ОСОБА_1 працював саме в інфекційних закладах (відділенні, кабінеті) охорони здоров`я. Крім того, відповідач зазначає, що робота позивача за сумісництвом на 0,5 ставки не зараховується до спеціального стажу у подвійному розмірі.

Позивач вважає, що така відмова відповідача не відповідає вимогам законодавства та порушує конституційні права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідач, заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами. Зазначає, що зарахування спірного періоду роботи позивача лікарем дерматовенерологом та лікарем дерматологом у подвійному розмірі є неможливим, оскільки трудова книжка та архівні довідки не підтверджують факт роботи ОСОБА_1 в інфекційному закладі (відділенні, кабінеті) охорони здоров`я як такому та на посаді по роботі з хворими на захворювання, які віднесені до особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб. Просить звернути увагу на те, що в подвійному розмірі не зараховується робота за сумісництвом на 0,5 ставки.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

05.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію, викладену в уточненій позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача викладені у відзиві, є необгрунтованими, а тому, не підлягають задоволенню.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21.10.2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування у подвійному розмірі періоду роботи з 01.09.1989 року по 20.07.1999 року лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом на підставі вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2021 року № 5722-2756/К-01/8-0400/21 «Про результати розгляду звернення» позивача повідомлено про відсутність законних підстав для пільгового обчислення періоду роботи з 01.09.1989 року по 20.07.1999 року, оскільки приписами ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування в подвійному розмірі стажу роботи саме в інфекційному закладі (відділенні, кабінеті) охорони здоров`я та на посаді по роботі з хворими на захворювання, які віднесені до особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб.

Не погодившись з відмовою відповідача щодо зарахування вказаного періоду роботи у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 року № 1645-III інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Статтею 7 Закону № 1645-III визначено, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому порядку на приватній власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Спільним листом Міністерства охорони здоров`я України №10.01.09/2606, Міністерства праці та соціальної політики України №625/01/15-05/039-6 та Пенсійного фонду України №16918/02-20 надано роз`яснення щодо зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі часу роботи у протитуберкульозних, психоневрологічних кабінетах, психоневрологічних відділеннях, а також у кабінетах інфекційних захворювань.

Також листом Міністерства охорони здоров`я України №10.03.68/286 від 15.02.2006 року було надано роз`яснення щодо зарахування стажу роботи медичних працівників шкірно-венерологічних диспансерів у подвійному розмірі, як за роботу в інфекційному закладі згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зазначено, що робота медичних працівників у шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах, які працюють з хворими, повинна зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 року №133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» визначено, що сифіліс, гонорея, трихофісія, мікроспорія, фавус відносяться до небезпечних інфекційних хвороб; короста та демодекоз - до групи аскарози, паразитарних хвороб.

Відповідно до роз`яснень Міністерства охорони здоров`я України від 27.01.2010 року № 05.03-18-54/973 визначено, що інфекційний заклад (відділення) - це заклад (відділення), де надають медичну допомогу - хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.

З огляду на викладене слідує, що дерматовенерологічний кабінет є інфекційним закладом охорони здоров`я.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно приписів статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказана вище норма Закону України «Про пенсійне забезпечення» кореспондується із положеннями Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, відповідно до яких основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Так, з матеріалів справи, а саме, копії трудової книжки позивача та архівних довідок, виданих архівним відділом Нікопольської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 , зокрема:

- з 01.09.1989 року - прийнятий на посаду лікаря-дерматовенеролога Медико-санітарної частини Південно-трубного заводу на підставі наказу № 1 від 01.09.1989 року;

- з 01.10.1991 року - Медико-санітарна частина була введена у штат Південно-трубного заводу на підставі рішення № 511/26 від 01.10.1991 року;

- 01.04.1992 року - переведений з Медико-санітарної частини Південно-трубного заводу лікарем-дерматовенерологом кабінету дерматолога на підставі розпорядження № 15 від 01.04.1992 року;

- 02.07.1997 року – звільнений із займаної посади у зв`язку із переводом на підставі наказу № 116 від 01.08.1997 року;

- 03.07.1997 року та по сьогоднішній день – прийнятий за переводом на посаду головного лікаря станції переливання крові на підставі наказу № 15-к від 03.07.1997 року.

Водночас, відповідно до архівної довідки від 09.12.2020 року № 3836, виданої архівним відділом Нікопольської міської ради, з 19.07.1997 року по 20.07.1999 року ОСОБА_1 працював у Медико-санітарній частині Південно-трубного заводу лікарем-дерматологом на 0,5 ставки кабінету венеролога спеціалізованого відділення за сумісництвом.

Таким чином, що позивач, працюючи лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом, проводив лікування і безпосередньо контактував зі збудниками небезпечних інфекційних хвороб, а отже, має право на зарахування спірного періоду роботи до трудового (страхового) стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, зарахуванню підлягає період роботи позивача з 01.09.1989 року по 02.07.1997 року та з 19.07.1997 року по 20.07.1999 року, оскільки саме з 19.07.1997 року ОСОБА_1 прийнятий за сумісництвом до Медико-санітарної частини Південно-трубного заводу лікарем-дерматологом на 0,5 ставки кабінету венеролога спеціалізованого відділення. Тому, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Щодо посилання відповідача на те, що робота позивача за сумісництвом на 0,5 ставки не зараховується до спеціального стажу у подвійному розмірі, то суд зазначає наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 року №245 встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №456/1310/17, від 17.06.2020 року №357/11458/17, від 21.10.2019 року №295/8391/15-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання позивача на те, що пенсійний орган для зарахування стажу у подвійному розмірі витребовує у ОСОБА_1 довідку з описом умов роботи на займаних посадах у Медико-санітарній частині Південно-трубного заводу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Представником відповідача не надано до суду доказів того, що пенсійний орган письмово повідомляв позивача про необхідність надання означеної довідки.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем були сплачені судові витрати у розмірі 908,00 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № МР_АВ290296СDV_19711272 від 14.06.2021 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправними дії відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоду роботи з 01.09.1989 року по 02.07.1997 року та з 19.07.1997 року по 20.07.1999 року лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом, передбаченого ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику інфекційного закладу охорони здоров`я.

Зобов`язати відділ перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1989 року по 02.07.1997 року та з 19.07.1997 року по 20.07.1999 року лікарем-дерматовенерологом та лікарем-дерматологом до трудового (страхового) стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити перерахунок і виплату призначеної пенсії за віком, починаючи з дня виходу на пенсію, із врахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з відділу перерахунків пенсій № 3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 23.09.2021 року.

Суддя І.О. Лозицька