Рішення № 99824652, 27.08.2021, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/275/20

2/467/5/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання - Андросової А.В., Старовойтова В.С., Савчук О.І.

позивача - ОСОБА_1

представників позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок,-

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звернувшись до суду із зазначеним вище позовом, позивач посилалась на те, що з 2015 року по 02 жовтня 2017 року вона власними силами обробляла дві земельні ділянки площею 7,12 га та 14,24 га, що розташовані в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, одна із яких належить на праві власності їй особисто, а друга - належала її покійні на цей час матері ОСОБА_8 .

До 2015 року обидві земельні ділянки перебували в оренді у відповідача.

Позивач зазначила, що у 2017 році з метою посіву на обох земельних ділянках озимого ячменю витратила власні кошти, зокрема, 12 600,00 грн. - за обробіток 21 га землі; 8 600,00 грн. - на 400 літрів дизельного пального; 37 600,00 грн. - на мінеральне добриво (нітроамофоску); 17 088,00 грн. - за внесення добрива у грунт та 24 500,00 грн. - на насіння озимого ячменю сорту «Достойний», що у сумі складає 100 388,00 грн.

Проте, восени 2017 року, як вказала позивач, відповідач самовільно зайняв належні їй земельні ділянки загальною площею 21,36 га, які були підготовлені нею за власний кошт до посіву озимого ячменю, що перешкодило їй використати земельні ділянки та зібрати із них врожай.

Свої дії відповідач обґрунтував наявністю у нього додаткових угод до договорів оренди землі, укладених на 25 років, однак, ці як самі договори оренди, так і додаткові угоди до них були визнані недійсними на підставі судових рішень.

Крім цього, при самостійному використанні земельних ділянок позивач, на її думку, могла б отримати валовий дохід на суму 415 562,50 грн., який вона розрахувала множенням середньої урожайності озимого ячменю по Миколаївській області (31,13 центнер) на загальну площу земельних ділянок, що підлягає обробітку та на закупівельну ціну однієї тони озимого ячменю урожаю 2018 року станом на 24 серпня 2018 року (6 250,00 грн.).

Таким чином, як вказано у позовній заяві, неодержані позивачем доходи внаслідок самовільного зайняття відповідачем її земельних ділянок склали 352 274,50 грн., виходячи із вартості затрат на дискування, збір урожаю та посівного матеріалу.

Оскільки відповідач своїми діями позбавив позивача права на отримання доходів від використання вказаних земельних ділянок, то позивач, фактично уточнивши позовні вимоги заявою від 01 червня 2020 року, просила суд стягнути на її користь збитки, завдані самовільним зайняттям земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,1 га (кадастровий номер 4820382600:09:000:0062) та площею 14,24 га (кадастровий номер 4820382600:09:000:0061), які розташовані в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, у розмірі 100 388,00 грн. та неодержаний дохід у розмірі 352 274,50 грн., а всього на суму 452 662,50 грн.

Процесуальні дії у справі

Провадження у справі було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 05 березня 2020 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду від 14 травня 2020 року за клопотанням позивача витребувано докази.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2020 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2020 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про відвід судді було відмовлено.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року заяву представника позивача про відвід головуючого судді - залишено без розгляду.

Ухвалами Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та викликано заявлених позивачем свідків.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2021 року за клопотанням позивача витребувано докази.

Позиція учасників справи та їх вступне слово

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві, та пояснила суду, що самостійно обробляє дві земельні ділянки, одна із яких належить їй на праві власності, інша - належала її покійній на цей час матері ОСОБА_8 .

Восени 2017 році відповідач самовільно засіяв вказані земельні ділянки, тим самим спричинивши їй збитки, розрахунок яких наведено у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити повністю та пояснила, що позивач восени 2017 році мала намір засіяти дві земельні ділянки озимою пшеницею, підготувавши їх для посіву, зокрема, придбавши паливо, насіння та добрива за власний кошт.

Проте, відповідач самовільно здійснив посів своєї пшениці на земельних ділянках позивача, скориставшись вже підготовленою для цього землею.

При цьому, відповідач, зібравши врожай із земельних ділянок позивача, отримав дохід, у той час, як позивач понесла збитки, як прямі, так і у виді упущеної вигоди на загальну суму 452 662,50 грн., розрахунок яких зроблено за фактичними затратами, оскільки законодавство не зобов`язує позивача проводити розрахунок збитків відповідно до Методики.

Факт самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок позивача підтверджується матеріалами кримінального провадження та рішеннями Арбузинського районного суду Миколаївської області, якими додаткові угоди до договорів оренди були визнані недійсними, а також відзивами, що були надані ТОВ «Агрофірма «Вісла» при розгляді іншої справи, із яких слідує, що відповідач не заперечував факт використання земельних ділянок позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив повністю, просив у його задоволенні відмовити через недоведеність обставин, на які викладені у позовній заяві.

Зокрема, вказав, що надана позивачем довідка від ОСОБА_9 про обробіток 21 га землі за 12 600,00 грн. не є достовірним і належним доказом, оскільки із неї неможливо установити хто саме виконував роботи, чим саме вони виконувались і як саме проводився обробіток землі. У той час, як неможливо встановити чи дійсно існує така особа, як ОСОБА_9 .

Крім цього, наданий позивачем товарний чек від 04 вересня 2017 року на придбання дизельного пального у кількості 400 літрів на суму 8 600,00 грн. також не є належним і допустимим доказом.

Зокрема, позивач не зазначає як саме вона використала це пальне та яким чином їй було спричинено реальні збитки його придбанням, у той час, як товарний чек не відповідає вимогам Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ №1442 від 20 грудня 1997 року, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерством економіки України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20 травня 2008 року та наказу Міністерства фінансів №13 від 21 січня 2016 року.

Крім цього, сам по собі фіскальний чек про придбання нітроамофоски на суму 37 600,00 грн. не може бути самостійним і достатнім доказом цієї обставини, так як вказує лише про сплату за товар, однак, не підтверджує факту відвантаження (поставки) товару покупцю, його придбання саме позивачем, місце придбання та інші істотні умови правочину.

При цьому, відсутні докази того, що таке нітроамофоска, для чого її потрібно вносити в грунт та фактичного її використання (внесення в землю) позивачем.

Представник відповідача вказав, що прибутковий касовий ордер від 01 жовтня 2017 року, виданий ФГ «Коваль», та акт виконаних робіт від 01 жовтня 2017 року не підтверджують, що позивач витратила кошти на обробіток земельних ділянок, так як в акті відсутні відповідні суми, яку сплатила або могла сплатити позивач, тому є підстави вважати, що ці послуги були надані безкоштовно.

Сам же касовий ордер не вказує за які саме послуги позивачем були сплачені кошти, у той час, як акт виконаних робіт не відображає яку ділянку було оброблено, у які строки та яка ціна виконаних робіт.

Видаткова накладна №317 від 19.09.2017 року не підтверджує ані сплату позивачем коштів за насіння ячменю сорту «Достойний», ані фактичного отримання позивачем цього товару.

Крім того, накладна містить дані про отримання насіння ОСОБА_10 , проте, яке ця особа має відношення до позивача невідомо. На думку відповідача, ОСОБА_10 придбав насіння ячменю для себе, а позивач позичила цей документ для використання у цій справі.

Тож, на думку представника відповідача, надані позивачем докази у цілому та окремо не підтверджують факту завдання збитків позивачу, у той час, як відповідач не спонукав останню нести вказані витрати.

Представник відповідача вказав, що починаючи з 01 січня 2017 року, відповідач, незважаючи на наявність у нього укладених додаткових договорів оренди земельних ділянок, не використовував земельні ділянки, зокрема, позивача, позаяк, прийняв рішення про тимчасову відмову від їх використання до ухвалення судових рішень.

Натомість, рішеннями Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 серпня 2019 року та від 01 липня 2019 року не встановлено факту самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок позивача.

Представник відповідача вважає, що самовільне зайняття земельних ділянок - це дія, яка містить у собі ознаки та склад правопорушення.

Проте, посадові особи ТОВ «Агрофірма «Вісла» не були притягнуті ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельних ділянок позивача.

Відповідач користувався земельними ділянками на підставі договорів оренди та додаткових угод до них з відома та погодження орендодавців до набрання чинності вказаними вище судовими рішеннями, а тому факт їх самовільного зайняття відсутній.

Отже, для доведення факту самовільного зайняття земельної ділянки особа має бути притягнута до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, а також необхідно відповідно до закону визначити розмір шкоди, завданий самовільним зайняттям земельних ділянок.

Однак, у цій справі відсутній передбачений законом розрахунок розміру понесених позивачем збитків, який би відповідав Методиці визнання розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового пориву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, що затверджена постановою КМУ № 963 від 25 липня 2007 року.

А таке вказує на відсутність у діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення.

У той час, як позивач посилається на Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19.04.1993 року №284, що, на думку відповідача, призводить до правової невизначеності, так як позивач сукупно об`єднала поняття самовільного зайняття земельних ділянок та їх тимчасового зайняття. Що робить невизначеними підстави поданого нею позову.

При цьому, позивач не надала акт комісії обстеження земельних ділянок відповідно до п.2 Порядку №284.

Отже, матеріали справи не містять передбаченого законом розрахунку розміру збитків, а наведений позивачем розрахунок не відповідає вимогам закону, так як останній не передбачає, що такого роду розрахунок може здійснюватись самостійно фізичною особою.

Таким чином, вимоги позивача є безпідставними, а надані нею докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин - неналежними, недопустимим та недостовірними.

За такого, представник відповідача просив повністю відмовити у задоволенні позову.

Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в судове засідання не з`явились, про його дату, час і місце повідомлялись належно, що підтверджується даними рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, але надали до суду свої заяви про розгляд справи за їх відсутності, паралельно зазначивши причини свого неприбуття до суду.

Треті особа ОСОБА_6 та ОСОБА_5 надали також письмові пояснення, із яких слідує, що належні їх матері ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_8 земельні ділянки у період із 2017 по 2019 року були самовільно захоплені відповідачем.

Мати мала намір у 2017 році засіяти ячмінь, але не змогла цього зробити через протиправні дії відповідача, якими їй було спричинено збитки.

Треті особи, за таких обставин, позов підтримали і просили його задовольнити.

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази і застосовані правові норми, у тому числі оцінка аргументів, наведених учасникам справи та мотиви їх відхилення

У свою чергу, суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши надані йому та витребувані ним докази, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - через призму достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів і обставин справи, керуючись законом, вважає за необхідне вказати про таке.

Так, свідки, будучи допитаними згідно із правилами ст. 230 ЦПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань, в судовому засіданні, кожний окремо, в суді показали про таке.

Свідок ОСОБА_11 вказала, що вона є головою Фермерського господарства «Коваль С.О.».

В серпні 2017 року до неї звернулась позивач із проханням допомогти у розкиданні добрива на її земельних ділянках.

Домовившись із позивачем про оплату, вона відправила техніку на земельні ділянки позивача, що розташовані в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського трайону

Самі ж добрива були придбані позивачем і привезені на поле ОСОБА_10 .

Через декілька днів вона знову направила техніку на земельні ділянки позивача, якою було внесено добрива в землю.

Загалом її технікою було оброблено 21 га землі позивача, за що остання заплатила 17 000,00 грн.

Свідок ОСОБА_10 в суді показав, що він спільно проживає із позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбі і допомагає їй в обробітку земельних ділянок загальною площею приблизно 21 га, одна із яких належить їй на праві власності, інша - належала її матері ОСОБА_8 .

До 2014 року ці земельні ділянки перебували в оренді ТОВ «Агрофірма «Вісла», а з 2014 року позивач самостійно вирощує на них врожай.

Восени 2017 року, коли в ТОВ «Агрофірма «Вісла» змінилось керівництво, воно почало претендувати на належні позивачці та іншим людям земельні ділянки.

Однак, в цей час позивач, прибравши із своїх земельних ділянок минулорічний соняшник, мала намір засіяти їх ячменем, у зв`язку із чим почала підготовку грунту до посіву, зокрема, двічі задискувала їх із розкиданням добрива.

При цьому, було придбано 4 тони добрив в с. Кавуни Арбузинського району Миколаївської області на суму 37 600,00 грн. та 3,5 тони насіння ячменю через фірму «Нью - Корн» приблизно за 24 000,00 грн.

Після того, як він привіз додому насіння, протравивши його, то наступного дня поїхав на поле аби висіяти насіння, однак, виявив, що земельні ділянки вже бути засіяні пшеницею ТОВ «Агрофірма «Вісла».

Земельні ділянки позивачки знаходяться поміж земельних ділянок відповідача і розділені межовими знаками, однак, незважаючи на це, останній засіяв пшеницею свої земельні ділянки, одночасно пустив сівалки і через земельні ділянки позивачки та інших одноосібників.

Тоді викликали поліцейських, разом із якими з поля вирушили до офісу відповідача, що знаходиться в с. Новоселівка.

Відповідач факту посіву своєї пшениці на земельних ділянках інших осіб не заперечував, однак, посилався на наявні у нього договори оренди землі та додаткові угоди до них, начеб - то підписані, зокрема, позивачкою.

Але так як остання ніяких додаткових угод із відповідачем не підписувала, то ці додаткові угоди були визнані недійсними в судовому порядку.

Свідок вказав, що діями відповідача позивачу спричинено збитки, у тому числі нанесена шкода здоров`ю.

Ці показання свідків суд визнає допустимим і належними, оскільки вони отримані у передбачених законом спосіб та містять інформацію щодо предмета доказування, як то, обставин, що підтверджують заявлені вимоги, мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Разом із цим, ці показання суд вважає за доручне оцінити у сукупності з іншими доказами у справі.

Так, шляхом дослідження та аналізу ряду письмових доказів суд установив, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 7,12 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Крім цього, позивач та треті особи без самостійних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , про яких замовчувала представник позивача, на час розгляду справи оформляють свої спадкові права на земельну ділянку, що за життя належала ОСОБА_8 , площею 14,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

До 2015 року земельні ділянки позивача та ОСОБА_8 перебували в оренді відповідача.

Таким чином, як стверджує позивач та свідок ОСОБА_10 , позивач самостійно за власні кошти, принаймні, з жовтня 2017 року обробляє належну їй та її матері земельні ділянки.

Треті особи, при цьому, не завили про наявність їх власних витрат щодо обробітку земельної ділянки, яка належала ОСОБА_8 , та яка наразі успадковується ними разом із позивачем.

Восени 2017 року позивач мала намір засяти обидві земельні ділянки насінням озимого ячменю, у зв`язку із чим здійснила підготовку грунту для посіву та придбала насіння.

Проте, через посів відповідачем своєї пшениці на земельних ділянках позивача, остання посівні роботи своїм насінням не виконала.

Тож вирішуючи спір по суті, суд враховував таке.

Зокрема, у цій справі необхідно установити факт наявності самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок позивача та причинно - наслідковий зв`язок між цим фактом і завданням збитків, як реальних, так і у виді упущеної вигоди.

Для цього слід звернути увагу на наступні положення закону.

Так, за змістом ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок (пункт «б» частини першої статті 211 ЗК України).

Тож, аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що фактичне використання земельної ділянки за відсутності у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, є її самовільним зайняттям.

Однак, у цій справі установлено, що відповідач восени 2017 року дійсно самовільно зайняв належні позивачу земельні ділянки, оскільки фактично використав їх за відсутності у нього будь - яких правових підстав, що підтверджується поясненнями позивача та свідків, а також сукупністю слідуючих доказів.

Так, судом досліджено матеріали кримінального провадження №12017150130000496, внесеного до ЄРДР 19 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

Досудове розслідування цього к провадження було ініційоване за заявою ОСОБА_1 від 11 жовтня 2017 року, якою вона повідомила орган Національної поліції про те, що її та ОСОБА_8 підготовлені до посіву ячменю земельні ділянки фактично засіяні ТОВ «Агрофірма Вісла», чим створено перешкоди для їх власного обробітку цих ділянок.

Водночас, згідно протоколу огляду місця події від 26 жовтня 2017 року, що складений заступником начальника ВП - начальником СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області Чуприн В.І. в присутності двох понятих, за участю потерпілої ОСОБА_1 , було проведено огляд належних останній та ОСОБА_8 земельних ділянок, розташованих в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області площею 7,12 га та 4, 2397 га, в ході якого установлено, що на момент огляду ці земельні ділянки були засіяні озимою пшеницею.

Із пояснень позивача і показань свідка ОСОБА_10 у сукупності із даними відеозапису, що наданий позивачем і досліджений в суді, слідує, що відповідач обґрунтував свої дії щодо засіву земельних ділянок ряду осіб, у тому числі й позивачки, наявністю у нього договорів оренди та додаткових угод до них.

Отже, фактично відповідач не заперечував факт засіву ним земельних ділянок, у тому числі й позивача, проте, зіслався на наявність у нього правочинів, які, на його думку, надали йому таке право, - додаткових угод до договорів оренди землі.

Але як установлено судом вказані договори і додаткові угоди до них були визнані недійсним.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2019 року визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_8 та ТОВ «Агрофірма «Вісла», зареєстрований у Книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії за №040600500497 від 29 травня 2006 року та визнано недійсним додатковий договір оренди землі №474 до договору оренди землі, що укладений 26 листопада 2007 року між ТОВ «Агрофірма «Вісла» та ОСОБА_8 , зареєстрований 22 серпня 2007 року за №040700500564 в Миколаївській регіональній філії ДП «Центра ДЗК.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 серпня 2019 року визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 475, укладений 26 листопада 2007 року до договору оренди землі № 475 від 29.05.2006 року, між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма Вісла», зареєстрований 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за №040700500563, а також визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 80, укладений 07 липня 2008 року ТОВ «Агрофірма Вісла», зареєстрований 04 серпня 2008 року у Державному реєстрі земель за № 040800500163.

Зокрема, вказаними рішеннями установлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 дізнались про наявність цих договорів у жовтні 2017 року.

Крім цього, матеріали вказаного вище кримінального провадження містять у собі висновок експерта №495 від 22 листопада 2018 року, згідно якого підпис у графі «Орендодавець» на другій сторінці Додаткового договору №80 від 07 липня 2008 року до договору оренди землі №475 від 29 травня 2006 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, так само як і підпис у графі «Орендодавець» на першій сторінці Додаткового договору №475 від 26 листопада 2007 року до договору оренди землі від 475 від 29 травня 2006 року.

А отже, відповідачу було достовірно відомо, що позивач не підписувала додаткових угоди до договорів оренди землі особисто, відповідно, свого бажання на продовження строку дії договору оренди не виявляла.

Тим самим, із сукупності наведених обставин, належно підтверджених доказами, суд робить висновок, що відповідач восени 2017 року засіяв належні позивачу земельні ділянки, тим самим фактично використав їх без згоди позивача і без наявності у нього правових підстав, адже за нормою ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тому даний режим використання відповідачем земельних ділянок позивача слід кваліфікувати як самовільний, що тягне за собою відповідні правові наслідки.

Отже, суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутність доказів фактичного використання відповідачем земельних ділянок позивача.

Так само, суд відхиляє і його доводи про те, що для констатації факту самовільного зайняття земельної ділянки має існувати судове рішення у кримінальній справи чи справі про адміністративне правопорушення, якими ту чи іншу особу притягнуто до відповідальності.

Так як суд не позбавлений можливості установити факт фактичного використання земельної ділянки за відсутності правових підстав і у порядку цивільного судочинства на підставі наявних у справі фактичних даних, що випливають із визначних ЦПК України процесуальних джерел.

Отже, судом установлено, що позивач у жовтні 2017 року не могла розпорядитись належними їй земельними ділянками на власний розсуд через їх самовільне зайняття відповідачем.

При цьому, позивач стверджує про спричинення їй такими діями відповідача збитків.

Розглядаючи спір у цьому контексті, суд зважає на таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є :

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За правилом, установленим ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

А якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені ст. 1166 ЦК України.

Так, згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.

Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Зокрема, згідно ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є, серед інших, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 ЗК України).

Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

У цій справі установлено, що відповідач допустив неправомірну поведінку стосовно позивача, оскільки фактично використав її земельні ділянки за відсутності у нього правових підстав і добровільної згоди позивача для цього.

У свою чергу, позивач здійснила підготовчі дії для отримання власного врожаю, планувала і мала намір отримати дохід від збору врожаю ячменя, могла і повинна була отримати заплановані доходи, так як вчинила для цього усі необхідні дії, у той час, яка відповідач скористався підготовленими нею за власний кошт земельними ділянками.

Проте, через протиправні дії відповідача була позбавлена такої можливості, так як, здійснивши підготовчі до посіву дії, фактично засяти свої земельні ділянки не змогла. Відповідно, не могла отримати дохід.

Тим самим, суд вважає установленим і дійсним причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, що зазнала позивач.

Як наслідок, у діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправна поведінка, що полягає у фактичному використанні земельної ділянки без згоди і правових підстав; 2) негативний результат такої поведінки (збитки), 3) причинного зв`язок між протиправною поведінкою та збитками (позивач не могла використати земельні ділянки саме через дії відповідача); 4) вина відповідача (так як останній, заперечуючи проти позову, не довів, що шкода була завдана не з його вини).

Таке дає підстави вирішити питання про стягнення із відповідача на користь позивача спричинених їй збитків.

Разом із цим, суд відмічає, що розмір цих збитків має бути доведений позивачем у порядку і у спосіб, що визначені ЦПК України, а не так як те робила представник позивача, повністю ігноруючи вимоги цивільного процесуального що регулюють процедуру доказування у цивільному процесі.

Так, за імперативною вимогою ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст. 81 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

У цій справі доведено належним і допустимим доказом, що позивачу спричинено збитки у виді упущеної вигоди у розмірі 17 611,70 грн. внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 14,24 га та у розмірі 8 895,85 грн. внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 7,12 га., а всього на суму 26 417,55 грн.

Таке підтверджується розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки за межами населеного пункту, що проведений Головним управління Держгеокадастру у Миколаївській області згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, що затверджена постановою КМУ від 25 липня 2007 року №963 ( далі - Методика) за період з 2017 по 2019 роки.

Вказана Методика застосовується, зокрема, випадках заподіяння шкоди державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Крім Методики постановою Кабінету міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 затверджено Порядок визначення збитків власника землі і землекористувачами (далі- Порядок).

Порядок же застосовується для визначення розміру збитків, спричинених вилученням (викупом та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

ВС КЦС у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 393/214/17 вказав, що в даній категорії справ, судам в першу чергу необхідно установити факт наявності самовільного зайняття земельної ділянки, яке в причинно-наслідковому зв`язку потягло за собою втрату упущеної вигоди.

У разі встановлення такої обставини для обчислення розміру упущеної вигоди слід застосовувати Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963.

Отже, у даному випадку слід дійти висновку, що розмір упущеної вигоди правильно розрахований за нормами Методики, яка застосовується до правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, що має місце у цій справі.

Відповідно, упущена вигода саме у розмірі 26 417,55 грн., а не як те нарахувала представник позивача, підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, так як установлено, що позивач мала намір самостійно господарювати на земельних ділянках, здійснити посів обраної нею сільськогосподарської культури, одержати дохід від виробленої продукції, однак її право було порушене діями відповідача, як то, самовільним зайняттям земельних ділянок позивачки.

При цьому, суд, відмічає, що позивачем та її представником не доведено і ніяких дій для цього не вчинено задля доведення доходу, одержаного відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок позивача, що в силу ч.3 ст. 22 ЦК України визначає розмір упущеної вигоди, тому суд вважає за необхідне стягнути установлений ним в ході розгляду справи розмір упущеної вигоди, а саме: 26 417,55 грн.

Крім цього, установлено, що позивач внаслідок неправомірних дій відповідача зазнала збитків, пов`язаних із підготовкою земельних ділянок до посіву озимого ячменю.

Так, за твердженнями позивача та її представника, позивач задля підготовки земельних ділянок загальною площею 21 га для посіву озимого ячменю понесла наступні витрати :

1)12 600,00 грн. - витрати за обробіток землі;

2)8 600,00 грн. - витрати на 400 літрів дизельного пального;

3)37 600,00 грн. - витрати на придбання нітроамофоски;

4)17 088,00 грн. - внесення нітроамофоски в грунт перед посівом ячменю;

5)24 500,00 грн. - витрати на придбання 3,5 тонн насіння озимого ячменю сорту «Достойний».

Тобто, всього на суму на суму 100 388,00 грн.

Тож, вирішуючи питання щодо доведеності цих витрат, суд вказує про таке.

Перш за все, слід вказати, що представник позивача, викладаючи зміст позовної заяви у частині понесених позивачем витрат на підготовку земельних ділянок до посіву, діючи умисно, проявляючи явну неповагу до суду та до інших учасників справи, намагалась ввести суд в оману щодо розміру вказаних витрат, зокрема, щодо витрат на обробіток земельних ділянок та внесення в грунт нітроамофоски.

Умисел представника позивача на таке підтверджується тим, що, вона, будучи фаховим юристом, маючи обов`язок додати до позовної заяви усі наявні докази щодо обставин, якими обґрунтовуються вимоги, договору про надання послуг від 01 серпня 2017 року до позовної заяви не додала, приховуючи його.

Адже, є логічним, що особа, стверджуючи про ті чи інші витрати, має надати докази, що підтверджує їх розмір, а також докази, на що саме були понесені ці витрати.

Однак, представник позивача, приховуючи дійсні витрати позивача, до позовної заяви додала лише сам по собі акт виконаних робіт від 01 жовтня 2017 року окремо від самого договору і квитанцію про сплату позивачем коштів за цим договором.

При цьому, сам договір суду було надано після неодноразового роз`яснення судом наслідків не вчинення відповідної процесуальної дії, у той час, як представник позивача займалась безпідставними відводами судді від розгляду справи.

Таким чином, на переконання суду, представник позивача у позовній заяві і у заяві про збільшення позовних вимог вказала завідомо неправдиві відомості у бік штучного збільшення розміру понесених позивачем витрат, одночасно приховавши доказ, який вказує на дійсний розмір понесених позивачем витрат.

Однак, суд, керуючись завданнями цивільного судочинства, що визначені ст.2 ЦПК України, серед яких, зокрема, є вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, ураховуючи, що сторона, яка звернулась за правовою допомогою до фахівця у цій галузі, не може нести негативні для себе наслідки поведінки недобросовісної останнього, вважає за доцільне надати оцінку договору про надання послуг від 01 серпня 2017 року, незважаючи на те, що він був поданий із порушенням установленого законом строку. Так як це сприятиме установленню дійсних обставин справи.

Адже, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст. 2 ЦПК України).

Тож, повертаючись до вирішення питання щодо доведеності понесених позивачем витрат задля підготовки земельних ділянок до посіву, суд зважає на таке.

Згідно договору про надання послуг від 01 серпня 2017 року та акту виконаних робіт до нього від 01 жовтня 2017 року, ФГ «Коваль» надало, а позивачкою прийнято послуги із сільськогосподарського обробітку землі, а саме: обробітку земельних ділянок після збирання соняшнику шляхом дискування в два сліди.

При цьому, вартість дискування в один слід складає 300,00 грн. за гектар, у той час, як сума послуги дискування складає 12 816,00 грн. Вартість послуги не включає вартість пального ( п. 1.2 договору).

Таким чином, позивач понесла витрати за дискування двох земельних ділянок у два сліди 12 816,00 грн. (7,1202 га + 14,2397 га = 21, 3599 га землі; 21, 3599 га х 300,00 грн.=6 407,97 грн. (вартість дискування в один слід); 6 407,97 х 2 = 12 815,94 грн. (вартість дискування у два сліди).

Отже, за дискування двох земельних ділянок загальною площею 21,3599 га позивач сплатила 12 816,00 грн., як те обумовлено договором.

Крім цього, згідно п. 1.3. договору, ФГ «Коваль С.О.» зобов`язалось на вищевказані земельні ділянки внести мінеральні добрива, а саме: нітроамофоску.

При цьому, вартість внесення добрив сторони обумовили у розмірі 200,00 грн. за гектар, а саму послуги - у 4 272,00 грн. (21, 3599 га землі х 200,00 грн. =4 271,98 грн.).

Тобто, 4 272,00 грн. за внесення добрив на обидві земельні ділянки.

Загалом же, загальна сума за усі виконані роботи за договором становить 17 088,00 грн. (12 816,00 грн. за дискування у два сліди + 4 272,00 грн. за внесення нітроамофоски грн.= 17 088,00 грн.).

Отже, позивач, замовивши дискування земельних ділянок у два сліди та внесення у них мінеральних добрив (нітроамофоски) загалом сплатила 17 088,00 грн. згідно договору про надання послуг від 01 серпня 2017 року.

Фактичний розрахунок за цим договором в судовому засіданні підтверджено особисто свідком ОСОБА_11 та квитанцією до прибуткового касового ордера від 01 жовтня 2017 року ( а.с. 25) у сукупності.

Тому суд вважає достовірно доведеними вказані витрати.

Разом із цим, представник позивача у позовній заяві вказала, що позивач витратила 12 600,00 грн. за обробіток землі та 17 088,00 грн. за внесення нітроамофоски, тобто всього 29 688,00 грн.

Однак, як видно вище, суд установив, що 17 088,00 грн. вартують і дискування у два сліди і внесення добрив, а не лише саме по собі внесення добрива, як про те написала у позовній заяві представник позивача.

А отже, представник позивача намагалась ввести суд в обману, зажадаючи безпідставного стягнення із відповідача 12 600,00 грн., так як неодноразово вказувала, що саме лише внесення нітроамофоски вартувало позивачці у 17 088,00 грн., а не 4 272,00 грн., як те передбачено договором і було у дійсності.

При цьому, суд, з огляду на процесуальну поведінку представника позивача у цій справі, виключає її помилку у підрахунку розміру витрат, оскільки «збільшуючи», позовні вимоги заявою від 01 червня 2020 року (позов подано 04 березня 2020 року), представник позивача зазначила аналогічне, вказавши загальну суму витрат на обробіток землі у розмірі 100 388,00 грн., тобто з урахуванням 12 600,00 грн., які не можуть бути стягнуті з підстав, що будуть вказані нижче.

Ураховувати слід і те, що договором від 01 серпня 2017 року, який приховувала від суду представник позивача, чітко прописані надані ФГ «Коваль С.О.» послуги, їх вартість за один гектар та загальна вартість усіх послуг відповідно до розміру оброблених земельних ділянок.

Однак, на підтвердження вимог про стягнення із відповідача 12 600,00 грн. за дискування земельних ділянок, замість договору від 01 серпня 2017 року, представник позивача надала суду довідку за підписом ОСОБА_9 від 15 вересня 2017 року.

Згідно цієї довідки ОСОБА_9 надав позивачці послугу з дискування 21 га земельних ділянок в два сліди трактором Т-150. Вартість роботи склала 300,00 грн. за гектар, а всього - 12 600,00 грн.

Тож, із такого незрозуміло, хто дискував земельні ділянки позивача - ОСОБА_9 чи ФГ «Коваль» ? Чи ОСОБА_9 за вказівкою ОСОБА_11 , як голови ФГ в рамках укладеного із позивачкою договору ? Чи земельні ділянки дискувались як ФГ «Коваль», так і ОСОБА_9 по два сліди кожний ? У той час, як свідки вказували про дискування земельних ділянок у лише у два сліди.

Однак, ураховуючи, що чинне законодавство не передбачає видачу довідок фізичними особами, з огляду на той факт, що ОСОБА_9 , будучи неодноразово викликаним у якості свідка, для давання показань до суду не з`явився, обставин, викладених ним у довідці, не підтвердив, то суд вважає видану ним довідку недопустимим доказом у розумінні положень ст. 78 ЦПК України, і через таке не бере його до уваги.

Суд, при цьому, вважає, що надання цієї довідки було ініційоване представником позивача з метою реалізації її умислу, направленого на безпідставне стягнення із відповідача 12 600,00 грн., позаяк, представник позивача є фаховим юристом і повинна знати, що чинне законодавство не передбачає видачу довідок фізичними особами, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що визначено ч.2 ст. 78 ЦПК України.

Водночас, факт придбання позивачкою нітроамофоски у ТОВ «Агрон» та фактичні витрати за таке придбання у розмірі 37 600,00 грн. підтверджується сукупністю доказів, як то, копію квитанції ( а.с. 22) щодо розміру витрат, поясненнями самої позивачки та показаннями свідків ОСОБА_10 щодо придбання і перевезення добрива і ОСОБА_11 щодо внесення цього добрива в грунт.

Отже, є належно і достовірно доведеним факт понесених позивачкою витрат на придбання добрива - нітроамомфоски на загальну суму 37 600,00 грн.

Дійсними суд вважає і витрати позивачки на придбання насіння озимого ячменю сорту «Достойний» врожаю 2017 року у кількості 3,5 тони на загальну суму 24 500,00 грн., що підтверджується сукупністю доказів, як то, копією сертифікату, що засвідчує посівні якості насіння серії АА №005218, копією видаткової накладної №317 від 19 вересня 2017 року, як доказу щодо вартості насіння, а так само і поясненнями самої позивачки та свідка ОСОБА_10 щодо перевезення цього насіння, у тому числі й на поле.

Відсутність же можливості у позивачки засіяти належні їй земельні ділянки цим насінням випливає із установлених судом фактичних обставин справи, зокрема, через протиправні дії відповідача, що описані вище, у той час, як на факт псування насіння (гниття) і відповідно неможливості його використати за призначенням вказують пояснення самої позивачки та одночасно показання свідка ОСОБА_10 .

Отже, суд вважає обґрунтованими вимоги і у цій частині.

Стосовно ж питання про стягнення витрат на дизельне пальне, то тут суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що розмір цих витрат не доведено належними, допустимим і достовірними доказами.

Зокрема, на підтвердження витрат на пальне позивачем та її представником надано товарний чек від 04 вересня 2017 року.

Проте, ким видано цей чек взагалі незрозуміло, у той час, як позивачка пояснила, що отримала його на АЗС, ані назви, ані місця розташування якої достеменно не знала, вже постфактум, у зв`язку із зверненням до суду із цим позовом.

