Рішення № 99825584, 15.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року Справа № 160/13087/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150007344 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду Українки в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з 6 травня 2021 року відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та провести з вказаної дати відповідні виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при досягненні позивачем 55 років, останній звернувся до відповідача за заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте, рішенням від 29.04.2021 року № 046150007344 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за відсутності страхового стажу 25 років, оскільки позивач не відноситься до осіб, які зазначені в п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає, відмову відповідача у призначенні пенсії неправомірною, оскільки всі періоди служби підтверджені необхідними записами та документами, які містять відповідні записи та відомості про проходження позивачем служби в Збройних Силах України та прийнятті участі у розмінуванні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року на адресу суду від відповідача 03 вересня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві відповідачем позов не визнано та зазначено, що основними умовами призначення дострокової пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є, зокрема, бути віднесеним до осіб, які перелічені в п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підтвердження участі у бойових діях.

Проте, що в трудовій книжці не зазначено, що ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях, тому відсутні підстави для призначення дострокової пенсії.

Оскільки позивач не відноситься до осіб, які зазначені в п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 має статус учасника бойових дій.

По досягненню 55 річного віку, відповідно до п. ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії позивачем була надана, зокрема, довідка Центрально- Міського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.04.2021 року за № 56 та від 19.04.2021 року за № 03/21, в яких зазначено, що під час проходження військової служби в Збройних Силах позивач приймав участь у розмінуванні та рішенням комісії йому встановлено статус учасника бойових дій.

Рішенням від 29.04.2021 року № 046150007344 позивачу відмовлено у призначені дострокової пенсії за віком у зв`язку з тим, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпеченням національної безпеки і оборони після досягнення чоловіками 5 років за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.

Не погоджуючись з діями відповідача стосовно відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Стаття 115 Розділу XIV-1 Закону № 1058 регламентує пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 20 ст. 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. п. 12 та 13 ст. 7 Закону № 3551, особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ст. 7 Закону № 3551, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону № 3551, відповідно до абз. абз. 6 і 7 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону, а також абз. 8 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Аналіз положення п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 зумовлює висновок, що чоловік набуває право на дострокове призначення пенсії за віком при дотриманні сукупності таких вимог:

1. досягнення 55 років;

2. наявність страхового стажу не менше 25 років;

3. належність до однієї з категорій осіб, що перелічені у п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058.

Такими категоріями осіб є:

1) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;

2) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;

3) дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;

4) особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 20 ст. 6 Закону № 3551;

5) особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. п. 12 та 13 ст. 7 Закону № 3551;

6) особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6 Закону № 3551;

7) особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ст. 7 Закону № 3551;

8) дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону № 3551, відповідно до абз. абз. 6 і 7 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону, а також абз. 8 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об`єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Позивач зазначає, що є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , довідкою Центрально-Міського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.04.2021 року за № 56 та від 19.04.2021 року та довідкою від 19.04.2021 року за № 03/21, в яких зазначено про проходження позивачем військової служби в Збройних Силах з 11.11.1984 року по 20.11.1986, з 26.11.1991 року по 07.08.2004 року та, що під час проходження військової служби з 26.11.1991 року по 07.08.2004 року позивач приймав участь у розмінуванні та рішенням комісії йому встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 11 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України», держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Судом встановлено, що позивач в установленому законом порядку визнаний учасником бойових дій, має трудовий стаж понад 25 років та досяг 55 річного віку. Підстави, з яких відповідач відмовив позивачу в достроковому призначенні пенсії, не знайшли свого підтвердження.

З огляду на встановлені фактичні обставини та зміст правових норм, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150007344 від 29.04.2021 у призначенні пенсії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При обранні способу захисту порушеного права судом враховано, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважав й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Ст. 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З приводу доводів відповідача про те, що ухвалення судом рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є втручанням в його дискреційні повноваження, суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати головне управління пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком з врахуванням позиції суду викладеному в даному рішенні.

Підсумовуючи усе вищеперелічене, суд зробив висновок, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150007344 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком.

Зобов`язати головне управління пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком з врахуванням позиції суду викладеному в даному рішенні

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук