Рішення № 99825567, 21.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року Справа № 160/13367/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №63320859 від 08.02.2021 року, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м. Дніпро) Виковим Артемом В`ячеславовичем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 265.03.2020 року у справі № 160/2252/20 позивач отримав виконавчий лист № 160/2252/20 та звернувся до відповідача з заявою про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а державний виконавець , не виконавши рішення суду закрив виконавче провадження з підстав направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

На думку позивача, державним виконавцем при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 265.03.2020 року не вжито всіх відповідних заходів стосовно примусового виконання рішення суду, тому оскаржувана постанова винесена передчасно, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст. 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою суду від 12 серпня 2021 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання умов ухвали від 12 серпня 2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, зокрема подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Судове засідання призначено на 21 вересня 2021 року.

21 вересня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнім зазначено, що державним виконавцем вчинено всі передбачені дії Законом України «Про виконавче провадження» стосовно примусового виконання рішення зобов`язального характеру, яке не можливо виконати без участі боржника та не може самостійно провести перерахунок пенсії позивачу та здійснити виплату заборгованості.

Також, у відзиві зазначено, звернення до суду з заявою про встановлення способу та порядку виконання рішення є правом, а не обов`язком державного виконавця. Крім того, останнім зазначено, що відсутня позитивна практика винесення рішень суду за даною категорією справи.

У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Позивача в судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року у справі №160/2252/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю, а саме:

- визнано протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача з 82 % до 70 % грошового забезпечення, та проведення перерахунку;

- зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області перерахувати з 01 січня 2018 року та виплатити перераховані та недоплачені суми грошового забезпечення (пенсію) позивачу у розмірі 82 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищевказаного судового рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 09.07.2020р. №160/2252/20 про зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати з 01 січня 2018 року та виплатити перераховані та недоплачені суми грошового забезпечення (пенсію) позивачу у розмірі 82 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

16.10.2020р. позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з заявою про прийняття вищевказаного виконавчого листа до виконання.

На підставі вищевказаної заяви позивача постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 19.10.2020 року відкрито виконавче провадження № 63320859 з примусового виконання виконавчого листа №160/2252/20, виданого 09.07.2020 року виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Виконавчим листом №160/2252/20 зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати з 01 січня 2018 року та виплатити перераховані та недоплачені суми грошового забезпечення (пенсію) ОСОБА_1 у розмірі 82 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

У постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.10.2020 року зазначено про необхідність виконання боржником рішення суду протягом 10 робочих днів.

26.01.2021р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у виконавчому проваджені №63320859 винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн. на підставі ст.ст.63,75 Закону України «Про виконавче провадження». Цією ж постановою зобов`язано боржника (головне управління Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Листом від 20.01.2021 року за №0400-010901-8/8115 головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому останнє повідомило, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2020р. у справі №160/2252/19 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , доплата за період з 28.04.2019 (дата набрання чинності рішення) по 31.07.2020 у розмірі 4012,02 грн. виплачена у серпні 2020 року. Також зазначено, що бюджетні асигнування Пенсійного фонду України на виплату рішень суду на поточний рік не переглнуті , доплата ОСОБА_2 за період з 01.01.2018 року по 27.04.2020 року в розмірі 24460,38 грн буде здійснена після виділення додаткових коштів.

08.02.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у виконавчому проваджені № 63320859 винесено ще одну постанову про накладення штрафу, якою у зв`язку із тим, що станом на 08.02.2021 боржником рішення суду не виконано, на підставі ст.ст.63,75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф на користь держави у розмірі 10200,00грн. Цією ж постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

У той же день, 08.02.2021 року, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63320859.

Зі змісту постанови від 08.02.2021 р. ВП №63320859 про закінчення виконавчого провадження вбачається, що остання винесена відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Позивач вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 08.02.2021 р. ВП №63320859, яка є предметом даного позову, винесена без законних на те підстав та без дотримання строку для виконання боржником рішення суду, у зв`язку з чим останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

При вирішенні спору суд виходить із того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" серед основних засад здійснення виконавчого провадження законодавець називає верховенство права та обов`язковість виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Судом встановлено, що оскаржена постанова прийнята відповідачем на підставі вимог пункту 11 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, за змістом положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Частина 2 статті 75 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до зазначеної норми, накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Отже, направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 року (справа 826/14580/16).

Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, з огляду на те, що сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

Слід також зазначити, що невиконання рішення суду та прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав призведе до того, що судовий акт не буде виконаний в мабутньому, що у свою чергу суперечить основним завданням виконавчого провадження, основним принципам національного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини.

Також суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частинами другою та четвертою статті 257 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, рішення відповідача є такими, що не ґрунтується на вимогах закону та має наслідком нелегітимного втручання у мирне володіння майном позивача, оскільки рішення суду в частині не виплаченої позивачу пенсії за період з 01.01.2018 року по 27.04.2020 року не можливо буде виконати в майбутньому.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача стосовно того, що жодного позитивного рішення за заявами державних виконавців про зміну способу та порядку судового рішення судами не приймалось, оскільки відсутність можливої позивної практики судів з даного питання не позбавляє державного виконавця обов`язку виконати судове рішення.

Визначаючись із найбільш ефективним способом відновлення порушених прав позивача суд виходить із того, що відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, передчасне закінчення виконавчого провадження 63330859 оскаржуваною постановою від 08.02.2021 року, без виконання рішення суду в повному обсязі, не відповідає приписам ч.2 ст.2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 06.08.2021 № 0.0.2221185184.1 на суму 908,00 грн.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 43314918).

Керуючись ст. ст. 241-246, 287, 272 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №63320859 від 08.02.2021 року, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м. Дніпро) Виковим Артемом В`ячеславовичем.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 43314918) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук