Рішення № 99822404, 23.09.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"23" вересня 2021 р.

Справа № 642/4183/21

Провадження № 2/642/1706/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів») в складі:

головуючого судді Ольховського Є.Б.,

з участю секретаря Алімурадової Т.Я..,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивачка звернулась з позовом до суду в якому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 95091.23 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної зарплатні в розмірі 526.79 грн., та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що вона працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на різних посадах, та наказом директора ХКЕПОП від 14.06.21р. була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію. В день звільнення відповідач не розрахувався з нею. Оскільки заробітна плата так і не виплачена, позивачка просила стягнути середній заробіток за вказаний час затримки виходячи з середньоденного заробітку 526 грн. 79 коп. Крім того, просила стягнути 10 000 грн. моральної шкоди, завданої їй порушенням її конституційних прав, внаслідок чого вона зазнала душевних страждань.

Ухвалою суду від 07.07.21р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив в позові відмовити. В обґрунтування заперечень послався на те, що структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України “Про оплату праці”, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Як зазначено в п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. по справі №711/4010/13-ц (провадження 14-429цс19) вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки витати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Враховуючи, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення заробітної плати, задоволені можуть бути лише вимоги в частині, що стосується стягнення коштів, які належать до структури заробітної плати. Що стосується стягнення невиплаченої вихідної допомоги, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих при звільненні коштів позивачкою не відокремлені, тому дана вимога в межах розгляду даної справи, виходячи з позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду, задоволенню не підлягає. Щодо стягнення середнього заробітку, то відповідач вважає, що в даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, підлягають врахуванню висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови). Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.Враховуючи викладене, відповідач вважає, що в даній справі необхідно враховувати не тільки загальну суму простроченої заборгованості роботодавця, але дослідити ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат позивача; наявність у відповідача значних утруднень для виплати заборгованості, пов`язаних із обов`язками сплатити борг за іншими зобов`язаннями, у тому числі за аналогічними вимогами. Необхідно врахувати вказаний принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині. Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає, що вказані вимоги не доведені. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016р. у справі №428/7002/14-ц, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивачкою не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. Крім того, позивачка не обґрунтувала і розмір моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав:

як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 02 листопада 1977 року працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на різних посадах.

Згідно з наказом № 90/К від 14.06.2021р. вона була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію ( ст. 38 КЗпП).

Як вбачається з довідки від 29.06.2021р., виданої ХКЕПОО, станом на 29.06.2021р. розмір заборгованості відповідача по виплаті всіх сум, що належать на момент звільнення до виплати ОСОБА_1 , становить 95091.23 грн.

Суду надано копію розрахункового листка щодо виплати позивачці за червень 2021р. 1000 грн.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Посилання представника відповідача на те, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною та додатковою заробітною платою, тому в позові слід відмовити, є необґрунтованим, оскільки наявність заборгованості відповідача перед відповідачкою н момент звільнення у розмірі 95091.23 – 1000 = 94091.23 грн. підтверджена довідкою відповідача, тому наявні і передбачені законом підстави для стягнення вказаної суми, незалежно від того, з яких складових складається вказана заборгованість.

При розгляді вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відомостей про наявність спору про розмір боргу суду не надано.

Судом встановлено, що в день звільнення позивачці, в порушення ст.116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

При вирішенні вказаних вимог суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказана правова позиція була сформульована при аналогічних обставинах справи, пов`язаних з розглядом трудового спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, який врегульований ст. 117 КЗпП України. Причини невиплати остаточного розрахунку при звільненні мають враховуватися судом відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, розумності, добросовісності та справедливості, - при визначення розміру штрафних санкцій, визначених згаданою нормою ст. 117 КЗпП України. Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування.

Працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц).

Саме такі правові висновки наведено у п. 90-93 Постанови ВСУ №14-623цс18.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за вказаний рік можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З довідки ХКЕПОП від 29.06.2021р. № 17/886 вбачається, що за 2 місяці перед звільненням у квітні 2021 року заробітна плата позивачки становила 5626.78 грн. за 12 днів, за травень 2021 року – 8596.47 грн. за 15 днів. Всього за 2 місяці її заробітна плата склала 14223.25 грн. за 27 днів, та середньоденна заробітна плата становить 526 грн. 79 коп.

Затримка розрахунку має місце з 14.06.21 року по день постановлення судового рішення – 23 вересня 2021 року, що складає 67 днів, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період становить 35294.93 грн. (67 дн. х 526.79=35294.93 грн.).

Відповідно до наведених висновків Верховного Суду, при розгляді даної справи необхідно врахувати принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України).

Суд враховує розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивачки і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням вказаних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з відповідача за період затримки виплати належних їй при звільненні сум за період з 14 червня 2021 по день ухвалення рішення – 23 вересня 2021 року до 8 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Вказане відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

При вирішення питання щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016р. у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018р. у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачці коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, нервового стресу, порушення звичайного укладу життя.

Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивачка зазнала хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку з нею, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5400 грн. підтверджені копією квитанції від 05.07.21р. та є такими що також підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,12-13, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 38, 94, 97, 116, 117, 237-1 КЗпП, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (адреса 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ЄДРПОУ 03187743, поточний рахунок НОМЕР_1 в Харківському ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», МФГО 351533, ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 94091.23грн. , середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 8000 грн., та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., а загалом 103091.23 грн.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства судові витрати на користь ОСОБА_1 в сумі 5400 грн.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Є.Б. Ольховський