Отже, суд не може сприймати цей товарний чек ( а.с. 22) без зазначення його номера та особи, яка його видала, як допустимий, належний і достовірний доказ за таких обставин.

Водночас, суд наголошує, що придбання дизельного палива при підготовці земельних ділянок для посіву за установлених ним у цій справі обставин, є логічним і доцільним.

Проте, це має бути доведено (кількість пального, його вартість та факт використання у певній кількості) за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів.

Але у цій справі товарний чек від 04 вересня 2017 року визнано недопустимим і недостовірним доказом, тобто, сумнівним, у той час, як кількість витраченого пального позивач підтверджує довідкою ОСОБА_9 від 15 вересня 2017 року, яка також попередньо визнана судом недопустимим доказом.

Будь - яких інших доказів щодо кількості та дійсної вартості дизельного пального, а так само і кількості фактично використаного пального матеріали справи, окрім пояснень самої позивачки, за такого, не містять.

Проте, суд знову наголошує, що згідно ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

А отже, кількість придбаного і фактично використаного пального, так само як і його вартість не може бути доведена лише самими поясненнями позивачки та її представника, так як ці вимоги не підтверджують іншими фактичними даними у справі, а тому є сумнівними. А доказування не може ґрунтуватись на припущеннях ( ч.6 ст. 81 ЦПК України).

З наведених мотивів, суд погоджується із доводами представника відповідача у частині недоведеності витрат на пальне і водночас відхиляє інші, висловлені ним у вступному слові доводи про недоведеність решти понесених позивачкою витрат, так як установив їх дійсність за допомогою наведених вище доказів.

Тим самим, за наслідками розгляду справи, суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну поведінку, здійснивши самовільне зайняття земельних ділянок позивача у 2017 році, внаслідок чого їй було спричинено збитки у розмірі: 17 611,70 грн. внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 14,24 га та 8 895,85 грн. - внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 7,12 га. (упущена вигода).

Крім цього, позивач понесла фактичні витрати, пов`язані зі підготовкою земельної ділянки до посіву: 17 088,00 грн. - витрати на дискування у два сліди та внесення добрива; 37 600,00 грн. витрати на придбання добрива - нітроамофоски; 24 500,00 грн. - витрати на придбання насіння озимого ячменю сорту «Достойний», а всього - 79 188,00 грн. ( реальні збитки).

У задоволенні вимоги про стягнення 8 600,00 грн. витрат на пальне слід відмовити з мотивів, що наведені вище.

Наведені ж представником позивача розрахунки, серед іншого, й щодо розміру упущеної вигоди, суд вважає такими, що взагалі не ґрунтуються на законі, а тому відхиляє їх.

Зокрема, суд вкотре вказує, що за імперативною вимогою ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом, установленим ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Але відповідач, повністю заперечуючи проти позову, своїх заперечень шляхом надання належних, допустимих і достовірних доказів не довів, у той час, як самі по собі лише твердження не можуть сприйматись як вагомі аргументи.

Отже, за наслідками розгляду цієї справи слід констатувати, що права позивачки є порушеними, так як внаслідок протиправних дій відповідача (самовільного фактичного використання земельних ділянок), їй спричинено збитків у розумінні положень ч.2 ст. 22 ЦК України, а тому вони (ці права) підлягають судовому захисту у спосіб, що запропонований у позовній заяві, як то, шляхом стягнення із відповідача на користь позивачки спричинених збитків, однак, лише у належно доведеному, а тому достовірно установленому судом розмірі.

При цьому, суд приймає рішення про стягнення упущеної вигоди та реальних збитків на користь лише самої позивачки, так як було установлено, що вона самостійно обробляла земельні ділянки за власний кошт і мала намір отримати дохід, у той час, як не доведено, що на час ухвалення цього рішення треті особи оформили свої спадкові права на належні їм частки у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_8 .

Ураховуючи, крім цього, що вони самостійних вимог у цій справі не заявляли.

Тим самим, з мотивів, що наведені вище, позов загалом підлягає до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно правил ч.1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційного відносно задоволених позовних вимог розподілу судових витрат, суд стягує із відповідача на користь позивача судовий збор у розмірі 1 056,05 грн., що становить 23,33 % задоволених позовних вимог.

Витрати на правову допомогу у цій справі не доведені згідно вимог ст. 137 ЦПК України, тому суд вбачає підстав для їх стягнення із відповідача на користь позивача.

З цих мотивів, керуючи ст.ст. ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» на користь ОСОБА_1 збитки, завдані самовільним зайняттям земельних ділянок у розмірі 105 605 (сто п`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 55 коп., із яких: 26 417 (двадцять шість тисяч чотириста сімнадцять) грн. 55 коп. упущеної вигоди та 79 188 (сімдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 00 грн. реальних збитків.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 056 ( одна тисяча п`ятдесят шість) грн. 05 коп.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофрма «Вісла», адреса: 55352, Миколаївська область, Первомайський (Арбузинський) район, с. Новоселівка, вул. Центральна, 35; код ЄДРПЛУ 33434835.

Суддя І.В. Явіца